Російські окупанти змінили тактику
Олександр Коваленко / Обозреватель
Росія готується воювати у 2025 році великою кількістю живої сили. До цього маємо готуватися і ми, адаптуючи свою тактику ведення бойових дій до постійних м’ясних штурмів противника. У межах пошуку вирішення цієї проблеми я розпочав публікацію циклу матеріалів, присвячених підвищенню втрат у ворога, а ситуація на Покровсько-Курахівському напрямку призвела до розгляду питання про гіпертрофовану оборону.
Завдання України зараз – акумулювати максимум ресурсів для вступу до нової фази війни, до якої в момент її каталізації без належної підготовки ми можемо бути не готові.
Докладніше про гіпертрофовану оборону – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи “Інформаційний спротив”.
Вчорашній день
Наприкінці травня 2023 року в Запорізькій області Сили оборони України розпочали контрнаступ, про який багато говорили і довго чекали, але результати якого багато хто недооцінив. Але найголовніше – з цього контрнаступу практично не було зроблено висновків щодо оборони.
Можна довго розмірковувати про ефект від наступу в Запорізькій області минулого літа, але незаперечно одне: ми тоді вперше зіткнулися з гіпертрофованою обороною, яку підготували РОВ за час окупації цих територій. Противник не просто вгризся і закопався в землю, він створив зведену в квадрат і навіть у куб систему фортифікаційних споруд на квадратний кілометр території, а кількість перешкод у смузі забезпечення була надзвичайно високою.
У смузі забезпечення (перша лінія оборони) на низці ділянок розміщувалося по п’ять мін на квадратний метр – чотири протипіхотні та одна протитанкова, у шаховому порядку. Проривати такі ділянки було максимально складно навіть за умов застосування засобів розмінування та техніки з протимінними тралами, оскільки висадка десанту з техніки, навіть за забезпеченої колії, завершувалася втратами особового складу за її межами.
І саме гіпертрофовану оборону слід було готувати в період з другої половини 2023-го до 2024 року на напрямках, де РОВ максимально активізувалися і було очевидно, що вони не зупинятимуться. Однак навіть там, де лінії оборони та рубежі були підготовлені, вони мали класичний вигляд, створений за підручником без будь-якого відходу від статуту. А статутна фортифікація зараз і близько не дає того ефекту гальмування військ противника, який необхідний для підвищення показників виснаження ворога через максимізацію втрат. Особливо з урахуванням застосування окупантами дедалі більше піхотної компоненти як основний у бойових діях.
У зв’язку з цим, говорячи про гіпертрофовану, оборону я хотів би спочатку приділити увагу протипіхотній компоненті, яка дає змогу знизити темп наступу противника, зірвати штурм і підвищити кількість втрат ворога.
Протипіхотні загородження
У своєму вересневому матеріалі я наголошував, що у черзі катастрофічних помилок України в минулому було підписання та ратифікація Оттавської конвенції про припинення використання протипіхотних мін як одного із засобів збройної боротьби. У результаті в Україні, яка була п’ятою у світі країною за запасами протипіхотних мін, було утилізовано мільйони ПМН, ПФМ-1 тощо.
Саме такі протипіхотні загородження завжди були і особливо зараз стають найбільш актуальними. Але, на жаль, ми не можемо їх застосовувати, хоча США не є підписантами цієї конвенції і могли б нас забезпечувати відповідною компонентою, якої в американської армії на зберіганні більш ніж достатньо.
Але якщо не протипіхотні міни, то важливим елементом також є протипіхотні загородження, зокрема дротяного типу.
Одні з найефективніших – дротяні сітки в три ряди колів з дротом внакид, парні посилені дротяні огорожі на триногах, козлах та рамках. У низці випадків на цих загородженнях можуть встановлюватися розтяжки та інші вибухові пастки.
У середньому такі загородження мають ширину 6-8 метрів і встановлюються за 50 метрів від позиції, траншеї.
У нинішніх умовах дротяні загородження відіграватимуть важливу роль у польових боях, але стандарти їх розміщення мають бути докорінно переглянуті. За потреби зосередження уваги на придушенні піхотних накатів у польових умовах потрібно розраховувати на середній показник мінометного вогню, причому ланки рота – взвод з акцентом на калібр 60 мм.
У минулому матеріалі, присвяченому батальйонній артилерії, я зазначав, що одну з найважливіших ролей у протидії надмірного людського ресурсу РОВ відіграватимуть міномети, причому всі калібри будуть однаково важливими. Ігнорування чи недооцінка 60-мм мінометів просто неприпустима. Отже, саме з урахуванням середньої дальності пострілу 60-мм міномета слід розраховувати розміщення першої лінії дротяного загородження.
Так, воно може перебувати в межах 800-1000 метрів від розміщення самої позиції. Зі свого боку розподіл таких ліній по всій глибині має розраховуватися в межах 100-150 метрів. Хтось скаже, що це надмірне насичення дротяним загородженням такої ділянки, і це правда, але ми з вами говоримо про гіпертрофовану оборону, а не про те, що написано у підручниках.
Таке розміщення дозволить противнику у разі прориву загородження заповнити ділянку завдовжки 100 метрів своєю масою й опинитися в умовах обмеженого простору, що також спрощуватиме ведення по ньому вогню. Зустрічаючи на своєму шляху перешкоди через кожні 100-150 метрів, він гальмуватиметься і ліквідовуватиметься. В ідеалі, за наявності протипіхотного мінування, ще й зазнавати супутніх втрат, крім вогневого ураження, широким спектром засобів – від мінометів 60 мм і fpv-дронів до артилерії, як стовбурової, так і реактивної. Тим більше, що саме в таких умовах розкриває свій потенціал реактивна артилерія, обділена у нас увагою.
