Правда об Иловайске
Що сталося в Іловайську?
– Чому добробати пішли в Іловайськ?
– Щоби оточити Донецьк.
– А може, щоби зайняти Зугрес і взяти під контроль Зуєвську ТЕС?
– Ні, Зугрес вони взяти не могли – у них сил навіть взяти Іловайськ не було.
– А навіщо ж добробати пішли в Іловайськ?
– Кажуть же тобі – аби оточити Донецьк!
Приблизно от так виглядає суперечка між прибічником версії причин катастрофи в Іловайську від журналіста Бутусова і екс-нардепа Семенченка (назвемо її так) і її опонентами. На Зугрес сил не було, а оточити Донецьк – залюбки. Міфи навколо Іловайська стали створюватися практично в процесі, і основний з них – у катастрофі під Іловайськом ніби винні штаб АТО, начальник генштабу та тодішній президент. Теза «Порошенко з Муженко згнобили в Іловайську добровольців» відтоді гуляє зі статті в статтю. А хто їх справді туди завів? Давайте розберемося.
Існує документ, який вказує, що Зугрес справді був метою атаки на Іловайськ – ставилася задача перерізати трасу Донецьк-Шахтарськ і заблокувати забезпечення терористів ДиРи в Донецьку. Документ цей – висновок тимчасової слідчої комісії Верховної Ради. Атаку на Іловайськ висновок ТСК називає частиною плану з оточення Донецька. Проте сама наявність такого плану викликає чимало питань.
По-перше. Перша атака на Іловайськ була здійснена силами 40-го батальйону Кривбас 7 серпня 2014 р. Переданий «Кривбас» у Сектор «Б» був 4 серпня. І от проблема в тому, що у ті дні штабу АТО було точно не до оточення Донецька, на здійснення якого він банально не мав сил. Штаб АТО 7 серпня був зайнятий виведенням частин Сектору «Д» з Південного мішка. На тлі цієї операції атака на Іловайськ разом з передачею для цієї атаки 40-го бату в Сектор «Б» виглядає цілковито логічною. Це був відволікаючий удар, який не дозволив терористам ДиРи зняти війська з району Іловайську і тим ослабити захист Зуєвської ТЕС, яка живила електрикою Донецьк. 40-й бат зайти в Іловайськ не зумів, а між генералом Хомчаком і комбатом Мотрієм виник конфлікт.
По-друге. Участь добробатів (формувань МВС) у штурмі Іловайська обговорювалася ще ДО атаки 40-го бату на Іловайськ – 5 серпня у будівлі ДніпроОДА на нараді за участі заступника ДніпроОДА Г. Корбана, журналіста Ю. Бутусова, командирів батальйонів «Донбас», «Азов», «Шахтарськ» та «Дніпро-1» і генерала Р. Хомчака. Геннадій Корбан в інтерв’ю розповів, що комбатам повідомили, що якщо вони хочуть взяти участь в штурмі Іловайська, то мусять повідомити своїх керівників по лінії МВС, і ті це зробили. Відтак, питання. Все ж таки штаб АТО наказав добробатам іти в Іловайськ? Чи самі добробати проявили ініціативу і повідомили про неї своє командування? Комбат Білецький вже багато років говорить, що ніякого наказу входити в Іловайськ від штабу АТО він не отримував, тому й вийшов з бою зі спокійною душею.
По-третє, за 5 років ніхто так і не навів жодного документу про якісь плани штабу АТО щодо Іловайська. Оприлюднені телетайпні стрічки говорять лише про те, що 40-му бату наказали йти в Іловайськ, і що передачу цього батальйону з Сектору «Д» у Сектор «Б» затвердив своїм підписом генерал Назаров. Тобто генерал Назаров зробив те, що робив завжди при передачі підрозділу з одного Сектору іншому. Ніяких обґрунтувань такого рішення ніхто не навів, а про можливу причину передачі батальйону я написав вище.
По-четверте. Не відома жодна нарада щодо штурму Іловайська, яка проходила б за участі представників штабу АТО або Генштабу. Не відомі прізвища таких представників. Натомість відомо про до біса зустрічей, які проходили за участі командувача Сектору «Б» генерала Хомчака і першого заступника міністра внутрішніх справ (тобто Авакова) генерала Ярового. Ми постійно натикаємося на факти, коли свої дії комбати обговорювали з представниками і керівниками МВС – Яровим, Чалаваном, Гриняком тощо. Хто після цього скаже, що неправий був генерал Муженко, говорячи, що Іловайськ був від початку операцією МВС?
