Форум порохоботов. Послесловие (фото)

Церковь сегодня вспоминает день, когда со святого апостола Петра упали цепи, и он невредимым вышел из темницы. (см. Деян. 12. 1-17)

Ирод собирался казнить первоверховного апостола, посадил в тюрьму, 16 воинов поставил сторожить, заковал двумя цепями. Но в ночь перед самой казнью свет осиял темницу, явился ангел Господень, толкнул в бок спящего Петра, разбудил его и сказал: “вставай скорее, одевайся и пошли!” Цепи упали с рук Петра, и, следуя за ангелом, апостол беспрепятственно вышел на свободу.

Сегодня же (наконец-то!) Петр Алексеевич Порошенко объявил о том, что он официально выдвигает свою кандидатуру на пост Президента Украины. И вот тут уже я ощущаю себя человеком, с которого упали цепи. Ну чего греха таить, все мы немножко побаивались что в один ужасный момент Порох посмотрит на наш неблагодарный и неверный народ, скажет тихонько: “Да гори оно все синим пламенем!” (но только использует фразеологизм не про огонь, а про коня), махнет рукой и уйдет в закат заниматься семьей да своим здоровьем, и не на передовую ездить будет, а в места где пальмы повыше и климат помягче.

Но, слава Богу, Порох не подвел. Ни Украину, ни нас. Он еще раз готов взвалить на себя эту ношу. И вот тут уже с нас спали цепи. Цепи опасения и страха, что мы останемся в ситуации, когда придется каждому выплывать самому, без адекватного Верховного Главнокомандующего, без четкой стратегии развития страны, без перспектив и надежд.

И то, что я пишу сейчас, – это вовсе не сакрализация Порошенко. Никто не сделал для вочеловечивания президентской власти в Украине больше, чем Петр Алексеевич. Ни с одним Президентом мы не увидим ни столько селфи, ни обычного человеческого общения, как с ним. Некоторые часто используют выражение, мол, Порошенко “бронзовеет”, становится на пьедестал и воспринимает себя как безгрешного. Как по мне, это обычный человек, да, с фантастической работоспособностью и бронзовыми яйцами, но это ведь не самый большой недостаток, согласитесь.

Я просто несказанно рад, что где-то там, в Божественной Канцелярии, существует проект под названием “Порошенко для Украины”. И в основу этого проекта заложена украинизация, евроинтеграция, декоммунизация, Томос про автокефалию, НАТО, энергетическая независимость, иными словами, все то, что нужно для успешной и процветающей Украины. Ну так случилось, что однажды Небесный Канцлер указал своим перстом на Порошенко и сказал: “Оце справжній Петро (камінь), і на цьому камені станемо будувати квітучу Україну, бо вже набридло неподобство на прекрасному куточку землі!”

Да, может быть, не все получается сразу и иногда совсем не так, как нам хочется. Ну так и у апостолов не все получалось с первого раза. Может быть, где-то там, в глубине души, Петр Алексеевич жалеет про свою более-менее спокойную “допрезидентскую” жизнь, когда седых волос было поменьше, а сил побольше. Может быть. Но теперь это абсолютно неактуально. В Небесной Канцелярии поставили еще одну галочку напротив пункта “Петро Порошенко (камінь) йде на вибори Президента України щоби перемогти”.

И да, прошу обратить ваше внимание на то, что в ангельских бумагах указано слово “Перемогти”, а не “выиграть”, ибо ни для Небесной Канцелярии, ни для самого Петра Порошенко, ни для нас, сознательных граждан Украины, эти выборы ничуть не игра, а вопрос жизни и смерти нашей страны. Поэтому на них нас устроит только победа человека, способного продолжить кропотливую работу по реализации высших планов про нас.

Армія, мова, віра – цей міцний фундамент вже закладений. Залишилося небагато: добробут, безпека, порядок.

В голове мелькают картинки, тщательно пересыпанные эмоциями. С одной стороны, то событие когда… я конечно сейчас могу написать про пушистую северную лисичку, которая тогда радостно стартовала за женской штучкой для своей руки. Но это будет как-то не совсем корректно. Афоризм же не мой. В общем вы сами всё поняли, да?
И вот с другой стороны, вулкан эмоций от вчерашнего форума, «Від Крут до Брюсселя», на котором действующий Презид… Верховный Главнокомандующий ВСУ заявил о своём выдвижении на второй строк.

