Обмін може бути різним. Все має свою ціну
А теперь поговорим про состоявшийся обмен спокойно.
Первым делом хочу отметить, что мы – пока что – понятия не имеем, что там успели или не успели узнать Нидерланды у Цемаха. В отсутствии этой информации я считаю дальнейшее обсасывание темы МН17 в контексте обмена закрытым. Обмен свершился, отыграть уже ничего нельзя. Если Цемаха успели допросить, как это утверждают некоторые источники, то это – подножка Кремлю, и обмен стоил того, ведь тогда никакого ущерба международным позициям нанесено не было. Если не успели, тогда это выстрел себе в ногу потому, что хоть и спасли, но совершенно непонятно, как это отзовется в будущем. В любом случае, это уже вне нашей юрисдикции. Все, что способны сделать мы сейчас, – это запомнить этот момент, внимательно следить, к чему приведет вчерашнее событие.
Второе, про моряков, которых должны были выпустить и так, а обменяли на всякую шваль. С одной стороны, россияне-то много чего должны – уважать наш суверенитет, нерушимость границ, договоры всякие там… С другой, срать они на все это хотели – РФ готова нести любые убытки, лишь бы поддерживать свои имперские фантомные боли. Санкции за моряков? Да срать они на них хотели. С другой стороны, въе*ать санкций и потом обменять никто не мешал, полагаю. Два дня едва ли сильно что-то решили бы, но зато агрессор получил бы очередной пинок под хвост. В любом случае, ушатать РФ одним махом мы не способны (пока что), потому тактика тысячи порезов была правильной.
Третье, самое, как мне кажется, любопытное касается Медведчука. Этот обмен наглядно показал, почему эту скотину терпели прошлые пять лет и будем терпеть следующие пять. Понимаю, что до зелебобок доходит туго, потому разжую: первую попытку обмена пленными в обход себя любимого Мертвечук заблокировал наглухо. Это вот тот самый недавний конфуз, когда все трубили о том, что “моряки, Сенцов, Клых и прочие летят домой, звоните родным, трубите победу!”. В переводе на политический язык это означает – “если отстранить Медведчука от процесса, то домой вообще никто не вернется”.
Это именно то, о чем я талдычил последние пять лет – есть решения, принятие которых не зависит от личности человека на Банковой, его состояния, национальности, умственных способностей, роста, пола, веса и цвета глаз. У Медведчука есть железобетонный аргумент в свою пользу: без него вы никого ни на что не обменяете. Точка. Все остальные разговоры на эту тему – дешевая спекуляция и игра на эмоциях охлоса.
Обмін. Де заслуга президента?
Це був дивовижний день. Літак торкнувся злітно-посадкової смуги. Громадяни, які зустрічали українців, які поверталися на Батьківщину з полону посіпак Москви, затамували дихання. Колишні полонені почали виходити з літака. Президент країни рушив їм на зустріч – всім 73 громадянам України…
Саме так, 73 громадянам. Я описую 27 грудня 2017 р., коли були звільнені з полону 73 українські громадяни. Тоді противники президента Порошенка той обмін зразу ж об’явили «зрадою», позаяк терористам ДиРи були передані 237 бойовиків Москви. Те, що полонених зустрічав президент Порошенко, було названо нікому не потрібним піаром. І позаяк пабліки шанувальників президента Зеленського нині вже голосять «Зеленський зробив те, що не вдалося Порошенку», гадаю, варто порівняти той обмін з обміном, що стався щойно.
По-перше, забудьте формулювання «обміняли 35 на 35». Це було «11 на 35». Справа в тому, що 24 українські моряки мусили бути звільнені на вимогу Міжнародного морського трибуналу. Ба більше, 6 вересня Гаагський міжнародний суд мусив почати впроваджувати санкції проти Росії за невиконання його рішення щодо українських моряків. Можна звісно сказати, що інакше Путін би моряків не повернув, і що життя наших громадян понад усе. Але тоді давайте чесно визнаємо, що звільнення моряків було виключно забаганкою Путіна, і Україна просто пристала на його вимоги. Підкажіть будь ласка, де тут заслуга діючого президента?
