Розслаблятися не можна
З одного боку, добре, що на РФ відкрито підтримують в Україні явні антидержавницькі сили та, не приховуючись, роблять ставку на проросійські “нові” та “старі” “ліца” з гнучкими хребтами.
Але з іншого, недавня історія демонструє, що навіть така прямолінійна тактика у нашому випадку може мати успіх.
Наприклад, хіба не очевидною була травля Президента Ющенка в медійній сфері та штучне нав’язування йому образа недотепи та “пасічника”?
Суспільство проігнорувало його слова про важливість помісної церкви, про необхідність руху до європейських та атлантичних структур – зате беззастережно повірило в “любих друзів” та з задоволенням насміхалося з “рук, які нічого не крали” та над спробами Ющенка відновити історичну пам’ять про Голодомор, визвольні війні та московську небезпеку. Не зрозуміло ганебність хіхікання прем’єра своєї країни з кремлівським чекістом над своїм Президентом після нападу Москви на Грузію, не відчуло небезпеки провалу в парламенті голосування за визнання агресора агресором.
І в результаті замість “паганого” Ющенка отримало “хорошого” Януковича, “Харківські угоди”, “абсалютна прекрасний” договір з ціною на газ в $450, збиткові державні підприємства, громадян РФ в керівництві армії і все те, наслідки чого розгрібаємо досі.
Що з того, що робилося тоді для усунення проукраїнської влади, не робиться зараз?
Гасла ті самі, “розслідування” такі самі, ЗМІ ті самі, навіть деякі обличчя ті самі.
І нікуди не ділися люди, готові повірити в будь-яке дзвінке слово та втоптати в багно своїх, щоби виправдати особисті розчарування та слабкості.
Проте очевидно, що наразі значно зріс спротив громадянського суспільства інформаційній навалі та хвилі популізму, а Петро Порошенко завдяки результатам масштабної роботи не дозволив скомпрометувати себе та свою посаду.
Це нарешті дає хороші шанси двічі поспіль зробити правильний вибір і відстояти Незалежність.
Але розслаблятися не можна.
