Що йому заважає розвіяти мої сумніви?
В червні 2014 в нашому підрозділі був наркоман.
Звичайно, зрозуміли це не одразу, бо до бойових тільки готувалися, а командири тупили та не вірили, що війна справжня.
Але коли справа дійшла до роботи зі зброєю, те тіло швидко було позбавлено й натяку на доступ до неї, отримало по шиї, і часто було закрито в спеціальному місці разом з аватарами.
Коли в військах порядку стало побільше, то в хороших підрозділах час від часу весь особовий склад вишиковували, давали баночки, а потім все відвозилось до лабораторії, і хто попадався на наркоті, йшов нахрін, а хто на пьянці – “15 тысяч на стол и бухайте, кенты”.
Тому я особисто до пропозиції Зєлєнського йти на дебати через аналізи віднісся спокійно, навіть позитивно.
Ще позитивніше сприйняв рішення Президента прийняти виклик.
І тому той цирк з ручною російською лабораторією, підтасованими результатами, “лікарськими помилками” і явним спригуванням з теми теж сприйняв серйозно.
Чому людина відмовляється пройти повноцінний тест?
Чому ігнорує незалежну спеціалізовану організацію, яку запросив цілий Володимир Кличко?
Чому я маю вірити на слово в ті речі, через які буває смертельна небезпека прямо в наш час і прямо на нашій війні?
Не вірите мені – спитайте знайомих ветеранів, як ставляться до залежних людей в бойових підрозділах.
Чому я маю сумніватися в адекватності можливого Головнокомандувача всіх Збройних Сил, якщо йому, можливо, не довірив би навіть автомат?
Що йому заважає розвіяти мої сумніви?
