Цугцванг, або Міна-жабка скасування депутатської недоторканності
Цугцванг
На міну-жабку теми скасування недоторканності депутатів український політикум наступив давно. Це зажди був легкий, комфортний популістський інструмент сподобатися виборцю. Його юзали усі, кому не лінь. Кожного разу знаходилися причини це обіцяти, і кожного разу були підстави не виконувати обіцянку. Про “насправді” не згадували. Шкода, бо…
Насправді:
- Депутатська недоторканність потрібна, щоб захистити обраного від політичного тиску. Це потрібно не депутату, а виборцям, які мають зберегти своє представництво.
- Недоторканність треба було розумно обмежувати, а не скасовувати.
- Недоторканність депутатів ІСНУЄ В ЄВРОПІ! Зокрема і в Європарламенті.
- Скасування недоторканності в умовах авторитарного правління – це гарантія застосування політичного шантажу опонентів і закріпачення власних депутатів.
ЄС не могла не проголосувати ЗА недоторканність, інакше б змішали з брудом.
ЄС, насправді, як ідеологічна сила не мала б підтримувати хайп на тему, бо… дивись п.3.
ЄС потрапила в полон власних обіцянок попередніх років – невідворотній результат забавок в легкі гасла. На шляху до формування нормальної ідейної партії доведеться це пройти.
А от чого за недоторканність голосували Вакарчуковські? Над ними ж не висів дамоклів меч “ви ж обіцяли” – на кой? Солодка пілюля популізму сподобалася? Так швидко?
Для тих, хто “в танку”:
“В політичній системі з вразливою демократією, такою як в Україні, повне скасування недоторканності може бути небезпечним для функціонування та автономії парламенту” © Венеційська комісія.
Для зашорених:
“Мова не про конкретні виборчі цикли, більшість конкретного скликання ВРУ, а в цілому систему. У наших політиків дуже малий горизонт планування, тому історія накладається виключно на поточний стан справ. Уявіть, що через демократичний інститут виборів приходить до влади партія, що не має жодного інтересу просувати верховенство права, поважати меншість. “Червоні папочки” будуть лежати на кожного для тримання на короткому повідку. Краще ж мати зашкварених, але слухняних депутатів ніж самодостатніх політиків, які дійсно представляють весь народ, а не обслуговують інтереси третіх сторін.” © Ольга Айвазовська (детальніше читайте нижче – ред.)
Мантра про зняття депутатської недоторканності є ефектом плацебо щодо реалізації запиту на справедливість від народу України. Це добре прослідковується від ініціативи “Зупини лося” про незаконне паркування в Києві до соціологічних опитувань, якими, очевидно, послуговується Володимир Зеленський під час свого виступу та формування програми дій.
Підігріте роками політиками суспільство бачить в рішенні про позбавлення імунітету парламентарів наближення їх до народу або можливість притягнення їх до відповідальності за вчинення злочинів. Втім, вирішили рубати Гордіїв вузол сокирою, а не розв’язати проблему, зберігаючи баланс.
Європейські практики все ж передбачають переважно обмежений імунітет, а не повну його відсутність. Зокрема, парламентар може бути затриманий на місці злочину або протягом наступного дня після його вчинення без дозволу парламенту, але щоб його прослуховувати, вчиняти слідчі дії, вручати підозру за вчинення злочину в межах кримінального провадження все ж потрібно звертатись до парламенту.
Щодо Венеційської комісії, то вона зазначила, що “в політичній системі з вразливою демократією, такою як в Україні, повне скасування недоторканності може бути небезпечним для функціонування та автономії парламенту”.
Мова не про конкретні виборчі цикли, більшість конкретного скликання ВРУ, а в цілому систему. У наших політиків дуже малий горизонт планування, тому історія накладається виключно на поточний стан справ. Уявіть, що через демократичний інститут виборів приходить до влади партія, що не має жодного інтересу просувати верховенство права, поважати меншість. “Червоні папочки” будуть лежати на кожного для тримання на короткому повідку. Краще ж мати зашкварених, але слухняних депутатів ніж самодостатніх політиків, які дійсно представляють весь народ, а не обслуговують інтереси третіх сторін.
