Как блогеры к Президенту ходили… (фото, видео)

Як я сходив до Президента. Твір.

Ви уже напевне чули, що учора купка продвинутих блогерів зустрілася з Порошенком і його командою. Так от цього разу в їх число потрапив і я. Поламався для виду і таки пішов. Зустрічалися не в Адміністрації, оскільки зустріч була абсолютно неформальною, а в Штабі ББП Солідарність, чи як там воно офіційно називається, не знаю. На зустріч прийшло чоловік 40-50, більшість із яких я наче знаю по фейсбукам, але там нарешті очно познайомились і роззнайомились. Часу було для того достатньо, провели ми там більш ніж половину дня.
Окремо наголошу – це не пресуха і не виставка найкрутіших блогерів. Реально неформальна тусовка, куди потрапили більш ніж очевидні прихильники Порошенка. Тому розмова була досить відкритою і відвертою. Порошенко навіть зі старту для розрядки демонстративно зняв галстук.

Але почну по порядку. Спершу «на розігріві» виступило кілька інших членів його команди. Я їхні виступи переповідати не буду – це багато хто знімав на відео, уже повкидали в інтернет. Так, лише коротенькими ремарками. Почав Ахтем Сеітаблаєв. Але тут був явний удар в штангу. Не знаю на що розраховував Ахтем, але приходити на зустріч настільки непідготовленим і по ходу щось там видумувати про що поговорити і перескакувати з теми на тему – виглядало досить несерйозно. Тому я вам навіть не зможу нічого переповісти з його сказаного – реально ні за що зачепитись, суцільна вода і обтічні фрази ні про що.

А як, Ахтеме, треба готуватись до зустрічей, повчіться у Геннадія Зубка, того, який Віце-прем’єр-міністр та Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Тема від мене далека, то я реально провтикав початок. Але той так загорівся розповіддю, показував такі добротно зроблені слайди (нам усім це ще й роздали в роздрукованому вигляді до самого початку), що по ходу і мене затягло. І я з подивом дізнавався ніфіга не маленький об’єм роботи, провернутий його конторою в сфері децентралізації. Про те, як вся Україна на 40% покрилась свіжими ОТГ, наскільки це розкачало регіони і про те, як 52% бюджету уже залишається на місцях. Коротше, дізнався стільки всього цікавого, що аж задався питанням – а як так трапилось, що ми усе це чуємо за кілька днів до виборів? Тут би повчились у запорєбріка, які з десятої частини зробленого уже такий би кіпіш підняли, що воно би з кожного утюга оралось би і всім дірки в голові цим усім ретельно просверлили. Так там народ з гімна пулі ліпить, а тут реально зроблена робота.

Потім прийшов Полторак, якого зустріли оплесками. Він, само собою, розповів про армійські реформи. Я там трохи нуб, тому нехай Мартін Брест, Мирослав Гай чи Капітан Прайс розкажуть детальніше. Я лише оцінив масштаби цієї роботи. Ну і почув те, що хотів почути. Всі розуміють, що сучасна війна у першу чергу ведеться ракетами. І ними ми якраз почали затарюватися. Їх ще далеко недостатньо, але план поетапного ними насичення є і він активно реалізується. На моє тупе питання «А раптом у Путіна таки криша остаточно поїде і він попре в усю дурь, наскільки довго ми зможемо протриматися?», Полторак спокійно відповів: «Довго». Проблема, мовляв, тільки в одному – як швидко перебудуємо економіку на воєнні рейки. Воєнний стан дав можливість спробувати на практиці, полізли якісь конкретні боки, які зараз думаємо як латати. Шкода тільки, що експеримент провели не так комплексно як хотілось. Карочє, привіт диванним хомячкам, які орали – а нафіга воно було треба? З резервами проблем немає, озброїлись уже нехіло. Проблеми знаємо, потихеньку вирішуємо. Напічкані війська по кордону нас уже не лякають. Раптом що, оркам доведеться на повну включатись і це все захлинеться реальними втратами. Які їх і зупинять. Враження від Полторака – Мужик! Реальний мужик.

Далі прийшла Іра Геращенко, яка порозповідала шутки-прибаутки зі своїх мінських рандеву з макєєвським люмпеном. Ну іще там багато чого прикольного по мєлочі. І під кінець публіка почала її активно давити щодо наступних президентських виборів. Ні да, ні нєт не сказала – будуть праймеріз, побачимо. Але по очам було видно, що рішення давно прийняте. І це гуд.

Тим більше, що Порошенко прямо з порога одразу поцікавився, чи уболтали ви її на 2024 рік? Порошенка ми чекали довго. Нас, само собою, пошмонали. Вся техніка з залу улєтучилась. Тому записів ні в кого немає, максимум писалося щось у блокноти. Я можливо щось записав неточно, переповідатиму з пам’яті основні тези. Тому раптом що – сорян. Табу на все сказане не було. Двічі тільки попросив на нього не посилатись в конкретиках. Не буду.
В перемозі на виборах Порошенко впевнений. Навіть частину блогерів після їх упадніческих питань підбадьорював: вище ніс! В таких умовах показати таку динаміку – вам це щось же має говорити? Але на згадку про один тур – будьте реалістами. Доведеться ще добре попахати між першим і другим турами. Пахать готов, ефект від зустрічей в регіонах радує. Ну і далі розповідав про плани без оглядок на «а раптом».
Про Коломойського – виключно зневажливо «етот мошеннік».

Про НацЖон і всякі решту Національні Корпуси: нацисти. Відкрили ящик пандори. Недооцінювати їх не треба, але і боятись нічого. Як робиться – я показав, коли сміливо на них пішов і вони розступились. Після чого начальник охорони ледь не звільнився, а Цеголко охрип. Мав розмову з «одним міністром» і попередив про наслідки. Попервах приходили навіть домовлятись, були послані нахрєн. Після виборів готовий жорстко з цієї надмірною нацистською мілітаризацією розібратись. Бабки у них з’явились, бо вони успішно затероризували кількох олігархів. Ті сцикнули і відкупились. Прізвища назвав, але якраз тут попросив на нього не посилатись. Ні, не Коломойський.

Виходка 1+1 взбісила. Я, каже, взяв собі за правило не судитися з пресою, але все має свою межу. Першими під каток попали правдоруби з BBC. Трамп не захотів з ними зв’язуватись, тому Порошенко вирішив лупонути їх сам. Зараз пробують з ним негласно домовитись. Відмовив. 160 тисяч запропонованих фунтів моральної компенсації офіційно переведе на армію. З 1+1 намірений розібратись дєрзко, «до парламентських виборів контент там сильно зміниться, от побачите». Згадав і про медведчуківські канали, намєкнув, що тих чекатиме теж веселеньке життя, як і їхнього босса особисто.

На армію та купу інших проектів (згадав про корпус в Охматдиті та Театр на Подолі) витратив особистих 1,5 мільярди. Витрачав без шуму і надмірного піару, що ми і так уже знаємо.

МінСтець – збитий льотчик, це ясно давно, Стецю він прямо це сказав. Експеримент не те щоби зовсім невдалий, але видно, що такими методами інформаційні перемоги не клепаються. Надалі будуть залучатися в цю історію американці з усім своїм НАТО. Типу: ми уже лупимось з путінськими, долучайтесь, фінансуйте, ми вас багато чому повчимо. Ну і самим треба серйозно мобілізуватись, бо основна загроза для України – гібридна агресія Рашки. В рамках якої нам нав’язали тезу про першочергову боротьбу з дикою корупцією. На фоні якої виплила купа напічканих імпортним баблом «антикорупціонерів», які під цим дахом займаються політичною боротьбою.

Ні, корупції валом, тут ніхто не заперечує. І я сам, каже, хочу з нею боротись. Але не брати з Заходу гроші на «всяку галіматью», на яку нам влили мільйони і які нам точно не потрібні, ми будемо тільки починати вчитись. Не всяка допомога благо.

В боротьбу з гібридним ворогом треба активніше залучати Європу, яка тупо прохлопала, як орки навчились користуватись її демократичними інструментами. Навів приклад Шарія. Даля Грібаускайте навіть не повірила, що той до цих пір числиться в її країні політичним біженцем, чи як там цей чорт числиться… Навіть довго переконувала Порошенка, що той щось напевне сплутав. Ай-ай-ай, Даля…

Плани щодо розвитку України – «Не догнати Польщу, а перегнати США».