Друге і похідне від першого. Українських моряків Москва не просто звільнила – вона звільнила їх під особисте зобов’язання українського омбудсмена Людмили Денисової про те, що українські моряки будуть надалі брати участь у слідчих діях російських силових органів. Пояснюю. Це означає, що за першим свистком російського слідчого комітету українські моряки муситимуть їхати до Москви або до Криму на допити. Це означає також, що держава Україна муситиме забезпечити приїзд моряків до РФ банально тому, що їхній неприїзд запросто стане перепоною для звільнення інших наших полонених. Москва завжди дорікатиме нашим дипломатам: «як, мовляв, вірити вашому слову?» Ті, ціну чиєму слову ми гарно знаємо після Іловайська… Яка гарантія тому, що в Росії наших моряків не затримають знову за постановою російської прокуратури, здогадайтеся самі.
Звільнення моряків під особисте зобов’язання українського омбудсмена означає також, що Україна по факту ВИЗНАЛА українських моряків злочинцями, які незаконно вдерлися на територію іншої держави – Росії. Це означає, що по факту чинна влада визнала, що анексований у України Крим – російський. Ба більше, Україна по факту визнала свою провину за те, що українські кораблі намагалися пройти Керченською протокою, яка за міжнародною угодою між Україною і РФ – зона спільного користування. Українським дипломатам доведеться ще не один десяток разів згризти лікті за те, що було зроблено сьогодні, Москва всіма переліченими фактами скористається обов’язково.
По-третє. Україна відпустила Володимира Цемаха, так званого «офіцера сил ППО ДНР». Мушу нагадати, Цемах – громадянин України. Передали його не терористам ДиРи, тобто офіційно таким самим громадянам України, передали його іншій державі, тим кричуще порушивши чинне законодавство. Крім того Цемах – злочинець. Ця людина свідомо взяла в руки зброю, аби воювати проти українців за інтереси держави-агресора. Цю людину ВІДПУСТИВ український суд, тим самим розтлумачивши ветеранам, що застрелити терориста ДиРи можна, а засудити – ні. Нарешті, Цемах – свідок по справі про збиття малазійського «Боїнга» MH-17, який міг би дати безцінні показання на суді в Нідерландах. Про те, наскільки він цінний, свідчать слова президента Зеленського про те, що без Цемаха обмін міг зірватися взагалі, а також те, що слідчі з Нідерландів його допитали до обміну, і вже зараз Нідерланди вимагають у Росії видачі Цемаха. Про те, скільки людей ризикували життям, витягуючи Цемаха з окупованої території, геть і згадувати не кортить. До речі. Крім Цемаха звільнили ще й колишнього перекладача прем’єра Гройсмана – 100% зрадника і російського шпигуна. Щирий привіт українським спецпризначенцям, українським контррозвідникам та й усій ветеранській спільноті також.
Визволяти полонених треба. Завжди треба. Безумовно треба. Але тут питання не про це, питання – про міру заслуги чинного президента. Всі перелічені обставини вказують, що влада просто прийняла умови, які висувала Москва. Віщую заперечення, що людське життя понад усе. Безумовно. Але. Якщо чужа шкура понад усе, яка ціна шкури власної? Хто був правий у 2014? Той, хто пішов на фронт гробити життя і здоров’я за свою країну, чи той, хто всі п’ять років тікав від мобілізації і в такий спосіб втомився від війни? Бо його шкіра понад усе…
Президент Порошенко в період своєї каденції звільнив 3244 полонених, не роблячи аж таких кричущих поступок Кремлю. Не виконуючи сліпо всіх його вимог. А нині…
Я щиро радію тому, що наші громадяни нарешті вдома. Але. Де у цьому заслуга президента Зеленського?
Довгі червоні лінії
Перехід “червоної лінії” не викликає революційного вибуху сам по собі. Точніше, за умови, коли сьогоднішня перейдена червона лінія не занадто віддалена від вчорашньої. Якщо рухатися дрібними неквапними кроками, то можна зайти безкінечно далеко. І лише тоді, як ти починаєш почувати себе всемогутнім і безкарним та робиш завеликий крок за лінію, тоді отримуєш серйозний опір.