На жаль, нехтування регламентом, який є таким самим законом України як і будь-який інший, є шляхом в нікуди.
У мене флеш-бек, бо кожна більшість копає яму опонентам, а потрапляє переважно в неї сама.
Рудимент недоторканності має бути скасований. Але важливо не скотитися до авторитаризму, щоб цунамі популізму та непрофесійності не знесли українську демократію.
Ми були у владі та в опозиції за часів Януковича. Й можу запевнити, що жоден мандат і корочка не рятували від дубинок Беркуту. Але політичний імунітет – це не привілей нардепа, згідно висновків КС і Венеціанської комісії. «Європейська Солідарність» ще раз звернула увагу колег по залу на ці висновки, на порушення регламенту, які можуть сприяти скасуванню цього голосування Конституційним Судом. Ми пропонували колегам врахувати зауваження Венеціанської комісії і КС. На жаль, це не було підтримано колегами. Також ми звернулися до Президента Зеленського із закликом підписати, нарешті, закон про ТСК, Виборчий кодекс з відкритими списками, і закон про Пласт.
Доповідаю на пальцях.
Коли вас заї*ало, і ви ставите намет на Майдані, туди може прийти ваш нардеп та захистити ваш протест табличкою “Приймальня народного депутата України”.
І жоден аваківський міліціонер, портновський ДБРівець або гвардієць Зєлєнського не матиме права без порушення Конституції туди лізти, когось затримувати чи тим більше щось зносити.
Недоторканість ваших (ваших!) обранців – це такий запобіжник проти спроб узурпації влади, капітуляції чи державної зради.
Після зміни конституційного ладу принцип представницької демократії та право на протест будуть знищені, постане поліцейська держава.
Нікого не переконую, просто залишу для історії.
Зняти депутатську недоторканність набагато легше ніж реформувати судову систему. За весь час незалежності було знято недоторканність із 19 народних депутатів. Реально сів тільки Лозинський – за публічне вбивство. Всі інші, не дивлячись на зняття недоторканності, уникли відповідальності. 18 із 19. 95% – ДЕВ’ЯНОСТО П’ЯТЬ відсотків народних депутатів-злочинців не сидять.
Очевидно, зняття депутатської недоторканності не вирішить проблеми безкарності народних депутатів. Я не вірю, що з баришівськими судами щось зміниться, і депутати будуть сідати до в’язниці. Зате зняття недоторканності робить можливими провокації проти нардепів на кшталт тієї, що Петров замутив проти Варченка, коли підсунув йому студентку і звинуватив у домаганнях. Саме тому в усіх європейських демократіях недоторканність парламентарів зберігається, хоча й має ряд обмежень.
І коли мені кажуть, що зняття депутатської недоторканності хоче народ, я згадую, що народ також хоче дивитися серіали, а не читати книжки.
Сьогодні Верховна Рада 373 голосами прийняла закон (з/п №7203) Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України). З 1 січня 2020 року.
Тут слід відзначити декілька моментів:
Цей законопроект уже був на розгляді в Конституційному суді України ще в 2018 році, тому що його подав Президент Порошенко. І саме з його текстом Зеленський і подав на розгляд до ВР.
Усі депутати СН наполягають, що закон прийнято згідно регламенту та усіх процедур. Але бачимо, що ОПЗЖ не голосували і надіються через той же КС відмінити закон, як це вже було декілька разів за останні 25 років.
Звісно, я підтримую зняття недоторканності, але не повністю. Саме в кримінальній відповідальності вона не потрібна. Вона потрібна саме в випадках тиску на опозицію, захисту активістів, вільного проходу, присутності на судах і т.д.
Двічі недоторканість не спасла Шуфрича, але й зняття з Мосійчука не допомогло його посадити після оприлюднення відео навіть в залі ВР. Тут ще має бути реформа судів і правоохоронних органів.
