Повзучий реванш
Я терпіти не можу просторікувань про те, що «завтра нас зіллють», «післязавтра російські танки будуть на вулицях Києва» тощо. Заперечення противників тези «реваншу проросійських сил» справді мають під собою ґрунт. Так, прибічники попередньої влади не сидять за ґратами (попри лякалки Портнова). Так, Хрещатиком не розгулює російська десантура, а патріотів не везуть до Сибіру ешелонами. Так, на фронті розведення сил відбулося за планом, а там, де його нема, ЗСУ наразі відповідають на атаки російських найманців.
Все це правда. Але. Існує низка фактів, які примушують сильно замислитися і зробити висновки.
Головою АПУ-ОПУ призначений Андрій Богдан – колишній помічник депутата Андрія Портнова та люстрований «борець з корупцією» в уряді Азарова. Наразі Богдан прославився тим, що заявив про необхідність референдуму про питання щодо переговорного процесу між Україною і Росією – заява викликала опір в спільноті ветеранів АТО/ООС. Також Андрій Богдан висловився за надання російській мові статусу регіональної у Донецьку та Луганську. Ініціативу Богдана підтримав і сам президент Зеленський під час виступу в Краматорську російською мовою – «аби не було спекуляцій, ніби на Донбасі утискають російську».
В Україні тихою сапою стали згортати свободу слова і впроваджувати цензуру. У Рівному поліція затримала двох активістів, що закликали до імпічменту Зеленського. Щойно у Києві затримали пенсіонера який роздавав газети з карикатурою на Зеленського. При президенті створюють Раду зі свободи слова, куди увійдуть по представникові з кожного із центральних ЗМІ. Свого часу щось подібне було створено при адміністрації Путіна, представникам ЗМІ там зразу запропонували «м’яке узгодження» контенту. Результати ми бачимо в сучасній РФ.
Ідею винесення на референдум питання про членство України в НАТО незалежно одне від одного висловили президент Зеленський і представник президента у ВР Руслан Стефанчук. Тривожний дзвоник. Голова партії «Слуга народу» Дмитро Разумков заявив, що питання декомунізації мусить вирішуватися на місцевих референдумах. Мало нам проспекту Жукова в Харкові? Ми ще вулиці Мотороли на Донбасі здобудемо.
Окрема тема – ставлення нинішньої влади до Збройних сил. Відмінений парад на День Незалежності. Президент Зеленський проігнорував військовий парад на день звільнення Маріуполя від терористів ДиРи. Кричущою стала історія загибелі двох бійців бату «Азов» через наказ командування не відкривати вогонь на випередження – як раз після відповідної заяви Кучми у Мінську. Висловлювання Зеленського, що «Росія втратила контроль над своїми найманцями… ми сподіваємося, що вона його відновить» стали причиною акції протесту ветеранів під АП. І от щойно у Мінську домовилися про заборону на обстріли з 21 липня. Передбачена відповідальність за стрільбу.
Державне бюро розслідувань заблокувало забезпечення ЗСУ через обшуки в ГУ розвитку та супроводження матзабезпечення ЗСУ. У цій історії дивовижно все. І заяви голови ДБР, які суперечать самі собі і здоровому глузду. І постійні коментарі Андрія Портнова, який ніби має доступ до інформації ДБР. І саме головне – зв’язки Портнова у Москві, по яких інформація про спорядження ЗСУ може потрапити прямо до Білокам’яної.
Нарешті ідея президента Зеленського провести люстрацію всіх нардепів і чиновників часів президента Порошенка. Дивина раз – ідея Зеленського стала практично калькою з подібної ж заяви Портнова. Дивина два – Зеленський намірився люструвати не тільки власних же чиновників (Данилюк, Абромавичус), а й міністра МВС Авакова, ветеранів АТО, борців проти президента Порошенка і навіть дисидента Юрія Шухевича. Нардеп і колишня журналістка-розслідувач Тетяна Чорновол оприлюднила інформацію про те, що структури, пов’язані з російськими установами і Портновим, були дотичні до фінансування президентської кампанії Зеленського.
Прибічники Зеленського виправдовують все це тим, що Зеленського та його оточення неправильно розуміють. Але проблема не в тому, що десь Зеленський або його соратники висловлюють ідеї милі Москви, проблема в тому, що роблять вони це знову й знову, і прикладів таких все більше.
А саме страшне те, що популярність Зеленського не протримається довго. Колись суспільство спитає з нього за все очікуване. Вже зараз Зеленський постійно шукає ворогів, з якими бореться, – Верховну Раду, місцевих керівників, митників тощо. Коли популярність почне зникати, йому залишиться обирати у вороги або Росію, або Захід. Кого він вибере – здогадатися не важко, враховуючи фактор Разумкова, Богдана, Стефанчука, Портнова і те, що Зеленський вже забурчав про Захід, який ніби «проти його переговорів з Путіним». А це…
Це називатиметься реванш. Повільний, гібридний, але неухильний. Як йому протистояти? Наприклад, на вибори сходити. І проголосувати. Відповідально. ДумайТЕ.