Гіпертрофований підхід до зведення дротяних загороджень значною мірою нівелює ефект від м’ясних штурмів противника, закриваючи поетапно його групи в замкнені осередки, що перетворюються для його особового складу на бійні.
У разі розміщення таких загороджень слід також враховувати, що в польових умовах вони можуть бути прорвані колісною та гусеничною технікою, хоча дріт може бути небезпечним навіть для танка, заплутуючись у його ходовій, але все-таки мінування протитанковими засобами є обов’язковим елементом у комплексі протипіхотних загороджень. І якщо ми вже заговорили про техніку, то продовжимо цю тему згадкою і про протидію цій компоненті.
Оборона дорогами
Зараз дуже поширена тактика російських окупаційних військ – це не стільки прямі механізовані прориви рубежів Сил оборони України, хоч і поки що досить регулярні, а підвезення на техніці десанту, висадка його, і далі діє вже піхота, навіть без підтримки ББМ. Зрозуміло, практично завжди цей підвіз проводиться дорогами, які, як показує безліч відео із зони бойових дій, недостатньо обладнані для протидії таким проривам.
Гіпертрофована оборона доріг є невід’ємною частиною в майбутньому протистоянні російському домінуванню людської компоненти, тому що засоби доставки особового складу, незалежно від їхньої функціональності, все одно будуть йти саме по асфальтованих або ґрунтових шляхах.
Більшість доріг у зоні бойових дій прямі, розміщені на рівнинній місцевості, що дозволяє ворожій техніці розганятися на максимум їх швидкісних характеристик. Яскравий приклад – це нещодавній штурм села Шахтарське, яке на сьогодні захоплено окупантами, але яке є лакмусовим папірцем того, як могло б бути за наявності гіпертрофованої оборони на дорозі та як вийшло внаслідок слідування класичним методам та спробам виправдатися за кінцевий результат – втрату села за дві доби.
До села Шахтарське веде дорога від Золотої Ниви завдовжки 6,5 км. Беремо її за основу розгляду того, як можна було б її перетворити на непрохідне для РОВ пекло.
Перший крок – розміщення через кожні 500 метрів надовб (зубів дракона). Причому не просто поставити і нехай стоять, а згідно з усіма правилами встановлення цих загороджень з’єднати їх між собою арматурою або сталевим ланцюгом. Таке розміщення не дозволило б РОВ максимально розганяти транспорт.
Другий крок – встановлення протитанкових мін у межах 250-метрової зони шаховим порядком по 14-21 ТМ-62. Це також не дозволило б техніці РОВ швидко пересуватися трасою, знищувало б техніку та особовий склад, гальмувало б колону і давало можливість СОУ більше часу на реакцію та вогневе ураження колони.
Третій крок – мінування об’їздів у місцях розміщення надовб. Колона у спробі об’їхати їх праворуч або ліворуч узбіччям нариватиметься на мінні загородження і кожною знищеною одиницею сама собі створюватиме перешкоду. Не кажучи вже про втрати особового складу.
Подібні перешкоди надовго розтягли б процес виходу противника до села, і його штурм почався б не протягом двох діб, а лише через два тижні після першої спроби окупантів проїхати дорогою. За цей час було б втрачено не просто десятки, а сотні одиниць техніки РОВ і не меншу кількість особового складу.
Зрозуміло, не йдеться про те, що всі дороги мають бути саме так обладнані загородженнями, акцент на ті, якими окупанти матимуть можливість рухатися в близькій перспективі, що свідчить про важливу складову планування та прогнозування. Але це вже зовсім інша тема, як і те, що по таких логістичних артеріях повинні відпрацьовувати не тільки міни, що є на них, з надовбами і fpv-дрони, але і весь спектр засобів ураження – комплексно.
Звісно, я тут не розкриваю ніяких таємних знань, прихованих за сімома замками, я звичайне знання банально гіпертрофую в сім разів. Але за нинішніх умов воно саме так і має виглядати, і ще 2023 року наш ворог так і вчинив у Запорізькій області.
Висновки
Просто зараз у зоні бойових дій, особливо на Покровсько-Курахівському напрямку, ми можемо спостерігати першу фазу переходу російської армії у стан маршового батальйону. Надмірна кількість особового складу та недостатня кількість техніки не дозволяє РОВ скрізь і рівномірно застосовувати механізовану компоненту, що вже виливається в домінування людського ресурсу.
Надалі застосування техніки буде звужено до окремо взятого функціоналу, у низці випадків – до доставки та висадки десанту, але цей момент поки що не настав. Проте відповідні типи протипіхотних загороджень та перешкод для техніки вже повинні розглядатися, причому у гіпертрофованому вигляді.
Гіпертрофована оборона повинна стати пріоритетом, як би кому не хотілося спиратися на класичну оборону, яка давно себе зжила і в низці випадків просто не виправдовує себе.
Але поки неповороткий, забюрократизований державний механізм почне рухатися (якщо почне), про цю проблематику мають замислюватися волонтери, громадські діячі. Збирати на дрони та автомобілі – це добре, але дивним чином я не згадаю жодного збору на придбання 10 кілометрів колючого дроту. А ви?
Аналогічна відповідальність лежить і на публічних та медійних особистостях, експертному середовищі. Нахвалювати дроноводів і танкістів – це добра справа, але мінімальна згадка в експертному та медійному середовищі батальйонної артилерії, необхідності насичення фронту мінометами, легкою реактивною артилерією, мінними полями, протипіхотними фортифікаціями і так далі – просто неприпустимо в настільки складну фазу війни.
Завдання України зараз – акумулювати максимум ресурсів для вступу до нової фази війни, до якої у момент її каталізації без належної підготовки ми можемо бути не готові.
Фото: Генштаб ЗСУ
