Життя в інформаційній окупації
Технологія нав’язування соціальної апатії доволі успішно обкатується ворогом на українському суспільстві.
Атмосфера перехресного інформаційного тиску мінімізує можливості об’єктивно оцінювати виклики, розбиратися в суті проблем, бо призвана спонукати маси українців до сприйняття спрощених категоричних суджень.
Для цього факти досягнень свідомо замовчуються або спотворюються, цифри росту не акцентуються, довготривалі процеси реформ не пояснюються.
Натомість будь-яка одноденна негативна або незрозуміла подія роздувається до глобальних розмірів, а системні проблеми подаються як апокаліптичні та невирішувані без “третіхмайданів”, “рубання рук” , “оргій” та без чергових “чесних, нових, єдиних” месій та “слуг народа”.
І от замість вирішення проблеми тотальної присутності російської пропаганди в інфополі фахівцями пера на повному серйозі ведуться бесіди про загрозу від “порохоботів”.
- Тестова поставка українського (!) газу до Європи проходить майже непоміченою, про кілька років без Газпрому та виграні у нього суди ніхто не згадує – зате премії керівників Нафтогазу по-більшовицькі ненавидять всі.
- Повернення коштів “сім’ї” Генпрокуратурою, прибутковість Привату, прозорість Нацбанку – це як само собою, але в телевізорі та в багатьох чубатих головах ми “найкорумпованіша країна світу”.
- 10 мільйонів біометричних паспортів, на 20% збільшений трафік аеропортів, ріст купівлі житла та автомобілів – це “зубожіння” та “мародьори”.
- Війна окрема велика тема. Для багатьох вона так і залишилась абстракцією, від неї “усталі” навіть ті, хто її взагалі не бачив, не в останню чергу якраз через інформаційну окупацію – тому одних людей у формі іноді використовують для публічних заходів, а іншим закривають рот за підтримку своїх же командирів. Кардинальна зміна підходів до забезпечення армії, сучасне озброєння та бюджет у 200 мільярдів – це “заробіток на крові”.
- І звичайно Путін – не ворог “с ним надо садиться за стол переговоров”, а ті, хто йому протистояли в найскладніші часи, – тепер “злочинна влада”.
- Міжнародна підтримка України, титанічні зусилля дипломатів та Президента Порошенка по виходу з орбіти впливів Кремля ніби нічого не варті, бо “он не любит неудобних вопросов”, “чорний ход” і взагалі “страна идет не туда”.
В цих умовах ще ціннішими стають люди, які усвідомлюють і рівень викликів, і напівзомбований стан частини населення, і обсяг зовнішнього втручання, але вперто діють за обраним напрямком, не втрачають віри та диктують позитивний порядок денний.
Ми тільки стаємо вільними і важко формуємо критерії вибору, але вони мають бути гідними, а не схожими на картинку з радянського плакату. Це складно, проте результат буде того вартий, ось побачите.