По-п’яте. На мою думку ніякого оточення Донецька на 24 серпня 2014 р. у штабі АТО ніхто не планував, і тому байки про підкріплення, яке от-от мусить прибути, що їх розповідали бійцям добробатів, були блефом. І от чому. Прибічники версії Бутусова-Семенченка вказують на те, що частини Сектору «С» стояли в містечку Жданівка, і ніби саме це – доказ оточення Донецьку. Від Жданівки до Іловайська по прямій – 25 км. Проте. Сили Сектору «С» рухалися НЕ на Іловайськ. Від Жданівки вони пішли на селище Нижня Кринка, в напрямку на Ясинувату, звільнену 95-ю бригадою 20 серпня. Частини, що стояли в Жданівці, справді замикали оточення, але не Донецька, а агломерації Горлівка-Єнакієве. Це підтверджують пабліки терористів ДиРи – на 24 серпня настрої у Горлівці були панічні, і фронт вони тримали лише на фанатиках і страхові перед бузувіром Безлером.
Але якщо так, то чи могли добробати взагалі взяти Зугрес? Так, могли. Справа в тому, що загальна ситуація на фронті була така, що навіть певний відступ на південній частині фронту АТО (Сектор «Д») не був трагедією. ЗСУ в той момент закривала зразу ТРИ мішки – навколо Луганська, навколо агломерації Стаханов-Алчевськ і навколо вже згаданих Горлівки та Єнакієве. Здуття першого ж з трьох мішків дозволило б штабу АТО перекидати сили на придушення мішків сусідніх, а це спричинило б «ефект доміно» і розвал фронту терористів. Саме це примусило Москву втручатися відкрито – максиму сил вона кинули не проти Іловайська, а проти українських сил у районі Новосвітлівка-Георгіївка-Лутугіно під Луганськом. Проте там мішка не сталося – ЗСУ вчасно відступили.
Чому ж до відповідальності не був притягнутий командувач Сектору «Б» і керівництво МВС, якщо так? Це – питання до військової прокуратури. Але думаю, відповідь буде така. І командування Сектору «Б», і керівництво МВС здатне привести тисячу причин, чому Іловайськ треба було брати, і чому їхні дії логічні та не злочинні. Бо розумієте, війна – танок парний. Перемагають нас – перемагаємо ми. І це правда, Іловайська би не сталося, якби не вхід в Україну штатних частин російської армії. Хоча…
В звіті слідчої комісії Верховної Ради є промовистий момент. Коли полковник Ромигайло зі штабу Сектору «Д» повідомив про вторгнення на його ділянці в Україну колон армії РФ, генерал Хомчак (на той момент командувач оперативного командування «Південь») відповів йому: «Не сци». Аби через загрозу катастрофи в районі Іловайська до 25 серпня било б на сполох керівництво МВС (перший заступник міністра генерал Яровий там перебував до 26 серпня), я відомостей не знайшов як таке. Які звіти і оцінки ситуації ті панове-генерали подавали своєму командуванню і з яких причин – мене цікавить дуже сильно.
* * *
До річниці Іловайського бойовища на соцмережах обов’язково спалахнуть баталії навколо довічного питання: «Хто винний?» Одні дописувачі будуть звинувачувати у всьому п’ятого президента України і екс-начальника Генштабу генерала Муженка – журналіст Бутусов уже дописався до того, що «Іловайськ був планом Порошенка». Інші будуть у всьому звинувачувати команду екс-заступника ДніпроОДА Геннадія Корбана. І обидві сторони звично забудуть про третього і дуже важливого учасника тих подій – Міністерство внутрішніх справ, кероване в ті часи чинним міністром Арсеном Аваковим. Чомусь йому питань про Іловайськ ніхто не ставить. А даремно.
«Всі дії ми узгоджували з представниками МВС – головою Департаменту з керівництва і забезпечення підрозділів міліції особливого призначення Віктором Чалаваном і представником МВС у штабі АТО Володимиром Гриняком» – розповів в інтерв’ю екс-командир батальйону «Шахтарськ» Андрій Філоненко. А от що сказав колишній командир батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук: «Надвечір 20 серпня мені зателефонував полковник МВС Володимир Павлович Гриняк, який був посередником між МВС та Збройними силами України в штабі АТО. Він наказав нам готуватися, щоб незабаром вирушити на зачистку Іловайська… Увечері 23 серпня в піонертаборі перебував генерал-лейтенант Сергій Анатолійович Яровий, заступник міністра внутрішніх справ України. Він наказав здійснити зачистку Іловайська слідом за Збройними силами України».