Податок на виведений капітал буде. Я, каже, якщо у щось вчепився, уже не відпущу. Ви знаєте, що йому потужно протистоять транснаціональні корпорації з високою рентабельністю. В курсі, мол, що в ціні упаковки жвачки сама жвачка займає щось типу 6 чи 8 відсотків (точно не пам’ятаю, не записав)? Ще 40% реклами, а майже все інше – чистий прибуток? І от цей прибуток вони хочуть виводити за кордон без податкового обтяження? А я хочу, щоб вони лишали ці гроші в Україні.

Щодо Гладковського-Свинарчука. Прізвища як такого не назвав, але при згадуванні самої теми його це очевидно підбісило. Обурювався, що на старті були домовленості на темі армії не заробляти. Тому чувака ніхто не те, що не кришуватиме, а навпаки – «навіть якщо він не винен, нехай сам доказує свою невиновність». Презумпція знімається. Апріорі винен. Ату його!

По Зе і Йу сильно не парився. Сказав, що на кожен план Зе і план Йу відповість планом П. Позлостивив на тему Московського патріархату. Влупили його влучно і правильно. І коли МП прийняв рішення підтримати Йулю, це ще раз показало, що попали влучно, «бо Господь забрав у них розум».

На День тиші поїде в Маріуполь відкривати новий нічний потяг. В планах відкрити аеропорт, за що Генштаб його сварить. А ще «виб’ю гроші в Євросоюзу» на електрифікацію залізниці і пущу туди Інтерсіті. Бо ніщо так краще не переконує орків, як спокійне і комфортне життя в Маріуполі.

Отак некоротко наче усе. Раптом що згадаю, буду дописувати. Чи раптом що не так зрозумів і мене поправлять, тихенько справлю, наче так і було.

Ну а загалом враження таке: якби я не був порохоботом, я б ним став після сьогоднішньої зустрічі. Вміє він росположити до себе і зарядити на хороше, тут йому рівних іще пошукай.

ПОШИРЮЙТЕ ПЛІЗ. Я так довго це писав 😆

Раптом на темі вспливуть боти і хами, попереджу один раз. Я в ваших демократіях не замічений. Баню за перший же хамський закидон. Матюкатись теж ніззя.

Сначала вчера меня спросили, почему я так уверен, что Порох выиграет. Я, было, начал пространно отвечать о достижениях за первый срок, но осёкся, и просто сказал, что верю в мудрость Украинского народа. Что не просрём мы всё, не повторим ошибок столетней давности.

Потом была встреча с топовыми чиновниками.

Сначала Зубко показал презентацию, в которой, собственно, я всё знал (поскольку практически в центре этих процессов в Сичеславской области), но вот цифру 40% увидел впервые. 40% страны уже покрыто объединёнными территориальными громадами. И это основной ресурс ПП – люди, уже понявшие, что значит быть хозяевами на своей земле, и понявшие, что значит ЛУЧШАЯ (чем раньше) жизнь.

Затем Степан Тимофеевич рассказал, что если орки попрут, мы продержимся ДОЛГО.

Затем Ирина Геращенко рассказывала, что из себя представляет большинство этих самых орков – как они себя ведут и держат на всяческих встречах и переговорах. Как себя ведут и держат “самые лучшие” из них.

И затем ПП отвечал на вопросы. Главный для меня вопрос задал André Alexin – что изменится во время второй каденции. Многое изменится. Экономика. Жесткий отпор нацистским “дружинам”, которые уже в цугцванге. Развязанные руки в кадровой политике. Планы по продолжению модификации Страны. Планы на НАТО.

И третьи выборы он тоже выиграет. Выборы в Европарламент от Украины, члена Евросоюза.
_________________________________

Поздно работать с электоратом Зе и Ю. Всё, что для них можно было сделать – уже сделано. И до них, насколько это было возможно, донесены ожидаемые последствия от прихода во власть в Украине пана ко и непана ПтнПнх. Сейчас, в эти три оставшихся дня, задача другая.

Сделать так, чтоб сторонники ПП пошли на выборы. Чтоб отбросили мысль, что “во второй тур он итак выйдет, вот в апреле пойду и проголосую за него”.

Нет, ребята, так может не сработать. Надо поднимать жопы и идти голосовать. Обязательно. Чтоб не получить опять руину.

Я вот, например, поеду через полстраны на место регистрации, только для того, чтоб поставить правильную галочку в бюллетене.

Пару тезисов по закончившейся встрече с Петром Порошенко, Ахтемом Сейтаблаевым, Геннадием Зубко, Степаном Полтораком, Ириной Геращенко – по свежим следам.

1) Ахтем Сейтаблаев (режиссер Киборгов, Захара Беркута и др) – за появление тех инструментов, которые позволят заставить платить своими доходами в Украине многих “умных” артистов, которые не считают зазорным кататься с турами по запоребрику и косить бабло. Плюс к тем, кто как некоторые, получает деньги от Госкино, часто нарушая свои обязательства по софинансированию – делают продукт на государственные деньги, не вкладывая свои, и также продают его запоребрикам, для того что бы, не стесняясь, накосить денег. Переориентировать тех, кто привык работать на РФ на рынок Европейского Союза – важная задача, но требующая прежде всего времени. Собственные планы – таки снять хороший украинский роад-муви с качественными элементами комедии. Но также есть и еще сценарий классного исторического патриотического боевика.

2) Геннадий Зубко, вице-премьер-министр по регионам и ЖКХ – децентрализация наибольшая успешная антикоррупционная реформа в масштабах страны. Если раньше 30% бюджета на местах, а 70% в Киеве, и чтобы построить школу мэру нужно было ехать и решать вопрос за 30%+ отката – сейчас это ликвидировано – деньги и полномочия на местах. И это не считая Прозорро. Средние цифры увеличения местных бюджетов по стране 3-4 раза, в некоторых случаях в 14!! раз. Представляете какая политическая и человеческая воля нужна была для того, что бы уничтожить такую гигантскую кормушку для коррупционеров в масштабе страны? Энергоэффективность – реальная возможность снизить коммуналку за то же тепло в 3-4 раза. Пример в Киеве: дом на Ярослава Гашека – ОСББ+мероприятия по энергоэффективности – платят за тепло 8 гривен за квадрат, соседний дом 33 гривны. Однако, что бы сделать децентрализацию бесповоротной – необходимо ее закрепить в Конституции. Никто кроме Пороха это не сделает – это реальный факт. Иначе любой другой, просто фасад оставит – полномочия заберут, и все вернется на 23 года назад.

3) Степан Полторак – очень много фактов, цифр и действий. Приведу буквально пару – в ближайшие две недели будут хорошие новости по ракетным противокорабельным комплексам с крылатыми ракетами “Нептун”. Второе – истерия нагнетаемая запоребриками и укрсучмедиа по некомплекту до 100% личного состава многих бригад – никаких поводов для переживаний. Это уже готовая структура, снабженная оружием, боевой техникой, командным составом – предназначенная и уже способная, на случай эскалации агрессии залесьем, принять и добавить за три дня 600 000 человек к существующим 270 000. Степан Тимофеич заверил, что американские ЗРК “Пэтриот” отличная и нужная стране штука – и наши американские друзья с этим совершенно согласны  🙂

4) Ирина Геращенко – позитив, уверенность, управленческий и политический опыт, эмпатия. Поделилась некоторыми фактами по работе в Минской группе, типичными приемами запоребриков увиливать от своих обязательств, затронуты специальные психологические вопросы по пленным, которым уделяется самое пристальное внимание. Позиция по поводу “амнистии” после возвращения захваченных врагом территорий. Ирина однозначно “ЗА” амнистию, но при нескольких условиях – не убийца, не насильник, не палач. 1) Добровольно и публично признает свою вину. 2) Обязуется никогда больше не преступать закон. 3) Выплачивает репарации жертвам либо государству работой в специальных госпредприятиях, пока назначенная сумма компенсации не будет возмещена. И сроки наказания для не тяжких преступлений без жертв не более 8-ми лет. А также ответила на вопрос который волнует многих – 2024 год, выборы Президента Украины – по ее словам кандидата определит праймериз  🙂 То есть участвует, и если праймериз плюс, то…  🙂

