Про адекватність порівнянь
Ще трохи спостережень з печі.
Не про зілєнського, а про кон’юнктурників. Кон’юнктурники – це абсолютно безідейні люди, які завжди прагнуть прилаштувати свій зад, бути популярними, в трендє, в струє, але, як правило, ця струя завжди потрапляє на них і не тільки в очі, після чого вони довго намагаються відмитися, але не завжди це виходить.
Ну і зрозуміло, що анонс шута дуже сильно возбуділ цю категорію людей, і вони стали другими, після порохоботів, писальниками постів чи розказувальниками офігітєльних історій про шута.
І от таке цікаве спостереження про кон’юнктурників, які повелися на зілєнського. На відміну від тих кон’юнктурників, які примкнули до БПП, тих цинічних прагматичних ублюдків, які зараз є основною проблемою, бо готові лягти під будь-кого або вже це зробили, кон’юнктурники шута – це суцільний фестиваль долбоє*ізму, суцільний ефект Даннінга-Крюгера. Це коли не дуже розумні люди з великою самооцінкою роблять невірні висновки, паралелі, бо нездатні правильно оцінити рівень свого інтелектуального розвитку і, власне, не здатні розвиватися.
От це просто еталонний приклад. В чому він проявляється? Хоча б в неможливості робити правильні порівняння.
Наприклад:
Вже другий чи третій раз від таких людей читаю прекрасну історію про те, як партія в Ісландії зробила революцію і врятувала країну, то чому шут не може зробити таке саме?!
Я опущу багато нюансів, що все було не так прекрасно, як це описують, що й позначилося на популярності цієї партії та її подальшій маргіналізації і злитті з ліваками, я опущу багато нюансів пов’язаних з економікою Ісландії та впливом держави на економіку, я опущу багато нюансів пов’язаних з розмірами, війною і т.д. Бо не про це мова.
Мова про адекватність порівнянь. В Ісландії була маргінальна партія, яка самостійно розкрутилася, ця партія була несистемна, антисистемна та від нікого не залежала. Тобто, якщо робити порівняння з українськими політиками в контексті президентських перегонів, то це був Бубенчік.
То давайте, умніки, з усією філософською замисленістю Сократа, видайте щось на кшталт: “З нетерпінням чекаю на програму Бубенчика та буду вирішувати що далі”.
А якщо ж ми маємо борди, вартістю півмільярда гривень, політтехнологів, один з найпопулярніших телеканалів, купу ЗМІ, купу грошей олігарха, який стоїть за кандидатом, то це вже зовсім не історія про ісландську партію. Це історія про проект “Натаха вперед!”.
То давайте, умніки, з усією філософською замисленістю Сократа, видайте щось на кшталт: “З нетерпінням чекаю на програму Королевської та буду вирішувати що далі”.
