Епідемія самознищення

Якщо дорослу людину легко переконати, що його щастя і благополуччя залежить від того, що один “хороший” дядя відбере гроші/майно у “поганого” дяді і поділиться цими грошами/майном з “простим народом”, то шанси на зцілення душі та розуму у такої “людини-овоча” мінімальні.

Добровільно така людина вже ніколи не відмовиться від своїх вірувань. І до агітації/контрпропаганди/вмовлянь/доводів про те, що ці вірування деструктивні та смертельно небезпечні, така людина буде сліпою і глухою.

Вже пройшло більше сотні років від моменту, коли більшовики під такими гаслами захопили владу в царській Росії, десятки мільйонів людей загинули, повіривши в цю маячню, а сьогодні 75% в Україні знову голосують за утопію і проти здорового глузду. І фактично за самознищення. Хай не фізичне, але – втрата самосвідомості, самоідентифікації, самоповаги і власної відповідальності – таке самознищення нічим не краще й не легше, чим фізичне.

Ця психічна хвороба практично невиліковна. По суті, це вже епідемія. Смертельна епідемія цілої нації.

Сам принцип демократії – право вибирати – в даному випадку використовується, як смертельна отрута проти самих себе. Адже людина-овоч завжди буде голосувати за найбільш брехливого/цинічного/лицемірного авантюриста/шахрая.

Я проти диктатури, але я за примусове лікування, інакше нації кінець.