5) Петр Порошенко – собран, заряжен, уверен в себе и команде. Если коротко, то после победы на выборах, страну ожидает множество изменений в ключевых сферах, которых очень ждут все вменяемые люди – информационной, бизнес, дипломатической. Естественно в ту сторону, которая укрепляет государство. Все буде “на часі”. Несколько моментов, которые хотел бы отметить:
– совсем скоро ВВС поучаствует в восстановлении украинской армии, на какую сумму – узнаете в декларации Президента. НЕкоторые частные украинские телеканалы -тоже, весьма вероятно, из-за своих действий, хотят они этого или не хотят – но поучаствуют, в этом благородном деле, по тем же причинам, что и ВВС.
– Закон о ННвК – адреналин в сердце украинской экономики. Одно это определение показывает, какое значение Президент придает, и какое место он занимает в его планах на ближайший год.
– Ну, и напоследок, он двумя руками за гендерное равенство 🙂 И поста Президента это касается в том числе. Начиная с 2024 года . 😀

Однако, уверенность Президента – это не повод всем нам расслабить булки. Каждый голос вменяемого человека – на вес золота в этот поворотный момент истории нашей страны. НЕ стоит бездарно профукать этот шанс, как в 1919 году – очень важно подняться и пойти проголосовать и 31 марта, и 21 апреля.

Вдалося сісти на Хрещатику. Не те що я прямо кинулася на вільне місце, але зараз це більш ніж актуально.

Все-таки Київ дуже сегреговане місто. Варто опинитися у метро на годину пізніше ніж завжди, і ти бачиш зовсім інших киян. По праву руку від мене дрімає бомж. Прямо в коліна впирається білий дерматиновий рюкзак із залізними шипами і потертою шлейкою. Ліворуч сидить жінка у бейсболці з написом New Zeland. І я посередині, намагаюся непомітно скинути туфлі і поворушити пальцями. Що мене відрізняє від цих пасажирів у даний конкретний момент? Те що я десять хвилин тому говорила з Президентом України, а вони ні.

Я розумію, чому так складно писати про заходи такого рівня.

По-перше, ти завжди глибоко суб’єктивний автор, і якщо на шальки терезів з одного боку покладена доля країни, а з другого тебе турбує мозоль на мізинці, то є велика вірогідність, що ти напишеш саме про мозоль.

По-друге, дуже легко помилитися з тоном допису. Тому що є спокуса зірватися у пафос, бо це страх як круто, коли з тобою говорять топ-політики, такі топ, що топіше не буває, а потім на твої питання відповідає сам ПП, і не просто відповідає, а називає тебе по імені (звідки він знає???) і переказує вітання твоєму чоловікові, якого він теж пам’ятає (Свят!!!). Тому що у моєму житті це величезна подія, і я щойно, серед ночі, подзвонила батькам про це розповісти. Мене запросили на зустріч з Президентом тільки тому, що я пишу на фейсбуці! Якщо це не соціальний ліфт, тоді я просто не знаю, що у вашому світі іменується «соціальним ліфтом».

І, по-третє, тема, вірніше теми розмови були over-складними і глибокими. Спікери готові відповідати на будь-які запитання, і у кожного присутнього була можливість такі запитання задати або при всіх, або приватно у коридорчику. (Тут я хотіла вжити слово «у кулуарах», але посоромилася).

Ахтем Сеітаблаєв говорив про кіно, кінобізнес, про Крим, про наш серіальний ринок, який потрібно хоч чучелом, хоч тушкою переорієнтовувати на європейського споживача. Про потребу законодавчого регулювання стосунків з митцями, які продовжують працювати на Москву. Береш гроші з бюджету – не знімаєш для росії, гастролюєш на росії – отримуєш дулю з маком з українського бюджету. (Ви не повірите, але цей принцип досі не запроваджений).

Геннадій Зубко забомбив нас цифрами і статистикою, яку він знає напам’ять, і дідько його розбере, як то тримається у голові міністра регіонального розвитку. Для мене головним посилом було те, що мега-успішну адміністративну реформу та децентралізацію можна угробити за один рік, просто не прийнявши бюджет і бюджетний кодекс. Є політична воля – регіони розвиваються і місцеві бюджети наливаються грошима. Нема політичної волі – все, до побачення. Пам’ятаєте як при Овочі висмоктали бюджет Києва? Ось так і буде, тому що фундаментальні зміни не закріплені у Конституції. Тому, шановні місцеві громади, добре думайте.

Степан Тимофійович носить цивільний одяг як королівську мантію, а ми досі губимося, коли бачимо його у костюмі. Була б моя воля, я б лекцію про стан армії, з яким ми увійшли у війну, витатуювала на лобі деяким кандидатам. От прямо починаючи від бублика коси і до полковницьких вусів. Пишу спеціально для залісся, як паличкою тикаю: у нас не було нічого. Україну можна було взяти голими руками до Києва, до Львова, до Збруча. Їх зупинив наш чистий блеф і алярм, який підняли українці (читай Порошенко) серед світової спільноти. А тепер все, дорогенькі миші, тепер усе. Тепер навіть у відкритих виступах наш міністр оборони говорить про ракетний щит над Україною, а кожному відомо, що він завжди озвучує тільки верхівку айсберга.

Ірина Геращенко. Підозрюю, цю відважну жінку задовбуть до 2024 року питаннями про можливе президентство, вона плюне на все і поїде у село вирощувати помідори. Це так ніби ти на першому триместрі вагітності, а тобі щодня дзвонять спитатися, чи ще не народила. Пані Ірина як завжди іронічна, чіпка, точна у формулюваннях і прагматична. Порадувала її обіцянка продавити гендерні квоти у законі про вибори, хоч ця ідея не знаходить відгуку серед чоловічої аудиторії (чого б то?).

Петро Олексійович. Знає більшість присутніх в обличчя, по іменах і ситуаціях. Читає нашу сторінку. (Хотілося б вірити, що коментує також). Пам’ятає мільйон деталей, які людина його рівня не повинна не те що пам’ятати, а навіть помічати. Вірить в Україну. Проводить історичні паралелі з подіями 100-річної давнини, бачить і усвідомлює ризики, чудово орієнтується у поточній ситуації, моделює перспективу.
Вірить в українців. Вірить, що ми пробуджуємо кращі риси у душі у кожного. Що у кожної людини, навіть найбіднішої, навіть пропащої, у душі є золоте зерно. Є щось таке, за що можна потягти і задіяти для блага країни. Категорично відкидає будь-які технології, що базуються на експлуатації гірших людських якостей – жадібності, заздрісності, продажності. Для нього кожен українець – обраний і оточений ореолом. Ніхто, жоден із відомих мені політиків не має такої твердої віри в українців.

Звичайно, нас цікавили прогнози по виборах. ПП розраховує на перемогу у другому турі. І має кілька серйозних ініціатив, які будуть реалізовані до парламентських виборів. Насамперед – це жорстке наведення порядку у медійному просторі. Це буде коротка кривава битва із каналами, які трансклюють сепарський контент. Медійне поле буде зачищене і перекроєне. Теперішній шабаш фейків є останньою лебединою піснею в інформаційній війні.

Буде змінено підхід до отримання та розподілу міжнародної технічної допомоги з урахуванням певних болючих уроків. Буде впроваджено ряд заходів, які не дозволять використовувати інструменти демократії у боротьбі з демократичним устроєм. Буде посилена співпраця з міжнародними партнерами саме у протидії гібридним загрозам та інформаційній війні.

Моя улюблена цитата з сьогоднішньої зустрічі: «Томос – це наша воєнна перемога над Росією. Після отримання Томосу рейтинг Путіна обвалився на 30%. Це значить, ми влучили у ціль.»

І наостанок, моя особиста думка щодо формату таких зустрічей. Конференції для блогерів – це плювок в обличчя журналістам. Абсолютно заслужений плювок. Якщо ви перекреслили стандарти професії, якщо ви забули про моральну, суспільну та політичну значимість роботи журналіста, будьте готові до того, що на ваше місце прийдуть інші. Аматори, непрофесіонали, самоучки, самі-собі-автори, редактори і замовники. Прийдуть і зроблять вашу роботу, а потім сміятимуться вам в обличчя і називатимуть продажною обслугою Коломойського.