На особу генерала Ярового прошу звернути увагу особливо. За своєю посадою він стояв набагато вище за командувача Сектору «Б» генерал-лейтенанта Хомчака, а від 23 серпня 2014 р. був старше його ще й за званням – генерал-полковник. Генерал Сергій Яровий тоді і сьогодні – перший заступник міністра внутрішніх справ Авакова. Під Іловайськом не було ані заступників міністра оборони, ані начальника Генштабу, ані заступників НГШ. А от заступник міністра МВС там був. І не просто був, а брав активну участь у керівництві операцією. Оцінили?
За словами Геннадія Корбана від командирів добробатів зажадали, аби про своє бажання брати участь у взятті Іловайська вони повідомили керівництву МВС, і вони це зробили. Корбан назвав генерала Ярового. У цьому немає нічого дивного – батальйони «Донбас», «Азов», «Шахтарськ», «Дніпро-1» та інші були підрозділами МВС.
Проміжний звіт комісії ВР відзначає, що 16 серпня у селищі Урзуф на базі батальйону «Азов» пройшла спільна нарада за участі генерала Хомчака, командирів добробатів і – генерала Ярового. А от ще. «Ввечері 23-го ми були за 40 км від Іловайська, на проміжній базі. До нас приїхали двоє есбеушників і сказали, що прикордонники повідомляють про дві батальйонно-тактичні групи росіян, які мають перекрити напрямок Амвросіївка–Старобешеве. З нами тоді ще був Андрій Тетерук. Я у нього спитав «Що робити?» А він пожартував: «Помирати героями». Згодом ввечері приїхав генерал Яровий і поставив завдання: на День Незалежності буде штурм Іловайська силами ЗСУ, потім піде Нацгвардія, а наше завдання – зачистка після штурму. Вся операція мала тривати до вечора, із собою, сказали, зайвого не брати» – розповів в інтерв’ю Всеволод Стеблюк, начальник медичної служби батальйону «Миротворець».
Тобто в момент коли штаб Сектору «Д» криком кричав про захід в Україну штатних частин армії РФ, керівництво МВС проблем не бачило і готувало штурм Іловайська як у совкові часи – «до дати»! Вражає? Це, до речі, до питання, яку інформацію надавали у штаб АТО командувач Сектору «Б» генерал Хомчак і керівники МВС. Хто справді проґавив ввід росіян – Муженко чи заступники Авакова? І хто автор наклепів про генерала Муженка, який завжди казав, що Іловайськ від самого початку був операцією МВС? Виходить, правду казав?
Але ж генерал Яровий – не військовий, скажете ви. Він – мент. Так, але він – як раз таки військовий. Генерал Яровий в минулому – офіцер-десантник, закінчив Військову академію ім. Фрунзе, пройшов всі щаблі кар’єри від командира взводу до командувача Внутрішніх військ МВС України у 2010-2012 рр. На військовій справі він знався щонайменше не гірше за генерала Хомчака. А посаду займав неабияк вищу, тому його відповідальність за Іловайськ не менша. А разом з ним і відповідальність міністра Авакова, який не міг не знати, чим займаються в зоні АТО його підлеглі. До речі, за словами комбата Філоненка дозвіл на вихід з Іловайська батальйонам «Шахтарськ» і «Азов» дали радник Авакова Антон Геращенко і вже згаданий начальник департаменту МВС Чалаван. Генерал Яровий в оточення не потрапив – він виїхав 26 серпня, коли стало гаряче вщент. А батальйони…
Проте. Навіщо було лізти в Іловайськ підрозділам МВС? Навіщо було влаштовувати руками запрошених до Іловайську журналістів шоу «війна онлайн» та намагатися взяти Іловайськ у День Незалежності? Перше, що спадає на думку – дострокові вибори до Верховної Ради. Ті самі, про проведення яких було оголошено 31 липня 2014 р. Як раз у ті дні сталася бурна перепалка між Юлією Тимошенко та її колишніми соратниками з «Народного фронту», які вирішили йти на вибори окремо від неї.
Які плани мав тоді Арсен Аваков, ми навряд чи дізнаємося.
В этом вся суть Московии. В её гнилой душе. За века прогнившей до состояния трухи. Пообещать, заверить, убедить и… Потом нарушить все договоренности. Так было всегда! И так всегда будет.
Выскочил стодвадцатый миномёт под Авдеевкой, насыпал бегло по городу, в результате чего погибли четверо гражданских и наш Андрюха «Ломик». Выкатились российские РСЗО «Град» под Мариуполем и ахнули полными пакетами по городу. Тридцать двухсотых. Все гражданские… А потом причесали «Смерчами» Краматорск. Но что говорит Кремль? Дескать, нужно, чтобы это ВСУ прекратили обстреливать гражданское население?