Да, оба мероприятия были масштабными. Правильный свет, хороший звук, тысячи людей. Десяток спикеров. У кого-то получилось мгновенно зажечь аудиторию. Выступление действующего Президента Украины, то всегда пробирает до глубины души. А митець умудрился это сделать тремя предложениями. Кто-то был не совсем убедителен, но ведь не каждому суждено быть прекрасным оратором.. Это аксиома. В обоих случаях потрачена круглая сумма денег. Только в первом варианте гроші прилетели из космоса, ну такой себе передвижной банкомат- самобранка для лисички. А во втором, они свои собственные. (Прикиньте расходы, а уже после сравните декларации о доходах и все станет понятно). Да и не в деньгах сейчас дело. Глупости какие бумажные. В стране миллионы уже в чёрных пакетах носят в ЦВК. Главное богатство это не деньги. А что? Правильно. Люди!!!

После окончания действа я ехал обратно в метро и почему-то поймал себя на мысли, что сравнивая сегодня два события, снова вернулся в первое декабря 2013 года на центральную площадь Мелитополя. Первый городской Майдан. Несколько сотен людей. Безусловно в городских публиках носились слухи о том, что мы все проплачены и так далее. Но когда я увидел кто пришёл?!… Многие из этих людей сами могли влёт купить тысячную массовку и даже не поморщиться. Очень многие известные в городе бизнесмены, вышли на центральную площадь города выразить свою проевропейскую позицию. Странно. Как так? Зачем это им? Ведь путь в условную Европу, это игра по правилам. Немалые налоги, огромное внимание к условиям труда, единые правила для всех. А вот по другую сторону площади, тусовался невнятный антимайдан. Горстка озлобленного люмпена с дулей в кармане. Даже килограммовый слиток золота в их руке вызовет негатив. Держать неудобно. Тяжелый, из рук выскальзывает, в магазине не рассчитаешься да и почему так мало?

На секунду представил себе на сегодняшнем форуме специально обученных девочек с мегафонами. Дескать, «Здесь хлопать. Тута плакать. И теперь минуту смотреть мокрыми глазами на сцену и шептать имя кандидата». Вернее попытался представить. И вот не получилось. Да и не могли эти «пионервожатые» появиться там, где собрались тысячи вполне себе самостоятельных граждан Украины. Солдаты и офицеры. Практически каждый из них – живая легенда. Подойди, гаркни мегафоном в ухо или предложи денег для «сказать нужное» или же «постоять правильно для массовки». Засунут той рупор вместе с цветными бумажками туда, куда нужно. А если ещё останется место, то и подожгут. И потом ещё накроют нецензурными херами в соцсетях. Политики. Ученные, писатели, копы, бизнесмены всех возможных рангов и пошибов, студенты и так далее. Так называемый средний класс. Основа государства. Его фундамент. Вы представляете рядом с ними девочек-регулировщиц, направляющих массовку в нужное русло?! Лично я – нет!

У нас есть проблемы? Да валом, и у каждого! Но мы прекрасно понимаем, что по щелчку пальцами ничего не происходит. Каждый из нас может сопоставить очевидные вещи, весну 2014 года, когда никто не знал, будет ли завтра вообще, и год 2019, когда граждане Украины выбирают лоукостер поудобней. Возмущаемся тому, что дороги строят не так быстро как нам хочется. Но их же строят. А в магазине столько продуктов, что хрен выберешь нужное. Зачем так издеваться над покупателями? Я понимаю, что для некоторых этого уже мало. Им нужно что-то сегодня и сейчас. Правда они не знают, что именно они хотят. Вот чтобы была возможность бухать каждый день, а вечером до опупения шпилить в танки и потом ныть, что зарплаты маленькие. Но это только в сказке про Емелю. Там всё быстро. А главное работать не нужно.

Украину пытаются сбить с того пути, который она выбрала тогда, на Майдане, официально закрепив его в мае 2014 года. Всё громче и громче звучат голоса пушистых северных лисичек в одной тональности с голубями мира. За пять лет они для страны палец об палец не ударили, зато сейчас наперегонки рассказывают как вжуууух, и за считанные дни мы станем идеальной страной. Но у всех этих красивых сказок есть изъян. Они появляются за полгода до выборов и пропадают через день после, вместе со сказочниками. Но это их удел…

А ми йдемо своїм шляхом! З Україною в серці!