Зустріч блогерів. Чого гріха таїть – порохоботів.

Не хочу писати твори, бо їх довго читати. Розіб’ю по частинам і інтересах.

Частина 1. Про саму зустріч.

Всі ми знаємо, що знати людину в мережі і в офлайні, в реальному житті, це різні речі. І тому задачі зустрічі не тільки поговорити без купюр з міністрами і президентом, а і познайомитись людям, які ведуть активно свої блоги. Це для всіх соціальний капітал, і він зараз грає велику роль у житті кожного.

Я дуже радий, що потрапив на таку зустріч. Тому що стільки відомих людей в одному місці раз на рік можна зловити, а з рахунком того, що багато приїхали з різних міст до Києва – тільки Президент зміг пов’язати та зустріти в одну залу.

Головне: майже всі перезнайомились, хто цього хотів. А це хто? То хто такий? Всі блогери були з різних платформ: фейсбук, твіттер і ютуб. Дай боже здоровля організаторам, що не було інстаблогерів.
Ладно я, знаю з усіх платформ хто є хто, але ця зустріч багатьом відкрила очі людям на інших відомих людей. І це є дуже круто!

Найсмішніша історія: коли у нас забрали усі телефони і пристрої перед приїздом президента – такий гул стояв, як в вулику. Нарешті ніхто не сидів в телефонах, а розмовляли! Що треба зробити людям, щоб вийшли з онлайну і почали говорити? Правильно – відбери інтернет. І через годину хтось звернув увагу на той факт, що з тиші на початку дехто на крик переходив, що б через три стільці комусь сказати)))

Сумна історія: Монова була з лопатою. Била по горбу за погане селфі з нею.

А взагалі – дуже тепла, лампова, комфортна зустріч серед своїх. Серед своїх, які мають одну загальну ціль – добро для України. Яка на даний момент воює і їй потрібен порох для перемоги.

* * *

* * *

Харизматичный Ахтем.
Умничка и красавица Ирина Геращенко.
Танчик Полторак. По гражданке, а все равно танк.
Увлеченный своим делом Зубко. Ну и, конечно же, Президент. Уверенный в себе, уверенный в своей команде, непримиримый к врагам и такой “свой в доску”.

Не буду цитировать каждого, и без меня наверняка уже цитат хватает. Скажу лишь, что я услышал и то, что ожидал услышать, и много интересного, вселяющего оптимизм. Как по внутренним раскладам, так и по делам военным.
Долго задавали вопросы Зубко, уже за кадром, в коридоре. Это тоже тема для отдельного рассказа, как и по разговору с ПП.

Ну и очень приятно было встретиться с со всей порохобратией, а тем более наконец-то развиртиться со многими.

А Президенту хочется пожелать дополнительной удачи на выборах. Хотя, наверное, это даже лишнее. С таким напором, с таким настроем и такой энергией, как у ПП, мы точно не можем проиграть!

Все будет Украина!

Не дадим шансов ни московским вшам, ни украинским гнидам.

Если честно, для меня открытием при личном общении стал Зубко. В принципе, с результатами его работы столкнулись почти все, но одновременно это и самая недооцененная реформа, и одна из самых перспективных, и сложных.

Децентрализация.

У нас немало сторонников “сильного государства” – чтобы в центре держали под контролем все финансы и планирование работ в каждом селе. Децентрализация – движение в противоположном направлении.

И это разделение ответственности. И это новые проблемы.
“У нас в бюджете появилось много денег, а мэр тратит как попало”.

Но почему одни тратят деньги на инфраструктуру и создание бизнес-среды, привлечение инвестиций, а другие – а другие – на бесконечную плитку, которая развалится на следующий год, и бесконечные скульптуры?

Почему в одном городе или ОТГ вчерашний студент со всем справляется, а в другом месте многолетний опытный управленец не знает что делать?

Да, на работу местных органов власти жители не всегда могут влиять (хотя зачем и кого они тогда выбирали?). Но все же это намного проще, чем влиять на неизвестного чиновника в министерстве в Киеве, который выделяет или нет деньги.

И еще момент – это реальная борьба с коррупцией. Возможно, для кого-то секрет, но выделение денег из центра на места всегда было элементом политической и/или очень даже экономической коррупции.

* * *

Я слухала вчора віце-прем”єра Зубка, а потім міністра оборони Полторака і мучилась однією думкою: ну, чому про це не говорять з екранів і що це все похєриться, якщо зміниться влада на Ю, Зе чи ще якесь Ге.

У Зубка горіли очі, коли він розказував про реформу децентралізації. Вона настільки недооцінена… 🙁

Це така глибинна перебудова, таке знищення совка на фундаментальному рівні: надбаних рис безініціативності, інфантилізму і хижацького егоїзму. Об’єднані територіальні громади – це круто. Колись, коли моя свекруха була жива – ми поїхали в велике село в передгір”ї Карпат, до її родичів. Їхали і тряслись по дорозі, яка не ремонтувалась ще, мабуть, від часів 2 Речі Посполитої. І свекруха ніби вибачаюсь, дивлячись як я потираю відбиту п’яту точку, сказала: от Київ дасть грошей – і її відремонтують. Потім зітхнула: але чомусь не дає.

Я ще тоді так сильно здивувалась: ну, де Київ, а де Мединя? Хто там в Києві має знати за ту дорогу? Чому її не можуть відремонтувати місцевими силами?

А грошей не було у місцевих. Всі податки збирались і йшли в Київ, а Київ вже милостиво віддавав субвенціями. Уявляєте це корупційне поле? Сидить якийсь перчик в Києві і або дає, або не дає. І щоб простимулювати аби дав – відкат.

Ну, от нарешті вперше від, мабуть, часів Литовського Статуту, більшу частину податків стали залишати на місцях – в об”єднаних громадах. Люди самі, а не перець в Києві, вирішують, що їм потрібно. І тепер там, де толкова місцева влада (якщо виборці толкову вибрали. а вчіться вибирати толкову) на наших очах преображаються міста і села: ремонтуються дороги, дитячі садки, школи, лікарні, будинки культури, вуличне освітлення, фонтани і пам”ятники. Простір для нормального життя.

Твій дім – це твоє місто, зона твого комфорту, в якому ти хазяїн, а хазяї не крадуть свіжевисаджені квіти з громадської клумби, не залишають сміття на пляжі, не засмічують річку, в якій купаються.

Ви знаєте, що державний бюджет формується тільки з 40% податків? А більше 50% залишаються на місцях? Так відбуваються зміна культурних практик.

І це все під час війни. Не дивлячись ні на що. На це потрібна була політична воля і розуміння стратегічної перспективи. Польщу мрієте догнати? Так ще десятиліття в цьому напрямку і Польща буде мріяти догнати нас.

А Полторак сипав цифрами і назвами, які мені не впихались в голову. Загалом те, що ми не так боїмось нападу Росії, як боялись в 14-му – саме по собі свідчення глибокої відбудови Армії. Армії, її майна, логістики, що знищувалось і розкрадалось десятиліттями.

Вже зараз ціна навіть повномасштабної війни з Україною для Хуйла буде дуже високою. А ще пару років і нам він буде вже взагалі нестрашний. А ще як вступимо в НАТО – то і витрати наші на оборону зменшаться, а значить більше грошей вивільниться на культуру, науку, інфраструктуру і т.д.

Давайте, коротше, це все похєримо, “зламаємо систему”, як закликає нас проксі Коломойського Зеленський, і будемо знову животіти, красти хто скільки може у себе ж за принципом: умрі тьі сєгодня, а я завтра.
Ну, а враховуючи російський фактор – то повторимо долю ОРДЛО в масштабах країни.

Хочете жити щасливо і безпечно – приходьте на вибори і голосуйте за Пороха.
Іде остання битва з дураками.

Митець, міністри, Президент і багато блогерів

Ну, на зустріч з Президентом моєї країни мене ще не запрошували ніколи. Звісно, такою подією знехтувати я не міг. Зустріч пройшла вкрай продуктивно. Вдруге в житті я побачив живу Монову. Дізнався як виглядає Mason Lemberg. Заселфівся з Литовченком (Вата.TV). Побачив чимало цікавих людей, яких бачити звик виключно на ФБ.

