Розколу не буде. ПЦУ встоїть. Томос не відкличуть
Сивої давнини, коли не було ні фейсбуку, ні незалежної України та й, мабуть, доброї половини тих, хто читає ці рядки, ще 1990 року, у Москві відбувався Помісний Собор РПЦ, яка тоді ще не була в розколі зі світовим православ’ям. На цьому Соборі митрополит Філарет, місцеблюститель московського патріаршого престолу, мав шанси стати патріархом московськім. Але не став. І слава Богу. Бо у Бога на Філарета були інші плани, набагато цікавіші, ніж керувати РПЦ.
Справа в тому, що на той момент вже починала своє відродження Українська Православна Церква, Предстоятелем якої 5 червня 1990 року був обраний племінник Симона Петлюрі Патріарх Мстислав. Дехто каже, що Філарет, не отримавши патріаршества у Москві, вирішив створити свою кишенькову Церкву. Це не так по одній простій причині, Філарет не створював ніякої Церкви. Він приєднався до неї. У 1992 році був проведений Собор, де частина УПЦ МП (яку тоді очолював митрополит Філарет) об’єдналася з УАПЦ на чолі з Патріархом Мстиславом, і був створений Київський Патріархат. Після смерті Патріарха Мстислава цю Церкву очолив Патріарх Володимир, і лише у 1995 році Філарет стає Патріархом. Отже, Філарет не створював Українську Церкву, він приєднався до неї, і був третім Патріархом УПЦ КП.
Ішли роки, спливали десятиліття, Філарету вдалося неможливе: він зі зброду, з зібрання непевних та неприкаяних, створив потужну Українську Церкву – одну із найбільших у православному світі. Але Філарет творив цю Церкву не сам – ми всі відчували на собі благодать та дію Святого Духу. Відсіювався вищезгаданий “зброд”, а приходили люди, що прагнули служіння Богові та Україні. Росла кількість парафій, підтримка на місцях. Пам’ятаєте, я казав про плани Бога на Філарета? Так от, думаю, Бог використав амбітного, освіченого, рішучого, дієвого, наполегливого архієрея для зміцнення та зростання Української Церкви, що за певних історичних умов призвело до отримання Томосу про Автокефалію Української Церкви. Томос – це не лише заслуга Патріарха Філарета, це здобуток поколінь українців, наша спільна справа, але применшувати заслугу третього Патріарха УПЦ КП в отриманні Томосу ми теж не будемо.
До речі, про зміст Томосу. Зараз почесний Патріарх закликає переглянути Статут Церкви, бо він не влаштовує Філарета. Мене, якщо чесно, теж в Статуті та Томосі не все влаштовує. Зокрема момент отримання св. мира в Константинополі. До речі, у питанні з миром ми стали більшими папістами ніж католики – там право варити миро має кожен єпископ, але про все це потрібно було говорити до прийняття Статуту, а не зараз.
Зараз в нас є Статут, і зовсім не на часі обговорювати його нюанси. Треба об’єднувати українське православ’я. В решті решт зараз вибір не між Москвою та Києвом, це вибір між старим та новим. Між одноосібною владою, та соборністью. На сьогодні Предстоятель Церкви – лише перший в Синоді, він не може нічого робити без згоди Синоду. Згідно нашого Статуту, Предстоятель – це князь Церкви, який повинен не стільки керувати Церквою, скільки служити їй.
Що стосується “попередніх домовленостей”, про які каже Патріарх Філарет, – мені важко їх коментувати, бо навіть якщо вони й були, то не зафіксовані на папері офіційно, а Статут Православної Церкви України прийнятий під дією Святого Духу, зафіксований та затверджений на Об’єднавчому Соборі, повноту якого ніхто не ставив до відома ні про які домовленості, тому нехай всі таємні перемовини залишаються там, де вони були сказані, та мають нульову вагу.
Окремо потрібно сказати про ті заяви від деяких “аналітиків”, що кажуть, мовляв, якщо піде Філарет у розкол, то це добре, бо тоді разом з ним “ПЦУ позбудеться зайвої токсичності”. Так от, кожен розкол – це хвороба всього Тіла Христа. Спробуйте відтяти собі пальця або вухо – жити без них можливо, але це буде в будь-якому випадку боляче. Тому ми молимося з любов’ю за Патріарха Філарета, дякуємо йому за все, що він зробив для становлення та процвітання ПЦУ, але наголошуємо на тому, що Церква – це не вотчина будь-якого архієрея, а Тіло Христове, і вона соборним своїм розумом обрала Предстоятелем митрополита Епіфанія, і всі, навіть почесний Патріарх, мають коритися Церкві, змирятися і нести її послух.
До речі, те, що Патріарх Філарет був керований Святим Духом, підтверджується і його діями на Об’єднавчому Соборі. Саме завдяки Філарету ми маємо зараз Предстоятелем митрополита Епіфанія, саме Філарет відмовився висувати свою кандидатуру для замирення сторін. Те, що зараз дії почесного Патріарха не дуже зрозумілі, так це як раз приклад того, що вилазить людський фактор, не в останню чергу під впливом Коломойського та Зеленського (про що свідчать заяви самого Філарета). Але давайте не зважати на людське. Людське руйнується, а Боже залишається назавжди.
І головне. Церква – це не її ієрархи. Церква – це ми всі, а якщо ми разом, ніякі сили пекельні не здолають нашу Церкву, а немічна ручонка залісся тим більш.