Прикладами можуть бути дії Януковича і Путіна. Янукович рухався неквапно. Він поступово абсолютизував свою владу. Проти окремих його кроків були спалахи протестів (Податковий та Мовний майдани), але вони не принесли жодного результату. Була одна проблема. Переходи за червону лінію зміцнюють владу тирана, але руйнують силу держави. В серпні 2013 в Януковича почалися серйозні проблеми (навіть затримки зарплати бюджетникам з’явилися). На осінь було зрозуміло, що фінансова катастрофа близько, і Янукович кинувся продавати українські інтереси Путіну. Усе було б нічого, якби не збіглися два фактори: зросло почуття всемогутності, та московські кредитори квапили розібратися з опозицією. Якби не було силової акції 30 листопада, зараз би Янукович добував свій черговий термін в якості республіканського президента Союзного государства.
Так само діяв Путін у всіх загарбницьких війнах. Тільки за рахунок того, що він в українській війні занадто різко перескакував через ці лінії, кілька разів йому трошки погрозили пальчиком : “ню-ню-ню”. Однак, це не були кроки понад міру, тому він спокійно вилізе сухим із води.
Таку тактику називають тактикою “дрібних порізів”. Переступив за лінію. Люди збурилися. Дочекався, щоб збурення стихло. Прикрив себе медіаресурсом, відволік людей усілякою дурнею типу червоних трусів, і можна робити наступний крок. Усіляка спроба здійснити успішну революцію в таких умовах провальна.
Для революції потрібні три речі.
Насамперед, революційна ситуація. Це не те, що писав “Вова І” про верхи і низи, а відчутний конфлікт телевізора і холодильника. Я маю на увазі, наскільки пропаганда може переконати, що пустий холодильник насправді повний. В усіх соціалістичних країнах і деяких постсоціалістичних це вдавалося і вдається до сьогодні. У нас цей конфлікт буде можливий тільки за умови, що власники медіахолдингів підуть проти Коломойського. Зараз вони лояльні, навіть гіперлояльні.
Друга умова – це перехід червоної лінії, занадто віддаленої від попередньої. І знову, якщо пропаганда не переконає, що цей перехід на краще. Наприклад, відмовитися від претензій на Крим. Це можливо, але за умови пропагандиського тиску і відсутності революційної ситуації. Купку повсталих маргіналів, контролюючи пропаганду, можна легко замочити під схвальні вигуки натовпу.
Третя умова – лояльність виконавців силового блоку. Наприклад, піде полк “Азов” валити по барикадах Майдану Незалежності з мінометів і танків? Будуть армійські бригади допомагати НГ добивати повстанців в лісах і селах? Наскільки “добросовісно” виконуватимуть накази ГУР і СБУ?
Якщо пропаганда (телевізор) програє реальному стану економіки (холодильнику), якщо кроки влади занадто різкі і часті, якщо силовики здебільшого не бажають переступати за якісь свої моральні межі, то така ситуація є революційною. Тоді достатньо іскри і понеслося.
На сьогодні в Україні відсутня революційна ситуація. Тому що переступлять через багато червоних ліній.
Що робити? Насамперед гуртуватися. Відділяти зерно від полови, своїх від чужих. Позначати інформаційно і через акції протесту кожну червону лінію. І, головне, намагатися вирішити усі суперечливі питання поміж своїми до того часу, коли ця суперечка може бути причиною краху.
* * *
Є таке важке для промовляння слово – емерджентність. Це фундаментальний принцип, згідно з яким в ієрархічних системах на різних рівнях працюють різні стратегії. Згідно з ним, те, що добре для конкретної особи, може бути недобрим для її родини; те, що добре для конкретної родини, може бути недобрим для держави, і те, що добре для держави, буде не добрим для людства. Візьмемо якийсь крайній страшний алегоричний приклад.
Дитячий заклад. Дитині стало зле, і до неї викликали лікарів. Лікарі одразу діагностують якусь страшно заразну смертельну хворобу (лихоманка Ебола чи бубонна чума – на ваш вибір). Встановлюється карантин. Лікарі працюють в карантині. Нацгвардія відтісняє натовп зівак, батьків, що б’ються в істериці, журналістів, що позліталися немов грифи на стогін помираючого… Хтось розказує про порушення прав людей, хтось вищить “а якби там була твоя дитина”… І ось в цьому хаосі знайшовся малюк, який пробрався до огорожі та починає лізти назовні. Ще кілька секунд і він приєднається до натовпу. Ти, начальник карантину, даси наказ стріляти в дитину? А якщо дитина не заражена? А як дивитися в очі батькам? А як пережити цькування журналістами? Або ти, солдат, ти вистрілиш у спину дитині?