Про зустріч. Не прес-конференція. Просто формат живого спілкування. Знаєте, я не буду переповідати саму зустріч – краще за Литовченка все одне на напишу. Я наведу вам низку цитат тих осіб, які перед нами виступали. Вони скажуть за себе самі.

Ахтем Сеітаблаєв. Актор, режисер. Автор фільму «Кіборги».

«Я підтримую Порошенка, тому що я боюся. Боюся, що шлях до ЄС і НАТО може змінитися з приходом іншого кандидата».

«Українське кіно наразі перебуває у певному ренесансі».

«Я дуже хочу зняти комедію. Але потреби часу такі, що треба знімати «Кіборгів» та «Захара Беркута».

Геннадій Зубко. Міністр регіонального розвитку.

«Децентралізація – це не просто реформа, це зміна світогляду людей. Люди самі можуть будувати своє майбутнє».

«Для окупованих теренів краща реклама повернення до України – та частина Донбасу, яка під контролем України. Фонтани в Маріуполі. Будинки з підсвіткою…»

«Кадрова проблема в ОТГ існує. І держава вже має програми для підготовки кадрів».

Для людей які в темі, міністр до зустрічі приготувався вельми якісно – сипав цифрами, знав, про що говорив, демонстрував презентацію. Ще до зустрічі блогерам роздали презентації про тему лекції в друкованому вигляді.

Степан Полторак. Міністр оборони України.

«На момент початку війни 118 держпідприємств МО по факту здавали землі в оренду і офіційно були збиткові. Значна кількість таких схем була створена за одного з відомого нині екс-міністра оборони».

«Наразі маємо можливість закуповувати іноземну військову техніку напряму».

«У 2015 р. провели 29 бригадних навчань. Доти, протягом багатьох років, – жодних».

«Частка «Укроборонпрому» в закупівлях МО складає 40%. Ще 60% – приватні підприємства».

«Закон про Національну безпеку закріплює реформи в МО. Відмінити його буде непросто».

«Кількість літальних апаратів у ЗСУ зросла у 10 разів».

«Росія спершу закривала значні ділянки Азовського моря під виглядом навчань, потім напала на українські бойові кораблі. Зараз вона так само закриває значні ділянки Чорного моря. Але запуск в серію комплексу «Нептун» добряче охолодить їхній запал».

Міністр оборони мав успіх – розпитували його довго і по широкому спектру питань. Відповідав упевнено. Вразила своєрідна сучасність міністра – бажання міняти та вдосконалювати. Степан Полторак явно націлений позбавляти ЗСУ комплексів і умовностей часів совка.

Ірина Геращенко. Перший заступник голови Верховної Ради України.

«Терористи ДНР включають у списки полонених громадян Росії. Але наша позиція незмінна – росіян видаємо тільки росіянам».

«Є червона межа, за яку ми не переступаємо. Убивць не видаємо».

«У Верховній Раді, коли мене намагаються вивести з рівноваги, відповідаю – не виведете, я щойно з Мінська приїхала».

«Росіяни питають, вам корона не тисне? Кажу, корона – не кокошник, тиснути не буде».

«Я за 95-ту бригаду, а не за 95-й квартал».

«Нинішній склад ВР відрізняється безвідповідальністю».

«Про президентські амбіції. Наша команда на вибори 2024 р. виставить кілька кандидатів, і праймеріз визначить кращого».

Ірину Володимирівну розпитували довго і питання ставили самі різні. Відповідала вона цікаво, з гумором. Спілкуватися з людьми вона вміє гарно – все ж таки прес-секретар Президента України в минулому. Але говорила дипломатично – нагадала, що вона віце-спікер ВР.

Петро Порошенко. Президент України.

«Ну що? Ви переконали Іру Геращенко йти в Президенти?»

«ВВС після подачі в суд запропонувала мирову угоду і відшкодування. Зараз обговорюємо деталі угоди».

«Я довго не реагував на критику в ЗМІ, вважав що не можна у будь-якій формі здійснювати тиск на пресу. Але те, що роблять «Плюси», – це вже не журналістика. Та й судитися я буду не з журналістами, а з керівництвом каналу».

«НацКорпусів боятися не треба. Коли ідеш на них – вони розступаються. Хоча тоді Цеголко ледь не зірвав голос, а мій заступник начальника охорони подав у відставку».

«Я не маю плану «Б». А для плану «Зе» і для плану «Ю» я маю план «П»».

Не кожен день, погодьтеся бачиш Президента України в метрі від себе. Завжди цікаво побачити не картинку з екрану, а реакції живої людини на ті чи інші запитання. Що побачив я? Ще у Старокостянтинові (під час передачі техніки я був там присутній) я помітив, що Петро Порошенко твердо керує своєю командою. Якби я не знав, що Президент України саме він, я впізнав би його у тому, кого слухаються.

На цій зустрічі я побачив, що Президент Порошенко вміє ще й заряджати на віру в успіх. Не просто вимагати виконати його наказ, він уміє надихнути той наказ виконувати, так би мовити, переконати, що це важлива частина спільної командної роботи. Що це потрібно всім. Його переконаність передається співбесідникові. По роботі в бізнесі мені ця властивість керівників гарно знайома, і тепер зрозуміло, що зробило Петра Порошенка успішним бізнесменом та що допомогло йому вистояти протягом всіх п’яти років. Він справді вірить в те, що робить, і надихає на роботу підлеглих.

Виглядав Петро Порошенко бадьоро, багато жартував. Випромінював переконаність у свій перемозі.

Надійний успішний керівник. З якісною командою. З гідними прибічниками.

---

“У фейсбуці є така класна сторінка А що там у ПП, я завжди, коли хочу набратися позитиву, то туди ходжу. Отак зайшов, почитав і зразу настрій піднявся. Значить, все в нас буде добре, бо нас багато і всі ми разом – сила. Дякую вам, редакціє!”

Ось приблизно такими словами вчора почалася зустріч Президента Петра Порошенко з блогерами. Саме тому в мене “морда красссная такая” © на фоточках із зустрічі, бо то з мене внутрішній вогонь задоволення пер несамовито та нестримано.

Міністр-відкриття – Генадій Зубко. Я взагалі вважаю людей, які здатні так легко та невимушено оперувати цифрами, памя’тати їх у контексті із подіями, якимись прибульцями. І добре, що саме така людина очолює міністерство, де без цифр та статистики діла не буде. І так, я забрала брошурки із графіками, які він нам показував. Кому тре – сфоткаю за рошенку  🙂

Міністр-когнітивний дисонанс – Степан Полторак. Я вперше у житті бачила людину його статусу, віку та звання, який настільки молодий, незашорений та прогресивний, наче взагалі у совку й не жив. Ще один прибулець, короче 😛

Ірина Геращенко – мій кумир на все життя. І за її позицію, і за спічі, і за тонкий гумор та спостережливість. Ото тіки спробуйте мені не обрати її Президентом у 2024!

Ахтем бодро відповів на моє питання ще до того, як я його поставила (я воліла почути, як особисто він або вся кримсько-татарська громада в цілому бачать статус Крима у майбутньому, коли окупантів виженуть з півострова сраною мітлою під обвислі зади), а потім додаткове моє питання встиг поставити раніше мене Альохін. Ну і добре у принципі, бо я б запнулася у намаганнях швидко знайти цензурне слово для позначення того треш-гівна для бидла, яким годує усіх Зелупа, а Альохін молодец, він руками показав. Зразу видно – артіст, практика є  😀

А Президент що, спитаєте? Президент в нас найкращій. Теж прибулець, звісно, але він цілий БОСС-прибулець. Всередині вулкан, ззовні іскри, потужність енергії та впевненості земними приладами виміряти не вийде – шкала не дозволить. По суті, я хотіла поставити йому лише одне питання, але навіть не стала викликатися, бо сформулювати коротко – нєприлічно, а довго – то купа питань вийде. Але вийшло все настільки круто, що з його відповідей на різні питання від десятка блогерів у мене сформувалася й відповідь на моє непоставлене питання.