Ну что, котятки.
Месяца три назад я писала, что Порошенко- это первый на моей памяти глава страны, за которого мне не стыдно. И только сейчас я поняла, что «не стыдно»- это необходимо, но не достаточно.
Только сейчас я поняла, что первые в жизни я буду голосовать не «против» остальных кандидатов, а конкретно «за» этого. И не просто так, а с четкой аргументацией, где под каждым пунктом стоит дата и маркер «Сделано!».
Вот у вас есть дом. Там не всё в поряде. Там трубы старые и текут где-то, там крыша требует ремонта, там в простенках снуют холёные наглые крысы и жрут ваши запасы, там много чего нужно делать, обязательно нужно, иначе дом пропал.
Но.
Когда дом начинает гореть, подоженный бухим соседом, сначала нужно потушить пожар, а потом уже думать о трубах и крысах. Ургентного больного сначала стабилизируют, а потом уже лечат от хронических заболеваний.
На текущий момент совершенно очевидно, что эта команда весьма неплохо справляется.
И президент, и кабмин и даже наша расписная драйвовая Рада.

Я не знаю, как пройдут выборы.
Я не знаю, кто победит. И это в самом деле круто.
Вот ЛапТландия точно знает, что Путин навсегда, они выстроились рядочками и молча идут на убой.
А Украина- непредсказуемая женщина, у нас нет монархии, мы не примем её никогда.
Мы-хаос, из которого рождается неожиданное.

Помните, как было в 14-м?
Наш мир поделился на плюс и минус.
Были мы и они. Оккупанты и сопротивление.
Триколор и жовто-блакитний стяг.
Рабство и воля. Воля або смерть.
Именно тогда мы, такие разные, слиплись в одну кристаллическую решетку, переплелись электронами, стали новым крепким сплавом.
Именно тогда, вдруг врубившись, что жопа рядом, что вот-вот привалит говном, палками и скрепами, мы стали мощной такой штукой.
Мобильной, живой, решающий текущие задачи на коленке, беря на себя компетенции целых гос.структур.
С@ка, мы остановили РФ. Вдумайтесь.
Мы все. Остановили РФ.
Слипшись, сплавившись до кучи, мы стали силой, способной дать в рыло оккупанту.
Дети, предпочитающие выпускному помощь армии. Добровольцы, никогда ранее не служившие в армии. Киборги, которые не вполне люди даже, жёсткая мясорубка имперских понтов.
Волонтёры, воодушевлённо заменившие личные нужды потребностями страны.
Может мы когда-то доживём и до оппонентов, умеющих вести дискуссию без склонения собственных половых девиаций.

А пока я вижу огромное количество живых, настоящих людей.
Умных, знающих, умеющих.
Которые сплотились даже не вокруг Порошенко, а вокруг одной большой цели. Европейской, цивилизованной, свободной Украины.
Мне дико прёт, что я тоже здесь.
Что я не оказалась возле Бородатой Женщины или Сэмэна Редутчика.
И я реально рада видеть по лайкам- репостам, что вас, читателей и соучастников, тоже это прёт.
Так и победим! Обнимашки.

---

Форум “Від Крут до Брюселя” завершився. Що можна сказати по підсумках?

По-перше, дещо здивувала простота події. Під висування кандидатом у президенти діючого президента було зняте приміщення виставкового центру (та й те не все). Простенькі стільці. Екрани. Доводилося, знаєте, бувати на презентаціях крупних фірм, порівняно з якими ця подія – зразок скромності.

По-друге. Можна було б натякнути за певний бардак з організацією. Але. Практика показує, що такий бардак – прямий наслідок того, що захід НЕ готували як шоу. Учасників НЕ зобов’язували говорити правильні речі. Участники мали певний запас свободи. Все інше – похідне.

А так… Було відчуття що на заході не було людей випадкових. Було відчуття, що запросили всіх небайдужих. Власне – я переконався в цьому, зустрівши чимало старих знайомих, кого й не сподівався.

Ну й персональні здобутки. На Форумі я:

• розвіртуалився з Олена Монова,
• поручкався з генералом Муженко,
• познайомився з багатьма читачами.

---

Зараз звісно набіжать недорогенькі з істериками, але мої собисті відчуття від виступу Першого на з’їзді де він оголосив про намір йти на другий термін.

1. Є чітка big idea. Є чітке прагнення значно більшого ніж ми маємо зараз.

2. Є чітке розуміння хто є наш друг, хто наш ворог, і що з цим робити.

3. Ця людина – справжній націоналіст, що мені подобається.

4. Є розуміння складності майбутнього шляху та є сила йти по тому шляху.

5. Є популізм , але популізм більш раціональний – багате життя може бути тільки у багатій країні. Нам ще далеко до цього.

