У Пороха на книжковій «поличці з ДСП» серйозне поповнення (фото, відео)
Цьогорічний Книжковий Арсенал вразив масштабом та кількістю відвідувачів. Це – найкращий доказ того, що українська книга потрібна читачу.
Українські книжки купують і читають, читачі чекають саме на українські переклади світових бестселерів, а на найбільшому книжковому форумі панує неймовірна позитивна атмосфера.
Обіцяю, що всі придбані сьогодні та подаровані видавцями книги – прочитаю. Час у особистому календарі для цього вже зарезервував 🙂
* * *
На моїй книжковій «поличці із ДСП» – серйозне поповнення.
Шість нових воєнних книг, усі підписані авторами, з кожним з них мав нагоду поговорити, потиснути їм руку.
Читатиму їх в першу чергу, адже там – невигадані історії наших хлопців-захисників. Там – жорстка та неприкрашена правда про війну з окупантом, цивілізаційну війну, якщо хочете.
Надзвичайно цінний подарунок. Дякую!
* * *
Тепла атмосфера. Щирі посмішки. Душевні розмови.
Таким для мене став цьогорічний Книжковий Арсенал.
Вдячний кожному, з ким зустрівся сьогодні на форумі.
Ви заряджаєте своїм позитивом!
* * *
Наша родинна книжкова колекція поповнилась більше ніж 40 фантастичними українськими виданнями. Таким для нас з Мариною став особистий результат відкриття «Книжкового Арсеналу» 2019.
Дякую авторам, видавцям, книголюбам за те, що щороку маємо можливість отримувати такі класні враження від спілкування в невимушеній та дружній атмосфері.
* * *
«Кобзар», що пройшов дві війни.
Військовий із Миколаєва Геннадій Молчанов тримав його у бронежилеті замість задньої пластини. Вважав його оберегом. Це видання 1939 року бачило ще Другу світову війну. Сильне відчуття – тримати його в руках.
Геннадій попросив підписати його за Головнокомандувача. Дякую за віру в перемогу!
* * *
На Книжковому Арсеналі на прохання журналістів прокоментував політичну ситуацію в країні.
Був неприємно здивований дивною позицією, що питання так званих «мирних угод з Росією» має вирішуватися на референдумі. У країні є побоювання, що це – капітуляція, а ніяка не «мирна угода».
Дуже радив би команді нового Президента розвіяти ці чутки, які були або невдалим експромтом, або свідомим кроком, що напряму загрожує цілісності та суверенітету нашої держави. Впевнений, що треба зберігати напрацьовані за 5 років позиції: Україна – понад усе, Росія – агресор, а світова солідарність з Україною має бути міцною, як при Порошенку.
Також попри розпуск Верховної Ради новим Президентом у порушення положень Конституції, моя команда братиме участь у виборах до Парламенту і переможе у виборах. Найближчим часом ми зберемо з’їзд партії, на якому відбудеться дуже серйозне оновлення і партії, і партійного списку.
Закликаю усі демократичні сили негайно почати переговори щодо формату участі у парламентських виборах. Маємо не допустити реваншу.
Как-то совершенно спокойно и естественно Петр Порошенко переключил свой внутренний тумблер.
И не надо 20 человек охраны, и не надо “режимить” объекты, списки-рамки-пропуски. Это ведь никогда не было его инициативой.
Офис в 100 метрах от книжной ярмарки – зачем машина и все это, если можно прогуляться.
А вот наблюдать со стороны за недоуменными лицами прохожих – вот это было своеобразно.
– Ну все Олексій, ми пішли. Книжки придбали, автографи взяли… Пора додому.
– Не спішить.
– Чому?
– Тому… (посміхаюсь). Хвилин на п’ятнадцять можете затриматись?
– Звичайно ж.
– Ось і чудово… Не пожалкуєте…
Звичайно ж, у мене немає особистого телефона Президента України Петра Порошенка. Та це і добре. Але фейсбук може багато чого. Через його помічників ми запросили Олексійовича відвідати Ветеранський намет. А він одразу ж і погодився. Тільки не знали, коли це буде. Але ж коли біля намету почали нарізати кола журналісти, телевізійники та його фотокореспонденти, стало зрозуміло, що таку важливу справу Президент України не буде відкладати в довгу шухляду. Прийде у перший же день…
От скажіть мені, за що його так люблять прості громадяни? Він же начебто обікрав їх усіх до останньої нитки? Та що там нитка? Смартфон придбати нема за що. Але я не встиг оком моргнути, як біля Президента вже утворилось людське море. Хотів притиснутись, але не ризикнув. Старий вже для такої фізкультури…
І прості солдати, ветерани війни з росією, чомусь з радістю стоять поруч. Тендітна дівчина, лейтенант ЗСУ Наталія Мещерякова якось-то прошмигнула повз чисельних прихильників Петра Порошенка та чітко по-військовому щось йому сказала! Він щиро посміхнувся і подякував військовим за підтримку! Дивно. Він же начебто обікрав армію до останнього берця-облегчьонки та залізного шолома. Але військові все одно поруч. Дурні? Не знають правди про погані руді Талани влітку чотирнадцятого? Або тут щось інше… Може навпаки? Вони все пам’ятають, розуміють і вміють відділяти зерна від полови? Особисто зараз, коли нова влада вирішила цілуватись в дьосна з тими, хто вбив тисячі українців.
Студенти теж пруть наче танки заради селфі з ним! Дивно! Чому? Він же… Що він там вкрав у них? Зошити та крейду? Але все одно, якщо молодь вирішила запилити селфач з Порохом, то ліпше не стояти на дорозі. Навіть у футболці з написом Піхота…
– Ох, Олексію. Дякуємо за те, що затримали нас. Воно того варте!
– Нема за що…
– Він же зовсім сивий.
– Так… Але продовжує працювати як заведений.
– Та ми бачимо… Нехай Бог береже Україну!
– Вірю в те, що він не відвернувся від нас!
– А Петро Олексійович точно не піде з політики?
– Я знаю стільки ж, скільки і ви… Але він обіцяв, що країну не кине!
– Фуууухххх… То й добре!.. До побачення!
– І вам гарного вечора…