Бо хотіла я спитати “де, бл, моя кривава хунта?” у сенсі – чи довго ця зграя шавок-некрофілів буде розхитувати країну, Президента й державність в цілому? А виявилося що таки недовго  😆

От після другого туру відразу й почнемо, бо ГАЛЯ, ВСТАВАЙ, ЕЩЕ ПАРЛАМЕНТСКИЕ! 

Аве, Порох!

---

Есть такое выражение, если ты хотел апельсин, а тебе достался лимон, ты как минимум имеешь два варианта:

1. Отказаться и остаться и без апельсина, и без лимона.
2. Сделать из последнего лимонад и наслаждаться напитком.

Впервые за 27 лет независимой Украины у нас есть Президент, за которого не то что не стыдно, а которым можно гордиться, поскольку он поднял планку президентства на ну очень высокий уровень не только для нашей страны, но и всего мира. Оглянитесь вокруг… Сравните ПП с Трампом, Макроном, Меркель и др. Скажите, у кого есть еще таке стальные фаберже, как у нашего? Кто из них, воюя один на один со внешним и внутренним врагами, умудряется не только удерживать страну, перекрыв кровеносную артерию, не дав войне просочиться в центр Украины, что позволяет людям спокойно жить, думать о бизнесе, об отдыхе, а также о том, продлить ли контракт с успешным менеджером страны, благодаря которому они могут спокойно спать, или выбрать “по приколу” какого-либо идиота, чтобы еще раз испытать судьбу…

Локализация военных действий на востоке страны позволяет людям наслаждаться жизнью, а не заботиться о содержимом своего тревожного чемоданчика…
Это где-то там, далеко гибнут за это все молодые хлопцы… Хлопцы, с которыми возможно кто-то учился вместе… Это там… Это там, далеко есть оккупированный Крым, где каждый день “добрый день” начинается с того, что в крымскотатарские и украинские семьи вламываются ФСБшники, проводят обыски и, подбросив все необходимые “улики”, увозят в автозаках тех, кому жить на руси не так уж и хорошо, как положено считать…

Это там, далеко, в каких-то ЛДНР-ах, в плену находятся наши украинцы, а еще дальше, за пределами Украины находятся наши украинцы, узники Кремля, часть которых уже осудили по сфабрикованным делам и пустили по этапам… а остальные ждут своей участи… Там же находятся наши военнопленные моряки… Все они молодые ребята. Некоторым из них чуть больше 20… Как вы, правда? С одной лишь разницей. Война для них не там далеко. Она рядом. Она проникла глубоко в них, их семьи, души… Эта война, которая калечит, ранит, изматывает, уродует и убивает… Она забирает жизнь близких, отрывает детей от отцов и матерей, заставляет тревожиться, страдать…

И вот на фоне всего этого есть посланный Богом Президент Украины. Гетман. Который не дал растерзать страну. Сделал все, чтобы вы не почувствовали этой самой войны…

• Работая по 18 часов в день, положив голову на плаху, поставив на кон свои рейтинги и шмейтинги, ополовинив свой капитал, свое состояние на нужды армии, возродив ее из пепла, чтобы мы все могли спать, развернув весь мир к врагу задом, а к Украине передом…
• Президент, который снял страну с нарко-газовой кремлевской иглы, таким образом сделав Украину энергетически свободной…
• Президент, который принес Томос в Украину. Таким образом освободив Украинскую Православную Церковь от коррумпированных скреп Московии…
• В самые сложные для страны часы, чтобы мотивировать свой народ и показать ему вектор развития и будущее, добился безвиз – право свободного человека на свободное передвижение по Европе…
• Президент, который добивается проведения реформ (порой какой ценой!) и благодаря политике которого мы избежали дефолта в 2014, не пострадала наша банковская система после того, как один из самых влиятельных банкиров страны перевел на свои оффшорные счета деньги миллионов вкладчиков… В том числе и на счета одного из кандидатов, за которого инфантильная часть населения собирается голосовать “по приколу”…

В общем, есть такой Президент. Возможно, он не апельсин, который хотят некоторые из вас, а лимон. Но только в ваших руках оставить себе лимон и всеобщими усилиями сделать из него лимонад, или отказаться и заняться поисками апельсина. Именно того самого апельсина, который нашему народу пытаются подсунуть из-за поребрика… Потому как они как никто другой знают, украинцы любят прикалываться…

Можете думать, можете не думать… Можете хорошо подумать сейчас, а можете начать думать потом… Когда война уже будет не где-то там… А будет рядом с вашим домом… А это произойдет. Обязательно. Обещаю вам…
Откуда знаю? В Крыму и в Донецке тоже многие думали иначе… ПрикАлисты, че…

Поэтому от того, как вы будете думать, и зависит результат, который все получат в ближайшие 2-3 месяца. Те, кто мечтает о полугоде перед парламентскими, забудьте. Путин столько ждать не будет. Ему санкции жмут. Поэтому у нас у всех два варианта. Либо ЕС, либо back to USSR. Другого нет.

Вот такие у меня мысли после вчерашнего общения с командой Президента П.А. Порошенка, которую представляли Вице-спикер ВРУ Ирина Геращенко, Министр Обороны Украины Степан Полторак, Вице-премьер, Министр регионального развития Геннадий Зубко, кинорежиссер, актер и продюсер Ахтем Сейтаблаев, ну и, конечно же, сам Президент Украины Петр Порошенко.

Встреча прошла ну в очень неформальной и дружеской атмосфере. Много было позитива, юмора и приятного общения. Мы плакали и смеялись, выражали беспокойство за будущее страны, рассуждали, обсуждали, задавали каверзные вопросы…

И я скажу вам так, то, что увидела вчера, те перспективы развития, которые намечены на вторую каденцию президенства ПАП, меня очень вдохновило. Не буду подробно описывать презентованную нам программу развития Украины на ближайшие 5 лет. Об этому уже написали другие блогеры. Приведу лишь одну цитату ПАП, в которой все сказано:

“Я не ставлю целью добиться того, чтобы было так, как в Польше. Моя цель переплюнуть Америку!”

Тут больше нечего добавить, я считаю. Если Украина не ошибется с выбором, то впереди нас ждет вкуснейший лимонад. А недозрелые апельсины не только кислые, но и горькие.

Поэтому…
Не прикалывайся.

#думай #think

P.S. Походу, хочу заметить, что порохоботы – наипрекраснейшие и наиадекватнейшие люди страны… Все такие умные, чьорд… 😀 Горжусь своими единомышленниками и новыми друзьями!!!

Про зустріч перших осіб держави з людьми, яких прийнято називати блогерами.

Багато хто з присутніх вже висловив свою думку, тому спробую не повторюватись.

Головне моє враження – зібралися однодумці, які щиро вірять в перемогу України. І кожен з цих людей прикладає для цього максимум зусиль.

Ну і звичайно, кандидатів багато, а Президент у нас один!

#Думай

Обіцяне фото з Олена Монова 😆

Сначала думала не писать о встрече блогеров с ПП. Там такие монстры собрались, что даже как-то ссыкотно, умные все шокапец, матёрые. Но если долго что-то держать в себе – непременно начнёт пучить. Так что в заботе о собственном благополучии поделюсь и своим тоже. И нет, это не отчет.

Сначала я поскакала к парикмахеру Тане, чтоб она из меня сделала что-то приличное. Задача не из простых, но Таня большая умничка. И, кстати, к слову, если вот кто работает свою работу на твёрдую пятёрочку, он почему-то не скулит о плохой жизни. Не замечали? И не важно, парикмахер ты, слесарь или аж целый министр. На хорошую работу всегда есть спрос.
Так что грустному зрадойо*у бесплатный совет. Ты научись что-то делать по-нормальному и нормально тебе будет.

Потом блогеры встретились в точке икс.
Обнимашки там, книксены, респекты, уважушечки, все дела.
Я привычно подскакивала, как суслик из травы, видела новое лицо и спрашивала «А кто это?».
Алла Комарова терпеливо объясняла. А нечего на аватарки котиков ставить и фотки 10-ти летней выдержки 😎 .