6. Є розуміння де його справжня зона відповідальності.

Все інше – це ємоції.
Як сказав Митець “я не хочу щоб на наших теренах з’явилася північна лісичка з білим пухнастим хвостиком”

Слухайте Митця:)

---

Щодо гостей, які виходили на сцену й виступали. Не було на Форумі ні надриву, ні чогось награного та підкупленого. А люди дуже різні, але всі гідні.

Окрема мова про мера Дніпра Філатова. До нього багато хто ставиться по різному, але я цього кроку десь у такій чи іншій формі від нього очікував майже з перших тижнів його перебування на посаді мера. Він тоді сказав щось приблизно таке: “От я дотепер весь час лаяв Порошенка, нападав на нього, а тут раптом сам опинився в ситуації, коли треба не говорити, а робити, а тебе з усіх боків клюють ті, хто нічого не зробили й ні на чому не розуміються. Тепер почав розуміти його”. Думаю, що почалося все ще тоді. А далі вільний вибір людини й мера: зі своїм олігархом, чи з президентом своєї країни. Вибір зробив. Ми вже давніше почули про конфлікт Філатова з Коломойським, коли останній зробив дві ганебні речі: 1) різко поміняв риторику – вже путін у нього не ворог, а війна на сході – лише громадянський конфлікт; 2) вирішив підтримувати всіми силами московську квочку.

А щодо самого Філатова, то я в його фан-клуб записуватися не планую, але певну відвагу визнати мушу: піти проти такої мафії – це не так просто. Хоча ми всі забули ще один нюанс. Усі пригадують, як бізнес-група Коломойського підтримала Майдан. Так от, Коломойський відразу нікого й нічого не підтримав, це вже десь за пару тижнів у Ізраїлі він став давати більш визначені коментарі. А все почалося якраз із того, що Філатов почав підтримувати майданівців, а ще в себе в торговому центрі на великому екрані став транслювати все, що відбувалося на Майдані. Тоді реакція влади була швидка й жорстка, а Філатову й ряду інших осіб з тієї групи довелося поспіхом утікати з України.

Сьогодні ж Філатов говорив абсолютно без пафосу. Пояснив свої мотиви й зосередився на тому, що треба ще зробити, щоб децентралізація стала незворотною, а великі міста могли належно розвиватися.

---

Когда в 2014-м враги, захватившие Крым, практически без боя занимали города и посёлки Донбасса, эти люди говорили: “Да бросьте, раздел Украины – вопрос решённый! Донбасс станет российским так же, как и Крым – а Харьков, Днепр и Одесса станут, в лучшем случае, субъектами федерации!”.

Когда в 2015-м неприятель забросал пушечным мясом украинскую армию в ДАПе и Дебальцево, эти люди говорили: “Да бросьте, поражение Украины – вопрос решённый! Путин навяжет Киеву свою повестку дня, Украине придётся подчиниться, в лучшем случае, нам предложат почётную капитуляцию!”.

Когда в 2016-м запоребриковые воши и доморощенные гниды бомбардировали Европу требованиями не подписывать Ассоциацию с Украиной, эти люди говорили: “Да бросьте, отказ от Украины – вопрос решённый! Европа слишком ценит отношения с РФ, да и референдум в Нидерландах отлично это показал, в лучшем случае, нам подкинут сотню-другую миллионов после дефолта”.

Когда в 2017-м Украина готовилась получить безвиз, а врагов крючило и корёжило от мысли, что мы, такие бедные и слабые, получим то, что они, такие нефтегазовые и ядерно-ракетные, и во сне не видели, эти люди говорили: “Да бросьте, не давать Украине безвиз – вопрос решённый! Они же не хотят, чтобы в их фахверковый мирок хлынула армия гастарбайтеров и бандитов! В лучшем случае, сделают мелкие послабления в получении Шенгена”.

Когда в 2018-м возрождалась Православная Церковь Украины, и шли тяжёлые переговоры с Константинопольским патриархатом, эти люди говорили: “Да бросьте, отказ предоставить нам автокефалию – вопрос решённый! Там же РПЦ с её миллиардами, там же Гундяев с миллионами прихожан, там же геополитика! В лучшем случае, будут тянуть резиу за хвост в долгий ящик годами!”

Сейчас 2019-й. Впереди выборы – Президента и, соответственно, цивилизационного пути нашей страны. Эти люди тут как тут: “Да бросьте, поражение Порошенко – вопрос решённый! Против него же Яценюк, Аваков, большая часть БПП, Андреас Аслунд, Андреас Умланд, Нострадамус и Коэльо! В лучшем случае, ему дадут пройти в Раду в составе маленькой декоративной оппозиционной фракции”.