Тому, зняття в такому вигляді, при лояльності КС (як бачили при розпуску ВР) і не прийняття уточнень Венеціанської комісії я все ж таки підтримую (і я проти повного зняття), але подивимось, як будуть деякі групи депутатів, особливо проросійські, пручатись цій смертності для нових депутатів.
Не разделяю всеобщего восторга в ленте по поводу снятия неприкосновенности.
Это еще один шаг к авторитаризму в условиях и так незрелой демократии, который нам еще как аукнется…
Жду, кто самый смешной первым заявит в комментариях, что никто не будет пользоваться якобы не относящимися к политике делами, чтобы загонять депутатов в будку.
На самом деле никакой неприкосновенности и не было. Она снималась Радой при наличии убедительных доказательств – это был дополнительный предохранитель. Теперь его нет. При хаосе в суде и правоохранительных органах общий хаос будет нарастать.
Не розумію, чого люди радіють з приводу зняття недоторканності?
В зелі та в цього парламенту було два шляхи:
- Витрати трохи більше часу, пройти процедурні моменти і зняти недоторканість так, щоб ніхто до цього не домахався.
- Свідомо порушувати процедуру, Конституцію, що в результаті приведе до визнання неконституційним цього закону та відновлення недоторканості.
І вони свідомо пішли другим шляхом, хоча їх попереджали.
І як тільки влада зелі ослабне, так відразу кремль руками медведчука покаже, хто тут хазяїн.
А поки тіштесь з того, що не має жодного сенсу в умовах 250 бездумних кнопок, але що не має жодної перспективи, коли ці кнопки перестануть слухатися поточного хазяїна.
Скасовують депутатську недоторканість. Хомячки в екстазі.
Але скасовують з порушенням регламенту.
Вуаля! ОПЗЖ буде оскаржувати скасування недоторканості. А Конституційний Суд буде зобов’язаний прийняти до уваги порушення регламенту.
Подібне завжди відбувається не просто так. Так, більшість тих клоунів, включаючи Слугу, будучи не в тємє, щиро хотіли бистрєй-бистрєй. Але такі як Богдан-Портнов завжди в курсі подібних нюансів. І те, що той же Богдан не настояв перед зеленою сопльою, що “давай зробимо їх разом, але без порушення регламенту”, уже підтверджує, що все це розіграно по нотах.
Клоун з ригами розіграли пас і злили добру справу. Лохторат пищить від радості, але рішення скасує Конституційний Суд. Лохторат знайде в кишенях лише повітря, але не згадає, хто і коли його розвів.
Уже несколько дней читаю реакции на снятие депутатской неприкосновенности. В основном вижу радость, удовлетворение и т.д. При этом большинство аргументов сводится к “народ требует”, “двадцать лет ждали”, “нет привилегиям!” и т.д. Аргументов как таковых в пользу снятия неприкосновенности пока то ли не получил, то ли не понял. Прошу считающих снятие неприкосновенности благом разъяснить в чем именно они видят преимущества.
Сам я считаю снятие депутатской неприкосновенности однозначным злом. Писал об этом еще год с лишним назад, когда в прошлом созыве проект вносился (кажется БПП). Повторю еще раз свою аргументацию.
1. Депутатская неприкосновенность не означает невозможность привлечения депутатов к уголовной ответственности. Она означает невозможность привлечения депутата к уголовной ответственности и совершения в отношении него ряда процессуальных действий без предварительного согласия ВР. Основным аргументом сторонников отмены называется сложность процедуры снятия неприкосновенности и т.д. То есть именно те вещи, ради которых она и вводилась.
2. Думаю, никто у нас всерьез не будет доказывать, что ГПУ является независимым, политически незаангажированным органом, который интересуется только законностью. Во всяком случае, я давно не встречал настолько последовательных эльфов, которые бы не замечали политической мотивации в действиях прокуратуры.