Просте рішення? Зараз ти можеш убити дитину і разом із нею своє життя, стати ізвергом і вигнанцем. А не вистрілиш, то ймовірно загинуть десятки тисяч. (До речі в Демократичній республіці Конго була подібна історія. Вже загинули тисячі людей і ще будуть гинути).
Є ситуації, коли реальне життя однієї особи важить менше ніж ймовірна (!) смерть багатьох. Люди, наділені владою, мають брати на себе відповідальність за прийняття таких рішень. Тягар влади – це не спокуси легкого збагачення чи надмірна публічність. Тягар влади – це відповідальність за життя. І не просто за життя когось конкретного, а за життя усіх разом. Це вибір, коли ти прирікаєш на смерть одиниці тепер заради захисту від ймовірних смертей багатьох у майбутньому.
Мій допис присвячений емерджентності не лише про вакцинацію, копання бурштину чи вирубку лісу. Він про загальний принцип існування держави.
В 2015 ХАМАС заявив, що всіх арабів, які тримали Гілада Шаліта в полоні, було вбито. Всіх палестинців, які приймали участь в нападі на блокпост і захопленні Шаліта, було знайдено і вбито.
Вишинський заявив, що повернеться в Україну, буде продовжувати свою діяльність і доводити свою невиновність в українському суді.
Всіх знайдено і вбито.
Повернеться в Україну.
Всіх знайдено і вбито.
Повернеться в Україну.
Життя кожного з наших героїв безцінне. Але не треба казати, що Гілада Шаліта обміняли на 1027 терористів. Не на 1027. Його обміняли на життя всіх, хто тримав його в полоні, і всіх, хто приймав участь у нападі. А також на 1027 терористів.
Давно у нас не было настолько неоднозначных событий так поляризующих общество. Когда от мыслей о случившемся, от эмоций начинается мигрень. Такой тяжёлый выбор очень непросто делать. Радоваться освобождению заложников или плакать над судьбами всех остальных?
Особо доставляет отдельная категория небайдужых громадян, бегающих по просторам фейсбука и укоризненно вопрошающих у сомневающихся в цене обмена: “А вы готовы посмотреть в глаза пленных и глаза их родных?!”
Я долго прислушивалась к себе, прежде чем написать сейчас в ответ: “Я готова. Но у меня встречный вопрос. К вам. Вы готовы посмотреть в глаза:
– тем, кто остался выживать в оккупации?
– тем детям, которые обречены вырасти на неподконтрольных территориях и территории разграничения? Ходить там в школу. Расти впроголодь и в постоянной опасности умереть от мины, случайной пули, насилия.
– вы готовы посмотреть в глаза женщине, идущей завтра на аборт, потому что она боится рожать в Крыму или Луганске? Или в Станице Луганской?
– а тем, кто уехал вглубь страны, но безумно скучает за своим домом?
– как вы будете смотреть в глаза будущим заложникам и их родным? Они скоро появятся. Это абсолютно предсказуемо.
– сможете ли вы посмотреть в глаза вдовам и сиротам бойцов, отдавших свои жизни за нас не задумываясь? Особенно после фразы о «преступных приказах прошлой власти».
Более того, нам настойчиво предлагают вести прямые переговоры с ОРДЛО. А это значит, что в тот же момент там откроется новый сезон охоты на заложников. Которых с удовольствием будут и дальше менять на куски земли, преференции, своих или просто банально на деньги.
Не забудьте заглянуть в глаза детей, своих и соседских, у которых скоро не будет шанса расти в цивилизованной стране. Ну кроме эмиграции, конечно.
Я безусловно рада за всех, кто сегодня уже дома, а не в плену.
Да, последние годы научили нас дуть на воду, потому что молоко было слишком горячим. И мы будем пристально наблюдать за всеми вернувшимися. А мне кажется, наблюдать будет за чем.
Но осадок от этого обмена всё равно неприятный.
И я не буду благодарить за это президента.
Я подожду.
Ага, тобто тиждень тому, коли новий генпрокурор в фейсбуці поширював інформацію про обмін – це було фейком? Новий генпрокурор – нуб. Ок, повіримо.
А Данилюк тоді приперся посеред ночі в аеропорт чому? Теж нуб, чи може п’яний був?