Будьте уверены: когда настанет черёд освобождения Донецка и Луганска, возвращения Крыма, вступления Украины в ЕС и НАТО – “эти люди” тоже что-нибудь обязательно придумают. А именно – тысячу причин, по которым мы никогда-никогда, ни при каких обстоятельствах не добьёмся успеха. А когда всё-таки добьёмся – назовут это “дешёвым пиаром” и “позорным договорняком”.

Потому, что “эти люди” – и не люди вовсе, а жулики, наживающиеся на наших страхах, вампиры, питающиеся нашим отчаянием, дементоры, лишающие нас веры в будущее.

Вот только колёса истории крутят совсем другие люди – настоящие. Когда находишься рядом с ними – куда-то деваются и страх, и отчаяние, и неверие. Хочется работать во имя страны, хочется бороться за её будущее. Хочется помогать своей армии, уважать свою державу и голосовать на выборах за нормальных кандидатов. Хочется быть на стороне победителей – тех, кому по плечу и организация АТО/ООС, и Минские переговоры, и Ассоциация с ЕС, и Безвиз, и Автокефалия. На стороне тех, кто обязательно воткнёт в Кремль сине-жёлтый флаг – пусть криво, зато надолго и всерьёз.

Стенограммы и видео выступлений уже разобрали на цитаты, нет смысла их повторять. А вот живые эмоции, наблюдаемые лично, описать стоит.
Понравились почти все, кроме Борюсика и представительницы агро. Такое себе – Луценко.
Речь Президента – это что-то особенное. Абсолютно живая речь, живого человека из плоти и крови. Почти без суфлера, живые не наигранные эмоции.
Не знаю, передало ли видео, но в нескольких моментах было видно, как в его глазах наворачивались слезы.
Хорошо выступила и Ирина Геращенко, славно потроллив и мордор и бабушку.
Отличная речь была и Павла Коваля, депутата европарламента.
Хорошо задели всепропальщиков и Юрий Щербак, отложивший заготовленную речь и выступавший с экспромптом. Важны были не только его оценки, но и посыл – “Коней на переправе не меняют”, в сравнении с Британией и США времен второй мировой.
Митець был как всегда бесподобен. Коротко и ясно про полярную лисичку с пушистым хвостом.
Опять же, коротко, но очень четко выступил Пасхавер.
Ну и жЫрный крест на всепропальщиках и замирцах поставил Алекс Фог Расмуссен – “If Russia stop fight – there will be no war. If Ukraine stops fighting – there will no more Ukraine”.

Форум. Гасло реально в точку, дивлячись останнього часу на загравання з кремлем окремих кандидатів(ок).

Блискуча промова Iryna Gerashchenko щодо ненависті карліка з імперськими амбіціями щодо Петро Порошенко та те що він має силу казати путіну – НІ, а не ХІ-ХІ, строки з листа Сенцова та підтримка і робота щодо звільнення військовополонених і політичних в’язнів.

Виступ від душі та без корегування з реальними кроками щодо децентралізації та ігорного бізнесу Borys Filatov що є важливим вектором сьогодення.

Лесь Поддерев’янський просто розірвав залу на шмаття своєю лисицею з хвостиком, а я одразу згадав девайс з інтім-шопу…

Андерс Фог Расмуссен…колишній генсек НАТО, підтримує, знає і допоможе. Виступ англійською мовою був завершений гаслом “Слава Україні”.

Всі хто мав слово, наголошували що ми обираємо не Президента, ми обираємо Верховного Головнокомандувача під час війни, як для мене це є одним з головних меседжів.

Можна ще багато писати, але я бачив велику кількість однодумців, прагнучих до кращого, прагнучих перемоги, а не поразки з федералізацією, прагнучих змін.

Я не побачив фальшу та маніпуляцій, не побачив популізму та навіювання, не побачив не щирих посмішок та обіймів.

Радий був зустрітися та розвіртуалізуватися з багатьма друзями і нарешті поспілкуватися в реальному житті.

Особисто для мене #ВыдвижДвиж ще раз підтвердив що я не помилився зі своїм вибором.

