Майдан і Церква

Церква – це те, що поєднує Небо і Землю. Навіть не так. Церква – це Небо на Землі.

В ці пам’ятні дні я ще раз хочу нагадати, що Майдан це був крик нації в небеса до Бога, щоби Він почув і зробив хоч що-небудь. Майдан – це стук в Небеса, щоби ті розкрилися та дарували нам ще одну можливість.

Спочатку це був просто протест проти не підписання Януковичем Асоціації з ЄС. Звичайний громадянський протест. Не дуже натхненний і не зовсім звернений до небес. А от потім, коли здавалося, що вже все. Майдан здувся, коли вночі залишилося не більше 300 людей, відбулося те, що не очікував ніхто. Російські куратори Овоча, судячи з усього, дали наказ розігнати та залякати, щоби відбити нирки та бажання збиратися та протестувати. В ніч 30 листопада прийшов “Беркут” на йолку. Майдан був оточений військами ВВ, а “беркутовці” били всіх, хто був на Майдані. Причому били так жорстоко, що ВВшніки розступилися та дали можливість людям втекти. Їх наздоганяли та били знов. Ногами та кийками.
І тоді Небеса вперше розкрилися.

Небеса розкрилися воротами Михайлівського монастиря. Небо, те, що стояло на землі, відкрило двері, щоби прихистити своїх дітей.

Зважте, що була глуха ніч, намісника монастиря, єпископа Агапіта, не було в Україні, тому додзвонитися йому було неможливо. Патріарху Філарету ніхто не наважився телефонувати. І вийшло так, що доленосне рішення для Майдану та подальшої долі країни приймає звичайний охоронець, служка та прості монахи. Вони відкривають монастирську огорожу та головний храм, щоби дати притулок тим, кого б’ють за наказом тодішнього Президента. В принципі, основна відмінність справжньої Церкви від тоталітарної секти та, що Церква вчить своїх вірних думати та приймати непрості рішення, а секта навпаки робить з адептів послушні гвинтики та виконавців чужої волі. Так, зранку вдалося повідомити про те, що сталося, і Патріарху, і наміснику, так, вони повністю підтримали дії церковнослужителів, але важливо, що з прийняттям непростого рішення ніхто не зволікав. Фото з людьми, що сплять на підлозі храму, і монахів, що безперестанно моляться серед них, тоді облітали всі світові агенції новин.

На ранок Майдан зійшовся знов. Спочатку люди їхали саме до монастиря, а потім вже був похід до АП та зростання протесту. Здається тоді почалися молитви щогодини, тоді Михайлівський монастир став одним із штабів Майдану.

А потім знов була вирішальна ніч. 10 грудня і набат з того ж самого Михайлівського. Коли вже всі втомилися, та людей було мало, знов була спроба розчавити Майдан. Набатний дзвін розбудив Київ.

А потім були ті страшні дні, коли в людей почали стріляти та вбивати… Про це неможливо писати без сліз, але тоді академічний храм Іоана Богослова став госпіталем для поранених, а двір моргом для померлих.

Це зараз здається, що інакше не могло і бути, але могло і було. Саме тоді Андрій Ткачов (УПЦ МП) в своєму храмі проклинав людей Майдану, тоді в Лаврі Паша-мерседес клявся у вірності Януковичу. Просто це була інша церква – не небесна, а земна.

А небеса продовжували відкриватися. Для когось назавжди.

Мабуть, в кожного з тих часів залишилися спогади про молитву та вибір. Це був страшний та прекрасний час.

Я просто нагадаю, що Церква – це Небо на Землі, і вона має бути там, де того потребує народ.