Пять лет назад под Иловайском дали гарантии «зеленого коридора» для выхода украинских подразделений. Заверили, что всё будет хорошо. А после, когда расстреляли в упор парней, мгновенно всю вину свалили на саму же Украину. Политики, парады не помогли, не отправили стопииисят миллионов десантников на помощь. Виноватыми сделали всех. Кроме самих себя…
А через несколько месяцев полыхнуло Дебальцево. И снова Московия как бы ни при чём.
А в промежутке между этими событиями гиви и моторола в окружении жмени российских журналистов тридцать девятый раз рапортовали о взятии ДАПа.
Сейчас стирают нашу память. Усиленно трут ластиком. Аж до дыр. И всё реже россия упоминается как ГЛАВНАЯ виновница всего того горя, которое хлебнула Украина. Виноваты кто угодно, только не они. Но как бы не старались, мы всегда будем помнить, что именно россия несет полную ответственность за каждую каплю крови, пролитую нами. Только россия и больше никто…
Вечная память всем, кто отдал свою жизнь, защищая Украину!
Они хотят стереть нашу память.
Они хотят обвинить в смертях наших военных Украину.
Они обещали «зеленый коридор», а потом расстреляли почти всех.
Они говорят, что Иловайск – это наша вина.
Они впихивают в дурные головы, что во всем виноват парад.
Они пытаются спрятать свою звериную сущность под сгнившей и вонючей шкурой «миротворчества».
Они пытаются нас запугать, оббрехать, подавить массой и артобстрелами.
Им часто это удается.
Но имя зверя нам известно. Россия – Москва – Кремль.
Даже если они купят весь мир.
Даже если они убедят самых тупых моих сограждан, что дружить с мордором – это правильно.
Карфаген должен быть разрушен.
Карфаген будет разрушен.
Обязательно.
Не сомневайтесь.
Аминь.
Правда про #Іловайськ.
Іловайську не було б, якби Росія не анексувала Крим.
Іловайську не було б, якби найманці з захопленого Росією Криму не прийшли на Донбас.
Іловайську не було б, якби російські найманці не отримали російську зброю та боєприпаси.
Іловайську не було б, якби на допомогу найманцям з території Росії не прийшла регулярна армія РФ.
Іловайську не було б, якби російські військові не порушили слово офіцера і не розстріляли маршову колону, яку пообіцяли пропустити.
Все інше: нарада у Корбана, парад у Києві, рішення штабів ЗСУ у ситуації, що склалася – лише похідна від справжніх причин трагедії. Пам’ятайте це.
Наш ворог не в Києві, не в Дніпрі, не в ЗСУ. Він у Кремлі.
Я не верю в «отдали свои жизни».
Нет. Не отдали. Эти жизни забрали. Пришел враг и отнял жизни наших братьев. Точка.
Я не верю в то, что герої не вмирають.
Умирают. Кто-то в одно мгновение, кто-то долго и страшно. Кто-то на фронте, кто-то уже дома, так и не сумев выйти оттуда до конца.
Я не верю в то, что не забудем и не простим. Забывают всех, а забыв, прощают. Чтобы снова обняться с оккупантом. Чтобы не победа, а «мир».
И я, к сожалению, не умею писать так, чтоб проняло тех, кому пять лет уже похрену и «я их туда не посылал».
Жрать, срать, драть – это базисные установки стада, и их не проймет ничего, пока они могут спокойно жрать, срать и драть.
Я помню момент, когда слова «Донбасс», «аэропорт», «котел», «Иловайск» поменяли своё значение, стали триггерами, спусковыми крючками, отпускающими на волю страх и ярость, надежду и неверие, ощущение беспомощности и понимание, что ты можешь всё, и что уже не страшно.
Я помню людей, которые уходили драться только лишь за право жить на своей земле, и людей, которые несли последнее, чтобы драться было легче. И школьников, обменявших свой выпускной на деньги для армии.
Я тысячу раз, наверное, ставила себя на место жены, матери, которая едет опознавать останки, и до сих пор не понимаю, как это можно пережить. Как объяснить детям. Как?
Никогда не забуду прожорливую пустоту внутри, когда Валерка выходил из Дебальцево. Этот вакуум втягивал всё: желание жить, шевелиться, ходить на работу, думать о чем-то еще кроме этого. Невозможно изолировать, остановить, да хотя б просто придержать это эмоциональное высушивание.
Сколько сейчас вокруг нас пустых людей? Людей, потерявших самых близких. Людей, из которых выпили жизнь.
