Ми всі дружно летимо у чергову зону критичної турбулентності
Те, що світ вкотре йо*нувся, і ми всі дружно летимо у чергову сраку зону критичної турбулентності, було очевидним вже давно і для мене, і для багатьох з вас, я думаю, теж.
В плануванні свого особистого майбутнього це було для мене майже константою та фактором, який я безумовно враховував.
Єдине, в чому я прорахувався, – в своєму сподіванні на те, що в цей період на чолі держави, в якій я живу, перебуватиме ефективний Президент і відносно ефективна адміністрація, а не Зеленський, клоуни та рейдери.
Але народєц вирішив, що кататись на кривавій каруселі веселіше без ременя безпеки. Що ж.
Настав зірковий час критичної маси українського покоління, яке виховане на ідеях популізму, лівацтва, обіцянок халявного раю, на ідеях віри в чергового месію, який буде служити “мудрим українцям”.
Покоління, якому довго вбивали в голову призму: “Все дуже погано, тому що могло бути набагато краще, якби вибрали іншого “бога”. І яке тепер сприймає навколишню реальність тільки через цю призму.
27 років незалежності України – це змагання популістів, дрімучих ліваків і аферистів в тому, хто як найбільше наобіцяє і як найсильніше обдурить самий “мудрий нарід в світі”.
За 27 років безперервного бомбардування свідомості виборців лівацька пропаганда в переважної більшості українців вбила залишки відповідальності, гідності, поваги до себе і здорового глузду.
Те, що не вдалось до кінця знищити комуністам, успішно довели до логічного кінця наші “політики”, прикриваючись “демократичними цінностями” і проливаючи крокодилячі сльози над “важкою долею простого наріду”.
Тепер з цією масою аферистам можна робити все, що завгодно, – вона будь яку ахінею і брехню буде сприймати за чисту монету.