У Луганского смешная шляпочка, Мисюра большой и основательный, Литовченко маленький и юркий, на сомика аквариумного похож очень, Монова пришла худая и в бусиках, у Подгорной клёвая кофточка, а падре куда-то в сторону Лавры унёс бутылку с зелёной жидкостью и зловеще при этом хихикал.
Только и успевай хлебалушкой по сторонам клацать.

А ещё перед всем этим нас угостили пирожками. Да.
Я не очень люблю всякую муку, но когда к пирожкам направился решительный Прозапас, надо было как-то учесть его габариты и успеть сожрать хоть что-то.
Батюшка тоже оптимизма в отношении пирожков не добавлял…

Нажрамшись пирожков, стали мы всяких там первых лиц страны слушать и легендарных режиссеров. Ну да. Вот так, по-простому. Хотя если честно, в голову не очень укладывается, что к нам приехал аж целый Полторак, а перед этим готовился тщательно.
Нет, ну представьте. На секундочку.
Вице-премьер. Министр. Президент. Приехали к нам и отвечали на вопросы. Причем на любые вопросы, никто нас не сдерживал в порывах. А потом они выходили, их ловили в коридоре и снова задавали вопросы.

Знаете, я не люблю понты.
Ну вот этот ни на чем неоснованный, демонстративный пиетет к собственной персоне. Трепещите, мол, смерды.
И я, впервые в жизни глаза в глаза встречаясь с людьми на таких высоких должностях, опасалась именно понтов.
А их не было. Вообще.
Сказать «они такие же простые люди, как и мы» не поворачивается язык. Потому что не простые. Простых на завтрак жрут пачками, чем выше горы, тем меньше кислорода. Но понтов не случилось.

Был очевидный профессионализм, когда Полторак и Зубко сыпали цифрами, не заглядывая в бумажки даже одним глазом.
Не было бумажек. Зато было очевидное желание работать, причем не «на отъе*ись», а по-нормальному. Чтоб все то, что мы строим, не рухнуло через год.
Не было показухи и вот этого бесящего «Ура и побежали!» – у каждого из них есть четкий план действий.

Как сказал Зубко «Мы не сможем снизить тарифы в 3 раза. Никто не сможет. Но мы можем показать, как сделать цифры в платёжках меньше в эти самые 3 раза». И он рассказал о двух рядом стоящих домах в Киеве, где в одном платят 32 грн за 1 м/кв, а в другом – 8 грн. Просто потому, что научились экономить тепло.
Которое, сцуко, дорогое и дешевле не будет.

Полторак вапще завораживал.
Взгляд у него такой…То ли за ухом почешет, то ли глаз сейчас откусит – не разберешь.
Настолько увлечен армией, настолько ориентируется в деталях – я фигею. Кароче, яжедевочка и не шарю во всех этих красивых, металлических и смертоносных штуках. Я поняла одно. Мы строим, покупаем, улучшаем, затариваемся ракетами.
А на вопрос, долго ли мы продержимся, если РФ попрёт в открытую атаку, Поторак ответил «Долго». Так что те дурашки, у которых нет войны, таки успеют от этой самой войны удрать в мокрых и грязных штанишках. А мы успеем мобилизоваться.

Потом приехал Порох.
Тоже без бумажек и понтов.
Нет, не выглядит уставшим.
Выглядит готовым всех порвать на хомяки. Выглядит уверенным, спокойным и даже весёлым.
Удивил подчеркнутой корректностью формулировок в адрес своих оппонентов. Я так не умею 🙁 .
А ещё у него планы. Х*ова гора планов.
Крутых, правильных. И по нацбезопасности, и по информполитике, и по Донбассу, и по везде. Не просто «мы сделаем вот это». Порох рассказывал, КАК это будет сделано. И когда. И кем. И за какие деньги.

Я увидела главное для меня.
ПП не отступится. Не спетляет с половины пути.
И он совершенно однозначно не хочет пожизненного президентства. Ему нужно ещё пять лет, чтобы доплыть до точки невозврата в то говно, из которого мы выплыли.
НАМ нужно ещё пять лет.

В общем закругляюсь, лонгриды мало кто любит, и не репостит 😕
Скажу одно.
Мы победим. Украина победит. Не сцать!

ПыСы. Спасибо всем, кого увидела живьём. Кому ещё из нашего обильного кандидатозника удалось собрать в один строй столько умных, читаемых, любящих Украину людей? Отож 😆

ПыСы-2. Отдельное спасибо Дедюхину за поездку по ночному Киеву под Гражданскую Оборону.

После встречи блогеров с Президентом есть одна вещь, о которой я жалею. Остро и зло. Я жалею о том, почему такие встречи не начали проводиться года два-три назад. Регулярно, сначала хотя бы раз в квартал, а в предвыборный год — так и раз в месяц даже. Потому что я отчетливо вижу, скольких проблем и прое*ов в информационном поле удалось бы избежать, сколько лютой зрады сбить еще на взлете.

Вселенная не терпит пустоты, информационный вакуум заполняется всем, что удается получить. А удается получить немногое. И то, что удается — это в основном СМИ (включая телеканалы) на иждивении у олигархов типа бабушки Бени или откровенных коллаборантов типа Мураева или Медведчука. В этом информационном Зазеркалье черное называют белым, коррупционеров — антикоррупционерами, зеленую дрисню — кандидатом в Президенты, диффамация и клевета там в порядке вещей, что-то вроде корпоративного кодекса бесчестья.

И самое главное — они все время уходят от ответственности. Они безнаказанны, от этого наглы и напористы. Мы сдавали информационные крепости либо вообще без боя, либо дрались маленькими отрядами. Без информации, без разведданных.
Кто владеет информацией — тот владеет миром, эту максиму еще никто не отменял. И кто знает, если бы такие информационные подпитки от власти к блогерам проходили бы на регулярной основе, возможно, мы сейчас и не наблюдали бы такого бурного роста зеленой плесени. Выборы не были бы столь грязны и пропитаны компроматом и фейками, как бинты гноем.

Мы бы успевали бить на упреждение. А если не на упреждение, то купировали бы болезнь, начиная с первых симптомов, а не тогда, когда уже распад и тлен. Мы бы перестали оправдываться, в конце концов. Потому что объяснить расклад ДО гораздо проще и полезнее, чем оправдываться после.

Даже после этой встречи я встречаю перевранные и искаженные факты. В частности, о том, что Порошенко якобы назвал бойцов «Азова» нацистами. Так вот, это вранье. Порошенко НЕ НАЗЫВАЛ «Азов» нацистами. А вот НацКорпус и НацДружины — назвал. Так ведь это большая разница, не так ли? Но только не для тех, кто изо всех сил хочет раздуть противостояние между Порошенко и «Азовом», который сейчас на передовой.

Кстати, вопрос о НацКорпусе и НацДружинах задала Президенту я, поэтому именно на данном моменте я остановлюсь подробнее, об остальном, пока я каталась поездами ЮЖД, уже практически все написали. Подборку публикаций можно прочитать на Tverezo.info, и, конечно же, на странице А що там у ПП.

Так вот, с прошлого года, как сейчас модно говорить, у меня остался незакрытый гештальт. На прошлогодней встрече Порошенко с блогерами я задала вопрос, доколе трехзубый парламентарий Сімьон будет гасать теренами України и кошмарить общество своими выходками за бабушкино (ох уж эта бабаБеня) бабло. Получила ответ, что очень скоро нас ждут вдохновляющие новости по поводу Семенченко, и вообще недолго ему бегать осталось. Но прошел год, Семенченко продолжает бегать там и сям, включая Афганистан, Польшу (где засветился на милитарных базах), после чего оглушительно и потужно всрался в Грузии, до сих пор вонь не выветрилась.

Но я терпеливая, я еще подожду, тем более, что сейчас появилась угроза куда мощнее Лушпайки — парамилитарные группировки, которые в последнее время оскалились так, что я всерьез начала беспокоиться за цивилизованное течение выборов. Да что там вилять, я всерьез боюсь провокаций с кровью.
В этот раз я спросила у Петра Алексеевича, понимает ли он опасность таких группировок не только в краткосрочной, но и в долгосрочной перспективе, какими средствами намерен с этой опасностью бороться, и нивелирована ли опасность срыва выборов этими группировками.