Ну ладно, ваші чиновники – дятли і відсталі. То таки правда.
А родичі полонених що тоді, тиждень тому, робили в аеропорту? Їх хто туди покликав? Телепатичний зв’язок з Данилюком?
Чого істерили придворні писаки про те, що путін тепер захотів цемаха?
Чого раптом ЄС і Голландія почали говорити, щоб не видавати цемаха?
З цього слідує, що обмін таки планувався тиждень тому, але планувався без цемаха. Але путін захотів.
Це називається “не меняя по ходу наши договоренности”?
То ж виникає запитання: до чого вони втіхую домовилися, які таємні договорняки є між ними, якщо маріонетка відверто бреше і відмазує х*йла?
* * *
Найгірше навіть не те, що маріонетка таким чином звільнила Х*йла від відповідальності за рішенням Морського трибуналу ціною опосередкованого визнання Криму російським.
Найгірше навіть не те, що маріонетка ускладнила наші відносини з ЄС, ускладнила нашу позицію лобіювання санкцій ЄС, звільнивши корупційним способом винуватого в збитті Боїнгу.
Найгірше – не сліпе виконання всіх вимог Х*йла всупереч інтересам України. Маріонетка і так би все виконала і нічого не отримала б взамін. Наприклад, ПАРЄ за що злили? В Станиці чому відступили і навіть прапори зняли?
А так хоч полонених отримали.
І навіть не те найгірше, що вчора ми відпустили справжніх злочинців, в яких на руках кров сотень людей, в обмін отримавши невинних. Не те найгірше, що їхні злочини і сотні жертв залишились не відомщеними. Збивай Боїнги, підривай розвідників – ти вийдеш на волю за рішенням ручного судді зелі.
Найгірше те, що ця вся 3,14дота, яка вчора волала “Главное, што рібята дома, все остальноє ні важно”, так і не відповість на просте запитання:
“А коли наступного разу український корабель пройде українською Керченською протокою з української Одеси в український Маріуполь?”
Я впевнений, що це запитання тепер в них викличе істерику.
Бо що сталося вчора?
Вчора разом зі своїм говнокомандувачем вони визнали і узаконили окупацію Х*йлом морських територій.
Вони погодилися з окупацією.
Погодилися більше такого не робити.
Вони прийняли окупацію. І це 3,14дц.
Поки що окупацію того, що не можна помацати, там ніхто не живе.
Але таким же чином, без жодного спротиву і з великою радістю вони приймуть окупацію міст і сіл. В обмін на якесь склянне намисто. Аж поки окупованим не стане їхнє місто чи село.
Ок, коротко.
То, что пленных вернули, – это хорошо.
То, что през прибыл в аэропорт встретить наших людей, – это хорошо и правильно (нравится ему это или нет, но ПАПередник завел хорошую моду в этом плане 🙂 )
То, что к самолету допустили встречающих, – это хорошо (в РФ встреча выглядела как-то уныло 😉 и по СССРовски 😛 ).
ВАЗ сказал о приближении к моменту “прекращения войны” и отметил, что, дескать, “он и Путин сделали все, что обещали, не изменяя по ходу договоренности…”
Так вот.
27 августа 2014 года украинское руководство договорилось с российским о так называемом “зеленом корридоре” (Иловайск).
28 августа российская сторона в одностороннем порядке поменяла условия выхода.
29 августа “зеленый корридор” превратился в жестокое сражение, в котором по итогу погибло 366 украинских солдат.
… так вот надо всегда помнить, что коллективный Путин обманывает всегда…
И надо помнить, что план “Новороссия” был придуман в Кремле.
“Жизнь человека – это высшая ценность” может говорить только сильный. В контексте ограничения своих или чужих (другого сильного) завоевательных инстинктов.
“Жизнь человека – это высшая ценность” в позиции слабого ВСЕГДА означает “Делайте со мной всё, что угодно, только не убивайте. Грабьте, бейте, насилуйте меня, грабьте мою жену, бейте мою дочь, насилуйте моего сына, приказывайте нам всем лизать ваши ботинки – всё, что угодно. Мы сделаем. Только не убивайте, пожалуйста”.
Обмен может быть разным.
Может быть как в Северной Корее, где вывозят граждан США в состоянии овощей, и они умирают потом, а кроме твиттов нихрена не случается.