Сколько имен уже выбито на граните. Сколько раз надо ударить в колокол, чтобы почтить все смерти в этой войне.
Но мы забудем.
Не мы, так наши дети.
Не дети, так внуки.
И герои умирают, выплеснув свою кровь на украинскую землю.
Останется только в который раз выцарапанная из глотки врага свобода.
И хорошо бы запомнить хотя бы это.
Наша свобода НИКОГДА не была бесплатной. И никогда не будет.
Можно не проводить парады, можно «договариваться», можно «перестать стрелять».
Можно одеть детишек в белое. Можно про*бать все и еще вот это.
Но хорошо бы помнить, что в это самое время, каждый день, каждую грёбаную минуту звонит колокол.
Сегодня день памяти погибших защитников Украины.
Сегодня Украина вспоминает Иловайск, сбитый Ил-76, Изваринский котел, взорванный ДАП и другие, менее громкие события, что повергали украинцев в шок во время этой войны.
Я мог бы написать длинный пост про погибшего в первые месяцы войны Макса Бендерова. Одного из погибших в группе Путника в секторе Д.
Написать про молодого Романа Напрягло, которого каждый год вспоминает Славянск. Парень, которого я видел пару раз и общался, про которого слышал еще от комбата, но как-то так и не нашлось времени более близко сдружиться, о чем жалею, так как ему теперь всегда будет 20 лет…
Написать про молодого нескладного Артема Скупейко.
Написать про Рому “Геру”. Человека, с которым у нас не закрывался рот, так как всегда было о чем поговорить, что обсудить. Человек с большим сердцем, невероятно талантливый стрелок. И большая потеря.
Мог бы написать и про других. Просто эти имена и фамилии всплыли сами сегодня. Это одни из тех, кого я уже не забуду.
Парни, которые ушли в вечность за нас.
Но напишу о другом. С парнями мы еще поговорим когда-то, нам есть что обсудить. А сейчас в день памяти мне хотелось бы сказать вот что.
За эти годы я видел, как врага, который взял в руки оружие и обратил его против украинцев, уничтожали. И видел, как их накрывали артой. Как расстреливали танками. Как рвали пулеметами. Как подрывали технику, заходя на дороги, по которым ездит сепарье, как подрывали позиции, куда заходили наши ДРГ, как снайпера, делая подранков, отстреливали тех, кто пытался подранка вытащить.
И меня смерть противника радовала.
Потому что я считаю, что наши погибшие хотели бы войны до победы. Что их наивысшая цена заплачена не зря. Что мы всё-таки победим, а у тех, кто убивал наших парней, будет два пути – сбежать или погибнуть.
Потому в день памяти я вспоминаю тех, кто погиб на этой войне. И приветствую тех, кто день изо дня пытается за них отомстить.
Перший день роботи новообраної Верховної Ради свідомо чи несвідомо призначено на день трауру, один із найбільш трагічних днів для всіх українців.
Як на мене, це дуже поганий знак.
Немає слів, щоб висловити співчуття родинам загиблих, батькам, матерям, вдовам, дітям.
У мене у цей день відмерла половина душі, і я стала взагалі невразливою.
У вас померла вся душа, витекла вся кров.
Я знаю, що ця діра у грудях не затягнеться ніколи, ніщо не зможе загоїти та втішити вашу рану.
Ваші діти проросли маками на полях Іловайська.
Назавжди у наших серцях.
Сьогодні День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність і особливо в війні проти російського агресора.
Сьогодні Дзвін пам’яті буде лунати весь день. Сьогодні роковина страшної трагедії і вбивств сотень наших воїнів російськими окупантами.
Сьогодні день, коли ми всі мали б зрозуміти, що Росія нам не братський народ, а агресор, якого не зупинять кордони, а тільки загороджувальний багатоденний вогонь нашої артилерії…
Пам’ятаймо наших Героїв, які віддали своє життя за Україну…
Мы забыли Иловайск
Общество, помнящее Иловайск, не голосует за “договоримся посередине”.
Общество, помнящее Иловайск, не терпело бы обезличивание агрессора, не терпело бы страх первого лица перед ДАЖЕ УПОМИНАНИЕМ имени страны-агрессора.
Общество, помнящее Иловайск, знает, чем заканчивается “перестать стрелять”.
Общество, помнящее Иловайск, не выбрало бы уклониста президентом.
Общество, помнящее Иловайск, не исходило бы ненавистью к тому, кто сделал невозможным повторение Иловайска.
ПОКА невозможным. Потому что общество, помнящее Иловайск, хорошо знает цену этому ПОКА.
Мы не знаем. Мы забыли Иловайск.