Все буде Україна і перемога за нами! 🇺🇦

***

Крім всієї зради, вчора був день зустрічей.
Приємно було нарешті зустріти та в реалі поспілкуватися з багатьма віртуальними знайомими. Нажаль останнього часу це трапляється дуже рідко, щоб всі були в одному місті. Багато чого було обговорено. В звичайній черзі за одягом стояли міністри і ветерани, депутати і аграрії, бізнесмени та студенти.
Лесь Подерев’нський теревенив з Борислав Береза, позаду вже мав купу пропущених дзвінків Borys Filatov.
Стосовно їх виступів написав ще вчора, але атмосфера реально була дружня і всюди наповнена посмішками та обіймами.
Все буде Україна і перемога за нами! 🇺🇦

Да, да, да, я там тоже был, занесло попутной лошадью. И да, селфился с Моновой, завидуйте. Фотки с Порошенко есть у многих, а с Моновой – нет .

Если что, предупреждаю дурные вопросы: нет, я был в законном отпуске. Нет, меня не тащили силой. Нет, никто не устанавливал дресс-код “в военной форме, при орденах и медалЯх”. Нет, не состою в БПП или любой другой партии. Нет, не приглашали.
И да, я вполне мог не идти. Форму не надевал принципиально, потому что счёл, что форма на политических дивжениях достаточно скомпрометирована.

Главной зрадой оказалось то, что я утром понял, что за годы войны у меня “закончилась” гражданская зимняя обувь, а в Таланах идти было не комильфо. Хорошо, что вспомнил о лежавших на полке новых спортивных ботинках.

Возле МВЦ кучковался народ – ветераны с ветеранами, политики с политиками и т.д.
Конечно, было ощущение “чужого на этом празднике жизни”. Вокруг люди в костюмах, все такие солидные, что аж нах послать некого, а ты тут стоишь в джинсах, флиске, весь такой простой как веник… Но при этом, как сказал Мартин, “если на тебя сейчас надеть Бриони, то смотреться он на тебе будет, как на корове седло”.
И тут он прав, конечно.

Я не буду сейчас тегать всех, кого видел, тегалка сломается, но под сотню знакомых людей было точно, да и вы все смотрели ФБ, и так всё ясно.

Прошли внутрь (проверка документов и пригласительных), гардероб, потом рамки металлоискателя.
Сотрудники УДО, коих было ожидаемо много, долго пытались решить, можно ли пропускать по удостоверению офицера или же нужен паспорт. В итоге пропустили. (Поясните им кто-то, что это тоже документ).

В фойе фоткались, селфились, общались, потом, в 13.45 глас с потолка возвестил, что все шановни должны занять места.
Мы решили, что это не про нас, это про шановных, и продолжили тусить дальше.
В 13.55 глас повторился.

Все расселись.
Форум начался с отлично исполненных песен “Буде нам з тобою, що згадати” и “Зродились ми великої години”.

Дальше вы всё видели.
Выступление Президента. Мощно. Петро Порошенко вообще весьма тонкий оратор, а его спичрайтеру можно смело дать премию.

Дальше стало ясно, что спикеров много (начиная с главного спикера – господина Парубия), а долгие речи я, как любой военный, не выдерживаю. Ну максимум – совещание у комбата. Потому периодически бегал на перекуры, каждый раз снимая часы и выкладывая телефон (в рамке звенели).

Всех спикеров вы слышали, я же особо запомнил лишь отдельные фразы:

– А для чего я здесь? Ну для чего я здесь? – Юрий Луценко.

– Мы должны выбрать того, кто скажет Путину “нет”, а не “хи-хи”! – Ирина Геращенко.

– Меня обвинили, что я украл планетарий, – Борис Филатов.

– Северный песец, – Лесь Подеревянський.

– … – Виталий Кличко.

– …, Слава Украине, – ректор Киево-Могилянской бизнес-школы.

– Я написал книгу. – какой-то учёный муж из ВПК.

– Вот как надо презентацию книги делать! – Сергей Сергеевич.

– А это Нарик там сидит или Сергій Місюра? – Анатолий Штефан Штирлиц.

Затем снова выступил Петр Алексеевич и форум можно было считать завершенным.

Сухой итог.
Мой политический выбор остался неизменным.
Ещё раз убедился, что долгие заседания и речи – не моё. Ну вот не моё, от слова “совсем”.
Рад был возможности увидеть многих уважаемых людей, Героев Украины и т.д.
Рад был возможности развиртуалиться со многими, а с кем не успел – сорри.
Порадовало отсутствие спекуляций на теме ветеранов и войны. То есть, никто Петра Порошенко не посвящал в “главные киборги”, “главные защитники промки” и т.д.