Может быть как с судном Гринпис – трибунал обязал выплатить 5.5 млн, а выплатили 2.7 и отпустили не по решению трибунала, а по внутренней российской амнистии.
Может как с Яндарбиевым – с задержанием спортсменов в ответ и вирой.
Всему есть своя цена.
У Израиля за Шалита тоже – ракеты летят все дальше, они все больше, Иран все ближе, половина страны так и сидит в бомбоубежищах перманентно. Хамас плевать на расходный материал – в лагерях беженцев завтра наберут за 500 баксов еще. Освободят – хорошо, сионистская сатана обосралась, деньги от спонсоров. Не освободят – сионистская сатана убивает наших братьев, приток бойцов и шахидов. Это у вас выборы в Израиле, это у вас срочники девочки и их мамы е*ут мозг Биби – вы и везите 1000 человек. Что получил Израиль за снос поселений, и за то что менял пожизенно сидящих, и за выход из Филадельфийского коридора – видно даже из Украины. Них*я не получил. Отложенную войну и установки бомбоубежищ. И не так давно ракету в м-113.
Но так живет Южная Корея, так живет север Израиля, так живут турки на границе с Курдистаном, так живут в Кашмире.
Главное, не говорить потом, что где же мир, что с миром – и флаг спустили, и снесли, и отдали кого просили, и цвет унитаза белый, и жопу вчера показывали… А то к Шалиту прилагаются нюансы.
Твиттер-новость из США от первого лица:
«7 сентября, 2019, 8:48:36. Россия и Украина только что обменялись большим количеством заключённых. Очень хорошие новости, возможно, первый гигантский шаг к миру. Поздравления обеим странам!»
Это, собственно, все, что нужно знать об отношении Трампа к российской агрессии и захвату кремлём заложников. Дальше, как говорится, ждите больше.
Оригинал твита здесь:
Russia and Ukraine just swapped large numbers of prisoners. Very good news, perhaps a first giant step to peace. Congratulations to both countries!
— Donald J. Trump (@realDonaldTrump) September 7, 2019
Європейська преса про обмін полоненими: Путін дав мало, а отримав багато
Звільнення. Це завжди надзвичайно важкий переговорний процес. Й коли треба витягти наших, завжди потрібен компроміс, де головна червона лінія – це інтереси держави.
1. Це не вперше, коли злочинці-громадяни України ідуть в Москву, як передумова звільнення наших патріотів. В червні 2016 для звільнення Солошенка та Афанасьєва президент Порошенко також помилував двох українців, причетних до подій в Одесі. Аби витягти наших. Їх ніхто не депортує, не видає, вони помилувані та, по суті, вільні в своїх пересуваннях. Я тоді особисто, за дорученням президента, спілкувалася в тюрмі з одним з помилуваних, щоб тільки все це відбулося.
2. Примітно, що РФ забирає не так з російським громадянством (бо в списку переданого Росії людського шлаку я не побачила кількох «знайомих», яких ми готові були давно передати РФ, аби витягти наших), як ментально своїх, русскомирцев з українським паспортом – зрадників, покидьків, які зрадили Україну і були завербовані, ментальні яничари і гірші, ніж чужі…
3. Інформаційна діарея та діурез в питаннях звільнення- це найстрашніше зло. Й шкода, що наші соцмережі та деякі посадовці повелися на інформаційну спецоперацію Кремля, піднявши планку ціни звільнення та підігравши Кремлю. Якби не ця історія, можливо, Україні і вдалося б провести звільнення без Цемаха.
4. В період перемовин мовчання – це ключове. Й також правда в тому, що звільнення може зірватися навіть в останню хвилину. Влітку 2018 активізувалися переговори про звільнення Сущенка та Сенцова, в обмін ми готові були передати пару-трійку-четверо покидьків, аби витягти наших. В розпал перемовин, коли здавалося, що скоро побачимо наших в Україні, в Донецьку підірвали Захарченка. Це заблокувало будь-які переговори про звільнення наших – і з тюрем РФ, і з окупованих територій… Й найстрашніше, це вкрало ще рік життя наших у російських тюрмах.