3. Решение о привлечении депутата к уголовной ответственности принимается и сейчас, и будет приниматься после снятия неприкосновенности, Генпрокурором. Ну или формально не им, а кем-то из его подчиненных. Который, как мы уже выяснили, является весьма активным политическим игроком. Обычно входящим в команду Президента, но это уже не так существенно. Сейчас для возбуждения уголовного дела в отношении депутата и т.д. Генпрокурору нужно получить согласие остальных депутатов. То есть возможность устроить депутату неприятности у Генпркурора все равно есть, но всерьез взять за гениталии может только с согласия остальных депутатов. В случае отмены депутатской неприкосновенности, он сможет делать это единолично. Получается, что мы даем в руки Генпрокурору мощнейший инструмент воздействия на депутатов.
4. Я считаю дополнительные возможности давления Генпрокурора на депутатов несомненным злом. И это не зависит от фамилии прокурора. В наших реалиях это прямой путь к революционному законотворчеству и голосованию под дулом пистолета. Напомню, что именно Пшонку считали основным инструментом загоняния в стояло депутатов при Януковиче. И это даже при неприкосновенности, через вторичные инструменты.
6. Что наличие, что отсутствие это неприкосновенности, влияет только на перераспределение полномочий и возможностей между Генпрокуратурой, каждым отдельным депутатом и ВР в целом. На взаимные права, обязанности и реальные возможности кого-то вне ВР и Генпрокуратуры, наличие и отсутствие неприкосновенности не влияет никак. Поэтому дополнительные инструменты влияния Генпрокурора на депутатов являются ЕДИНСТВЕННЫМ следствием снятия неприкосновенности. Если депутат с Генпрокурором дружит, то привлечь его к ответственности не получится все равно ни у кого.
Теперь хочу разобрать известные мне аргументы сторонников отмены депнеприкосновенности.
1. “Тебя посодют, а ты не воруй!” Всерьез это звучит как “Честным депутатам бояться нечего, а остальные и должны страдать.” Аргумент, на мой взгляд, неверным сразу по двум основаниям.
1а) И в отношении законопослушных депутатов есть масса способов при желании испортить жизнь. Мы же говорим о реальной украинской политической ситуации. а не о сферическом в вакууме правовом государстве. Например во время Майдана при отсутствии неприкосновенности оппозиционные депутаты бы не имели никакой возможности легитимно прикрывать протест.
1б) Ок, большинство депутатов ВР не ангелы и далеко не образчики правопослушания. Мы хотим чтобы они были абсолютно карманными депутатами Генпрокурора. или сохраняли некоторую степень независимости? Напомню, речь идет о степени. При надлежащих доказательствах в большинстве случаев ГПУ в состоянии добиться о ВР снятия неприкосновенности с конкретного депутата.
2. “Неприкосновенность превращает депутатов в особую касту!” Ну превращает. Кстати, далеко не только неприкосновенность, у них и так специальных возможностей пруд пруди. И что? Не только она одна, кстати. У нас таких каст и без депутатов хватает. Судьи, сбушники, прокуратура и далее по списку. Причем в отличие от депутатов остальных вы еще и не выбираете. А в случае депутата этот особый статус как раз является залогом независимости депутата. Не от избирателя, от избирателя он в любом случае до следующих выборов независим. От других органов.
3. Вариация предыдущего. “”Вот пусть как все живут!” А это уже махровый популизм на грани шариковщины. Вам нужно чтобы депутат страдал, или чтобы он максимально эффективно выполнял представительские и законотворческие функции? Если первое. то мне говорить с таким оппонентом не о чем. А вот второму зависимость от Генпрокурора мало будет способствовать.
4. “А вот народ требует!” У нас народ много чего требует. Не учитывать это глупо и нерационально. Но считать мнение народа истиной в последней инстанции тоже путь в никуда. Каждый может перечислить десятки примеров, в которых народ у нас чего-то требует мягко говоря не слишком разобравшись в вопросе. И внедрение в жизнь этих требований приведет к фатальным результатам.