Да, вполне понимает, считает, что этот ящик Пандоры был открыт еще в 2014, но тогда мало кто придал серьезное значение, и лишь немногие параноики (и я в том числе) сразу стали называть подобные группировки карманными армиями. Порошенко убежден, что нельзя их недооценивать, но и панически бояться незачем, ибо они питаются нашим страхом. Именно в этот момент и прозвучало слово «нацисты», «Азов» в этой связи не упоминался вообще. Очень доволен своим проходом сквозь строй НацКорпуса, когда те расступались.

После этого случая начальник охраны поседел во всех местах и написал заявление об отставке, а Святослав Цеголко охрип, убеждая Президента обойти агрессивную толпу. Ну как Порошенко их «обошел», видели все. Это было красиво и войдет в хрестоматию большого политического троллинга. Жестко разобраться с проблемой намерен сразу же после выборов, потому что знает источники финансирования группировок. Нет финансирования — нет проблемы. При этом срыва выборов не допустит ни в каком виде.

Вообще Порошенко выглядел предельно собранным, сконцентрированным, ни тени расслабленности (даже несмотря на показательно снятый в начале встречи галстук), весь уверенность, сосредоточенность и напор. На вопрос о «плане Б» сказал, что он ему не нужен, у него есть план ПП, и он отлично работает. И попросил всех нас (и вас тоже, да-да!) тоже собраться и в оставшиеся дни до выборов убедить как можно большее количество людей думать, а не рефлексировать. И, конечно же, прийти на избирательные участки.

И еще: такие встречи, по большому счету, нужны не только и не столько блогерам, как их читателям. Ведь если суммировать аудиторию читателей всех тех, кто присутствовал на встрече, то можно смело говорить о многочисленной, мотивированной, идеологически настроенной армии. Армии воинов, заточенных на победу. И с оружием в виде прямых фактов в руках.

Я так жалею об упущенных возможностях, если бы вы знали. Но я очень надеюсь, что все-таки где-то там наверху прислушаются к моему голосу, который, я уверена, поддержит еще множество голосов. А пока я стою с друзьями и единомышленниками плечом к плечу и говорю:
#Думай!
Иди на выборы!
Голосуй!
#ПеремогаПороха

P.S. Пока я писала пост, стал известен финал судебного дела Порошенко vs ВВС. Так вот корпорация ВВС признала, что обвинения в организации встречи с Трампом в 2017 году за сумму в 400 тыс. долл. были неправдивыми от начала и до конца, и принесла свои извинения Президенту Украины. Это первый суд в истории ВВС, который корпорация вчистую продула действующему Президенту.

Мало кто об этом знает, но Порошенко еще будет выплачена компенсация в размере 160 тысяч фунтов, которую Президент намерен задекларировать и впоследствии перечислить на помощь ВСУ. Кстати, компенсацию ВВС намерены были врулить тихо и под столом, чтобы не афишировать. Порешать все в лучших стандартах ВВС. Но получили бодрый отлуп. Только официально, только через суд, только с декларированием и указанием источника поступления средств в декларации.

Г+Г и бабушке Бене приготовиться, взять вазелин, дежурную извинялку и пересчитать гроші в гаманці.

Всі, хто був на зустрічі блогерів з ПП і міністрами, вже написали про це максимально відверто та інформаційно вичерпано. Залишилася, здається, тількі я. Тому можу дозволити собі емоції та “личностные оценки”. И лонгрид.
Одже…

Постукали в лічку – не хотите ли приехать поучаствовать? Если да, сообщите полные ФИО.
Ничесе..
Первая мысль – что значит, не хотите ли? Конечно, ДА!
Вторая – чьорд… осталось 2 дня, похудеть уже точно не успею, ааа… Ну, уже чьтож, надеюсь, как-нибудь узнают, тимболия приходить надо с паспортом, в случае чего 🙂

А развиртуализация со всеми прошла так, что это скорее напоминало встречу хорошо знакомых людей, которые просто давно не виделись, но при этом постоянно были на связи.

Ну и вот, подтянулись все к месту встречи, некоторым уже не впервой такой формат, мне лично все в новинку. Всю свою жизнь я старательно избегала всяческий официоз, терпеть ненавижу всю эту суету, пафос и трепет перед ВИПами. Когда тщательно отобранные присутствующие начинают соревноваться как мачеха у Золушки – кто трепетней в глаза заглянет и сколько знаков внимания можно в блокнотик записать. Ну ,так вот, это тот случай, когда ВИПы были, а суеты, пафоса и трепета – НЕТ, не было.
Ни у кого, ни разу, ни намека.

Совершеннейшим для меня открытием стал Геннадий Зубко. Ну, я знала, конечно же, какой он пост занимает, за что отвечает, как выглядит, ну и все. А перед нами выступал не чиновник, которому поручили поручение, а настоящий профи, темой децентрализации живет, слайды и графики были для наглядности слушателям, – он сам это наизусть знает, и там, где все видят цифры, он видит конкретных людей, изменения, что было, что стало, кто отвечает, какие проблемы и что надо делать дальше. За всем этим огромная реальная работа. Главный посыл – ми маємо продовжити децентралізацию, там, де вона запрацювала, результати вражаючі. Збережемо цей темп – через кілька років результати відчують по всій країні. До нього ще й після виступу черга стояла – ні від кого не відмахнувся. Респект, короче.

Від себе додам, реформа децентралізації потребує широкого медійного супроводження, – з поясненнями,  з конкретними прикладами, там, де є за що, – похвалити, там, де треба, – паличкою потикати, щоб чиновник та громади на містах швидше рухалися.

Про виступ Степана Полторака до вже сказаного важко щось додати, информативная часть уже разложена по полочкам – с аббревиатурами и скоростью подлета. Поэтому я о другом хочу сказать, он современнее многих 30-летних – в мировоззрении, в подходе к поставленным задачам, без “эге-гей, стандарты НАТО, равняйсь-смирно!”, а с пониманием того, как глубоко совковая плесень въелась и в МО, и в ВСУ, сколько напластовано рутины, как бережно ее охраняют те, кого хрен уволишь “згідно чинного законодавства”, – что мамадорогая. Но останавливаться и разводить руками никто не собирается. Это работа каждого дня, от результатов зависит какой будет Армия. Від Армії залежить, чи буде країна.

Ирина Геращенко. Огромный пласт проблем и все на разрыв аорты. Самая болючая тема – полонені, тяжело это идет, РФия морозится, на своих им плевать, нашими играют, твари… Рассказывала о казусах минских переговоров – уже все написали об этом. Это ж какие нервы надо иметь, канаты… Когда кто-то завистливо вздыхает “конеееечно, вот у них там Голда, Маргарет, Даля…” Знаете, что? Их есть у нас – зовут Ирина. Ну, вы поняли…

ПП приїхав, коли вже був вечір. Почав з того – промов не буде, ви і так все знаєте. Задавайте питання.
Ну и понеслось.
Никаких зараннее согласованных тем, никаких табу – откровенный разговор.
Задавались именно вопросы по делу, без придыхания и комплиментов. О чем спрашивали и что отвечал – уже все написано. Многое из озвученного откровенно порадовало – посмотрим, как пойдет. Как пойдет, зависит от выбора, который мы сделаем. Каждый из нас. Уже послезавтра. И, если понадобится, еще и 21.04.  Это реальный сценарий. На кону не просто многое, на кону – все. У нас – страна, у них – реванш.

Думайте.

Відеозвіт (1 год 36 хвил)

Про зустріч з Президентом Порошенко.

Виступ Степана Полторака та Ірини Геращенко.

Это был реально удивительный вечер, когда свои общались со своими. Во всех, ну вот самых широких, смыслах слова. Когда назывались факты и вспоминались истории 14-го и 15-го, когда открывались глаза у самых, казалось бы, информированных блогеров.

А не буду писать содержание, об этом написали и еще напишут многие. Тем более, что я метался бешеным электровеником, встречая-провожая.

Я сейчас о другом. Я сейчас о том, что высшие должностные лица, звучит официальнейше, совершенно спокойно пришли на встречу с блогерами, сыпали тонны фактической информации, приоткрывали завесу закулисья, отвечали на сложные и острые вопросы и… доверяли своей аудитории.

Посмотрите просто фотографии. И почитайте про эмоции у блогеров. Им доверяют.