Ну и под финал.
Моя профессиональная роль – военный.
Моя политическая роль – избиратель.
И одна роль не отменяет другую. Во всяком случае, так гласит Конституция.

Что до выборов. Не стану агитировать, поясню лишь простые вещи в энный раз.
Да, в стране не всё хорошо. Но и в стране реально сделано очень много. Колоссально много, учитывая войну.
То же самое и в армии. Есть масса проблем (кадры, бюрократия, косность мышления ряда командиров), есть и масса новых плюсов.
И мы в марте будем выбирать между “страна, в которой ещё много предстоит сделать” и “страны нет”.
Это моё мнение, я его никому не навязываю.

Всем спасибо, заходите, буду рад.

Осінню 1917 року у України була величезна армія, яка до січня 1918 р. розтанула, як сніг на сонці – розагітована популістичною більшовицькою агітацією про «нет войнє» , «ми браття і завдяки певним помилкам тодішнього соціалістичного керівництва України, що теж перебувало в схожих ілюзіях. Небагаточисленні війська, які залишились вірними Українській Народній республіці мусили відбивати наступ більшовицької Росії на декількох напрямках. Їх настільки було мало, що не вистачало і на оборону Києва, особливо враховуючи, що в самій столиці 5 колона почала повстання, корегуючи його з зусиллями більшовиків взяти Київ з чернігівського напрямку.

Герої Крут навічно записані в український пантеон не тільки завдяки втратам цього загону (були і інші загони, були і інші втрати), а тому що нація, яка купляється на ворожу пропаганду, завжди платить найдорожчим – своїми дітьми, своїм майбутнім.

«Наші Крути тут!» було написано на паркані будівлі біля Грушевського під час Майдану. Ми ніби закрили цей гештальт вогняною зимою 14-го, а потім ще, і ще, і ще всі ці роки війни все з тим же ворогом, але ось ми знову стоїмо на роздоріжжі і наше майбутнє – хороше або страшне – залежить від нашого вибору, від нашого розуму: купимся ми на обіцянки різноманітних українських Мадуро чи зробимо тверезий вибір – не почуттями, не шлунковим егоїзмом, а здоровим глуздом.
Нашим предкам цього глузду не вистачило сто років назад. А нам?
Сто років назад ворог нас переміг. Потім ще раз переміг в 40-х. Тепер наша черга перемагати.

Порошенко, мабуть, єдиний з чільних претендентів (але не єдиний з політиків, справедливості заради) хто має чуття історичності моменту і стратегічно-філософську візію буття і перспектив нашої країни – і це відобразилось в самій назві сьогоднішнього форуму: «Від Крут до Брюсселю».

В своєму виступі Президент підкреслив, що добробут, безпека, порядок важливі не менше, ніж мова, армія, віра – окресливши економічні напрямки політики другого строку:
Населення Землі зростає (вже зараз біля 8 мільярдів) і всі вони хочуть їсти. А Україна має прекрасні задатки для того щоб задовольняти цю базову потребу.

Отже, перший: розвиток агропромисловості. Не просто сировинної, а переробної (там і додана вартість більша).

Другий: ІТ. ІТ-галузь збільшує наші технологічні можливості для розвитку всіх наукоємних галузей, ІТ має величезну світову ємність ринку. А для України розвиток цього напрямку економіки обернеться, окрім 4-ї технологічної революції і зростанням долі середнього класу, а отже і зміцненням демократії. Бідні люди вразливі і залежні від дрібних подачок різних шахраїв, що дадуть пачку гречки, а навзамін здеруть шкуру.

Третій: Логістика. (розвиток авіа і різноманітних доріг). Це скріплює країну, це з’єднує її з світовою економікою.

Четвертий. Децентралізація. Люди на місцях краще знають на що їм витрачати гроші. Це зменшує і корупційне поле, до речі.

П’ятий. Туризм. Україна залишалась непоміченою для світу багато десятиліть, але за останні роки ми встигли доволі голосно заявити про себе. Туризм – зміцнює нашу «прописку» в світі, туризм збільшує кількість малого і середнього бізнесу, туризм – інвестиції і робочі місця. Місця, що дозволить повернутись нашим громадянам додому, бо дома можна буде заробляти не менше, ніж в приймах по світах.
«Україна – саксес сторі», як охарактеризували її на Давоському форумі нещодавно.
І потрібно цю історію успіху закріпити.

