Як Порох потішив Львів

Вчора у Львові був Порошенко, зустрічався з львів’янами.
Ото я вам розкажу трохи про зустріч.
Ну не про те, що там говорив Порошенко, а про те, що відбувалося за лаштунками.

Чому ця зустріч була важливою для багатьох?

Ну по-перше, тому, що Львівщина – це приблизно 7% від виборців які голосують. Тобто це не одна, а майже 2 середньостатистичні області в електоральному плані.
По-друге, вибір жителів області у великій мірі залежатиме від того кого підтримає Львів.
По-третє, тому, що інтереси багатьох кандидатів сходяться саме тут. Базовим регіоном Львівщину хочуть вважати Свобода, Гриценко, Садовий… ну і Порошенко.
А у зв’язку з тим, що тут не злетів малорос, претендувати на його голоси була б не проти й Бабушка.

Саме тому зустріч Порошенка з львів’янами, жителями Стрия та Дрогобича була важлива не тільки для нього, а й для інших політиків.

Підготовка до неї почалася ще на вихідних, де свої відповіді Порошенку намагалися дати Свобода та Гриценко. Свобода достатньо активно закликала своїх прихильників зібратися, а Гриценко намагався мобілізувати свій електорат великою кількістю високоповажних (насправді  ні) політиків на сцені.
Юля традиційно у вівторок привезла автобуси з підтримкою.

Зайвим буде говорити про те, що ці політики, які провалили свою підтримку у Львові, дуже хотіли, щоб її провалив і Порох.

І от вчора “невідомі замінували” площу в Стрию, де мав виступати Порох.
І вчора бляхери у Львові раптом перекрили частину вулиці Костюшка біля митниці. Все би нічого, але вулиця важлива для тих, хто об’їжджає центр.
І от вчора закрили проїзд частини трамваїв і тролейбусів до центру, хоч жоден маршрут, окрім 13-го тролейбуса, не впливав на мітинг. Але добратися до центру за умови заторів було просто неможливо.

На фоні цього ображений і заздрісний пан мер побачив в центрі Львова багато поліції та випадково не зауважив декілька сотень російськомовних тітушок в одностроях.
Це при тому, що востаннє таку публіку у Львові я бачив в 9 травня 2010 (чи 2011) року, коли на Дєнь Побєди Янек влаштував провокації у Львові, щоб показати, що всі мають святкувати етот празднік.
Правда, для чого ж стільки поліції?

Тепер про саму зустріч:
Людей було багато.
Дуже багато як для Львова.
Люди стояли у вікнах в МакДональдзі.
Люди стояли на сходинках музею Шептицького та біля Економічного факультету. Люди плескали.
Свинок вдалося локалізувати в районі пам’ятника Шевченку, точніше на вулиці Гнатюка, там вони, тримаючи в руках плакати, щось викрикували, що виглядало доволі смішно. А більшість людей, що зібралися там, скоріше слухали Порошенка ніж дивилися на свинок.
В задніх рядах була достатньо велика текучість людей. Тобто, люди приходили, постояли кілька хвилин і йшли. Напевне, розчарувавшись в своїх сподіваннях зробити селфі 😆

Це був найбільший мітинг на підтримку політика у Львові з тих, які я пам’ятаю.
Львів’яни не виходять на мітинги за політиків, вони виходять на мітинги за державу.
Так було в 1990-х, так було на першому і другому Майданах.

Вчора було менше людей ніж під час Майдану, але дуже схоже на те, що львів’яни таки усвідомили, що Порошенко – це єдиний шанс зберегти державу.

Я не знаю, що це було.

Президент йшов, вітався з людьми, подавав руку, посміхався. Підійшов до нас. Якісь секунди: він звертає увагу на Настю, вона розгублюється, тулиться до мене, а ПП раптово обіймає мене і каже “дякую вам!”. Я, офігівша, “це я за все дякую Вам! “, і на емоціях охаміла і поцілувала його, а він мене…

Єдине фото, яке зробила тремтячими руками 🙂 …

* * *

А тепер серйозно.

Порох – реальна глиба. Глиба внутрішньої сили, мужності, впевненості, інтелекту, всього того, що називають харизмою.
Він знає, чого хоче, і знає, як цього досягти. І він не здасться.
Так , сивий. Але далеко не змучений чи виснажений. Президент бадьорий, енергійний, життєрадісний. Тож вороги не дочекаються.
Він вміє переконати і вміє боротися. Готовий давати відсіч миттєво, як це було зі спробами крикунів загавкати зустріч.
Дипломат найвищого ступеню. Нікому з попередників і не снилося.

Потішив Львів. Якби не створили штучний транспортний колапс в місті, людей було би в рази більше. Атмосфера була чудовою. Все пройшло щиро, відкрито, на одному подиху.

Якщо коротко: перемога Порошенка, наша з вами перемога – неминуча.

В неділю – всі на вибори, щоб не лише словом, але й ділом підтримати Президента.

Наступна зустріч – в день інавгурації. З кавою і до кави.

Львів’ян не обдуриш. Якщо мені, людині, що більшість життя спілкувалася російською, ріжуть слух деякі орфоепічні моменти, то можна лише уявити, як моментально такі речі випалюють львів’яни.

Старенька мужня пані, що пережила за своє життя всі можливі трагедії – і голодомор, і арешт батьків, і комуняцьку навалу, – її теж не обдуриш:

– А кого ви захищаєте?
– Ми захищаємо Україну!
– Ні, неправда. А то що за хлопці?
– Ті хлопці теж українці!
– Ні, то не українці. Я стара, я бачу.