5. Українців з російських тюрем вдалося витягти в обмін на росіян. Саме такою була і наша вимога всі попередні роки, коли ми категорично відмовилися передавати росіян ОРДЛО. Це було правильно, і я рада, що наша тактика виявилася вірною й сприяла звільненню наших. Попри зовнішній тиск, безумні ідеї деяких наших партнерів передати росіян як жест доброї волі, команда Порошенка то все витримала і відкинула як нікчемні ідеї.
Все це дуже непросто. Важко. Неоднозначно. Щаслива, що наші на волі. І тепер треба витягти інших. До перемоги – довго і важко. Потребує консолідації та єдності. Ворог в Кремлі. Для мене це аксіома. Й боротися треба не лише з РФ, а за суб‘єктність України в світі.
Ще раз дяка всім причетним. І новій команді, і попередній. Порошенку і Зеленському, і СБУ, і ГПУ, і МЗС, і АП, і ОП, і нашій групі в міжнародних судах на чолі з Ланою Зеркаль.
Найстрашніше та найважче в моїх 5 роках було спілкування з родичами заручників, коли не знаєш відповіді про дату звільнення. Тому кожне звільнення – це щастя. Україна своїх не кидає.
Предатели. Террористы. Убийцы.
Нелюди, помогавшие чужакам убивать своих соотечественников. Граждане Украины. Помилованы недопрезидентом.
Наши моряки – преступники, которых обязали принимать дальнейшее участие в следственных действиях страны-захватчика. Моряки, которых должны были отпустить без условий и обвинений по решению Международного Морского трибунала, иначе российские суда не выпускали бы в порты по всему миру.
Радуетесь, зелошье?
НАША ПРЕЛЮДІЯ до "35 НА 35"Тепер вже можна сказати. Сказати про біль і напруження, нерви та недоспані ночі. Про кожен…
Gepostet von Анатолій Матіос am Samstag, 7. September 2019
Крапки над і.
Як Генпрокурор, я організовував юридичну підготовку при двох останніх обмінах. 74 наших на 306 в грудні 2017 і 35 наших на 35 вчора.
Пишу це не для піару – мовляв, і я щось зробив. Ні.
Просто і при Президентові Порошенку і при новому Президентові Зеленському терпіти не можу зрадофілів, які теж радіють, але…
Обмін наших полонених і вязнів Кремля – це завжди не тільки напруження прокурорської і судової системи, коли в найкоротші терміни вдавалося отримати визнання вини і вирок терористам або ж змінити запобіжний захід. Інколи приходилося доставляти суддів літаками з відпустки.
Це також і максимальне моральне напруження. Як видати Гаджиєва, який вбив 7 наших і 8 поранив? Чи Прасолову, яка підірвала офіцера СБУ. Або як віддати підозрюваного Нідерландами в організації збиття МН17 Цемаха?
Для мене відповідь очевидна – це війна. І обмін наших бійців на солдатів агресора чи підконтрольних їм сепаратистів – не ганьба і не зрада. Визволення наших – священний обов‘язок Держави. Знання про це укріпляє дух Армії. А значить прокладає шлях до Перемоги, так само, як поставка на фронт нової техніки і підвищення виплат.
У випадку з Цемахом все складніше. Я мав декілька розмов про нього і з голландськими колегами по міжнародній слідчій групі? і з Президентом та його командою.
Для всіх, хто шепоче чи кричить про зраду хочу сказати: українська сторона відклала обмін і зробила (вже після моєї відставки) все можливе в ситуації, яка склалася. Допит Цемаха відбувся. Від угоди зі слідством він відмовився. Видати його Нідерландам ми не маємо права через положення Конституції. Cудити його голландці зможуть так само, як з березня 2020 судитимуть перших 4 підозрюваних – заочно.
Звичайно, цю карту образи голландського суспільства (ним же створену) буде розігрувати Путін і його підспівувачі в Європі. Їхня ціль – зняти санкції ЄС проти РФ, які були введені саме після збиття МН17.
Протидія цьому – завдання вищого керівництва держави і МЗС.
Але це аж ніяк не могло зупиняти визволення українців, деякі з яких роками мужньо протистояли Кремлю.
Радію за всіх, хто від учора дома, з рідними.
P/S. Вірю, що додому мають повернутися всі. Обмінний фонд є. За мою каденцію правоохоронці та суди забезпечили 1200 вироків за тероризм. Ще 1100 – на етапі слідства.
Фото на заставці © Rostyk Labenskyi / 24 канал
