Хто володіє ЗМІ, той володіє мізками
Думаю, проблема в ЗМІ. Хто володіє ЗМІ (бажано всіма сегментами), той володіє мізками тих самих 80%-85%.
Україна не володіла своїми ЗМІ. Ними володіли кремль, союзні кремлю олігархи Коломойський та Фірташ, більш-менш нейтральний Ахметов, ну і дрібнота. Наших було пару нерейтингових каналів і відносно невеликий сегмент соцмереж. Кремль гарно взяв і ТБ, і друковану пресу, і соцмережі, і сайти, і радіо. Не пропустили жодного сегменту. Кремль взяв під контроль очільників націоналістів, тобто їх ідеологію. Тим самим перетворивши найбільш активних патріотів на опозиціонерів власній державі.
Подача деструктивного матеріалу була чітко сегментована: націоналістам – одне, обивателям – друге, бійцям АТО/ООС – третє, пенсіонерам – четверте, проросійським – п’яте. Але кінцева мета була одна: зневага та нелюбов до власної держави і до політиків-державників. Порошенко, Полторак, Луценко, Яценюк в свій час і т.п. Всі, хто виявляв державницьку позицію, миттєво піддавались атаці.
Технологія насправді досить проста.
1. Постійно повторюй, що все погано. Аварії, кримінал, насильство, зубожіння, розкрадання, смерті на фронті, скандали. Новини мають бути безпросвітними. Люди мають бути в стресі. Чудовий інструмент. Людина може жити впроголодь, але якщо їй казати, що все чудово, все під мудрим керівництвом вождя, ось-ось настане світле майбутнє – і вона щаслива. І навпаки, у людини є квартира, машина, дача, депозит, поїздки на відпочинок. Але казати їй, що все погано – і вона нещасна.
2. Звинувачуй в корупції.Найбільш ефективне – звинувачення в корупції. Постійно звинувачуй, є докази чи немає – нехай виправдовуються. А виправдовуються – значить, винні.
3. Звинувачуй в зраді. Ліпєцкіє фабрікі, Іловайскій котел… Нехай виправдовуються. Виправдовуються – значить, винні.
4. Шукай або створюй проблеми, звинувачуй і питай – чому? Хто замовив Катю Гандзюк? Чому Ахмєтов не сидить? Чому підірвали склади? Питати легко, проблем в державі тисячі, і питань можна ставити тисячі. А от нехай спробують відповісти.
І все – з 80% людей просто марно говорити. Вони тебе не чують. У них складена (з різних джерел і в прийнятній їм формі, згідно смаків і вподобань кожного) тверда думка. Хто поганий, хто винний у всіх проблемах. Кого ненавидіти. І чому. Людині повторюють це в різних варіантах, з різних джерел, постійно, довго. В привабливій, прийнятній для нього формі. Поступово, наполегливо, послідовно формується потрібна думка. Коли стала думка сформована, люди самі вже шукають аргументи на користь складеної думки, яку вони вважають правильною і своєю. Щиро і часом агресивно її відстоюють, аргументують, доводять. Перетворюються на активних добровільних агітаторів. І люди ці не винні, вони так створені. Не можна від більшості людей вимагати здатності до аналізу, здатності дивитись на речі з різних точок зору, незалежного мислення.
Думаю, така ж ситуація і в Англії, Німеччині (Гітлер це довів в свій час) чи Америці. Просто там ЗМІ під контролем відповідальних національних еліт. Хоча і в цю ситуацію вже влазить кремль. Проте у них був час сформувати відповідальний національний контроль за своїми ЗМІ. У нас такого часу не було.
Феномен Зеленського. А феномен в тому, що він Прикольне Ніщо. Не олігарх і не злидар, не хороший і не поганий, не український і не російський, не з цих «нудних, продажних політиків, які тільки крадуть», не має ні програми, ні переконань, ні навіть власних думок. Ще й прикольний. Не потрібно розбиратись в тих складних хитросплетіннях: хто кращий з отих, які «всі вони крадуть». Не треба думати. Така собі прикольна пляма на фоні депресивного «все погано».
Що ми маємо тепер? Фактично ми за крок до перемоги в боротьбі за незалежність. Ми вперше в історії маємо справжню державу, справжню потужну армію, проти якої не насмілюється на відкриту агресію кремль. Ми маємо визнання і повагу всього світу. Ми маємо повну скарбницю, зростаючу економіку, ВВП та бюджет. Ми за кілька років можемо стати справжньою європейською країною. Більшість українців живуть мирним, спокійним життям, мають квартири, машини, депозити, мають те, про що не могли мріяти 10-15 років тому. Фізично ми одужуємо. Але мізки нації розстріляно.
22 квітня ми маємо велику вірогідність прокинутись в зовсім іншій країні. В якій все це розтане як дим. Через вільну, демократичну процедуру загальних виборів ми можемо спокійно віддати це все: армію, перемогу, мирне життя, економіку, визнання та повагу світу, самоповагу, бюджет, квартири, машини, пенсії. Державу. Життя багатьох з нас. Віддати своїми руками. Все в один день. Може статися так, що ці минулі 5 років покоління українців будуть згадувати, як найсвітліші роки в історії України. Якщо залишаться ті, хто буде ідентифікувати себе українцем.
Звичайно ж, Прикольне Ніщо ніяких рішень не приймає і приймати не буде. Їх приймають ті, хто за ним стоять. А тим, хто за ним стоять, потрібна зруйнована, розтрощена Україна.
Чи довго протримається Прикольне Ніщо? Це залежить від того, в кого в руках інструмент управління мізками – ЗМІ. Коли він виконає свою функцію, одного повороту важеля буде досить, щоб його Ніщо стало очевидним. Інше, російське Ніщо тими ж інструментами утримують при владі вже 19 років. Все залежить від бажання та цілей тих, хто керує інструментом. На рік-два ЗМІ буде увімкнено в режим “всьо хорошо”. Рівно настільки, щоб здати державні інтереси, зруйнувати армію та правоохоронні органи, економіку, фінансову систему, розікрасти і витягти з України все можливе, наповнити Україну бойовиками з “повернутого Донбасу”, які розповзуться мов гангрена по всьому організму. А потім, коли настане потрібний момент, важіль буде перемкнуто в режим “знищення”.
І останнє. Якби якимось дивом вдалося взяти ЗМІ, інформаційне поле під український контроль – за місяць-два ситуація могла б змінитися на діаметрально протилежну. Досить було б лише називати речі своїми іменами. Проблеми – проблемами. Успіхи – успіхами. Державників – державниками. Ворогів – ворогами. За кілька років ми змогли б стати справжньою, єдиною, згуртованою нацією. Від Ужгорода до Донецька. Але для цього потрібно забрати у ворога цей страшний інструмент. І зробити його українським.