Нам потрібний мир з Росією. Але мир на наших умовах. Росія не буде диктувати нам, не буде вказувати що робити. Перспективи домовитись з позиції прохача ніколи Росією не виконують.
НІ-КО-ЛИ.
Як сказала Ірина Геращенко: підтримуйте того, хто вміє сказати Путіну «ні», а не «хі-хі».
Сила, наша здатність відбити зазіхання ворога, отже сильна армія, озброєна наймодернішою зброєю – запорука миру.
Наша доля – в наших руках. А більше ні в чиїх.

За другий строк Порошенка ми подамо заявку на вступ в ЄС.
Перспективи НАТО трохи помірніші – заявлено, що за цей час ми вирулимо на ПДЧ.
Ну, побачимо. Минулого разу, в 14-му Порошенко взагалі не обіцяв НАТО, але зроблено для перспектив вдосконалення нашої армії і розвитку країни, що і дають право на цей колективну парасольку безпеки і належність до першого світу – вже чимало. Обіцяє він менше, ніж робить.

Але в наших силах і можливостях стати регіональним лідером. А це ще означає: «Геть від Москви.
«Дайош Європу». Саме так звучала формула Миколи Хвильового.
Місія – добудувати міцну, модерну українську державу, фундамент якої закладений в останні 4 роки.

Поскільки вже багато написано хто виступав і що говорив – я закінчу свій звіт враженнями від форуму.
Зал в МВЦ на Броварському – це величезний ангар, де проходять різноманітні комерційні виставки. Нічого пафосного ні в убранстві залу, ні в учасниках форуму не було. Прикрашали зал тільки великі екрани з постійною заставкою і з жовто-блакитних прапорів і інсталяцією облич учасників Перших Визвольних Змагань. Звук був хороший.
Стільці прості, із самої розповсюдженої моделі офісних меблів. Навіть поліграфія не пафосна: скромний надпис на дешевих ручках «від Крут до Брюселю» і лаконічний (проте зі смаком) дизайн записної книжечки. Ручка пише так приємно, що я з задоволенням шкрябала каракулі на колінках в книжечку (сто років від руки не писала), в той час, як всі інші набирали символи на телефоні і пуляли в режимі реального часу в фейсбук.
А відвідувачі… Багато військових – по формі, а ще більше, судячи з зачісок, в цивільному – ті, хто відслужив. Багато молоді. Молоддю був заповнений і весь президіум, як натяк, що вони майбутнє нації.
Президент, сім’я і почесні гості сиділи в перших рядах. На стільцях були прикріплені папірці з прізвищами.

Публіка була зовсім не пафосно вдягнута – поширеною одежою багатьох були піджак і джинси. А у інших – світер і джинси. Нарядних в костюмах була меншість. Вік – від юні до старих. Але переважали люди 30-50 +-.
Коров’ячих очей – пустих і замріяних – не помітила хоча, коли стояла в черзі в гардероб, спеціально розглядала людей. Багато інтелігентних облич. Багато відомих.

Загалом, такі обличчя можна зустріти в великій кількості біля інститутів і офісних центрів, в маршрутках і метро (до слова, велика частина публіки після закінчення пішла собі на метро). Ну, крім владик Епіфанія і Макарія – їх в метро я собі не дуже уявляю. До речі, доволі багато було священників. (а може і небагато – просто кинулись в очі мені).
Бачила професора Козловського, Юрія Макарова, Яроша, Ірму Вітовську ну, і само собою Митця (але його всі бачили, хто дивився трансляцію).
Тобто, якщо зовсім коротко – то все «демократично».

Спільну ноту, яку можна виділити у виступі Порошенка, Парубія, Геращенко, Гройсмана, Горбуліна – це побоювання і застереження від демагогії популізму і, в результаті: знищення державності і окупація (повністю поділяю).

Були виступи від представників бізнесу і науки-освіти.
Екс-депутат від Польщі Павел Коваль і бувший очільник НАТО Фог Расмуссен говорили англійською.
Пасхавер – російською.
Подерев’янський сказав, окрім як про полярну лисичку, ще й: «у мене дочка Настя і онук Тимур. Тому я тут».
Співали: «Зродились ми великої години». В класичному складі, але не було Олега Скрипки.

Зал вставав тричі: на оголошення Порошенка про балотування на другий строк, на хвилину мовчання за загиблими і коли всі разом співали гімн.

Йшла додому, а якісь діти бавились в сніжки і сміялись щасливо.
Нехай діти України завше будуть щасливими.
Це залежить від нас.

Фото участников форума 😎

#Порошенко2019 #ВыдвижДвиж