Казка про активіста

Жив-був на світі Грицько. І був Грицько активістом. Грицько хотів чудових і зрозумілих речей. Аби держава була для людей. Аби корупції не було. Аби податки були низькі. Аби машини завозили з податком у 3 копійки. Аби зарплатні у його країні були як у Німеччині. Аби власники крупних фірм жили на таких самих дачах, як у слюсарів. Аби свої гроші багатії віддавали бідним і знедоленим, звісно, не примусово (як за совка), а самі.

Грицько знав, що навколо сама несправедливість. Що підприємців душать податками, що олігархи жирують, що чиновники крадуть, що журналісти куплені, і що людям жити важко через те, що у владі бариги. Знав усе це Грицько не з власного досвіду, – сам він прибуткового бізнесу ніколи не мав. Грицькові не було коли створювати бізнес, Грицько боровся. Від самого інституту боровся.

І був у Грицька товариш – Іван. З Іваном Грицько учився в одному виші, у одній групі. Іван теж боровся разом з Грицьком. А ще у Грицька був товариш Тарас. Тарас теж колись учився з ними. Але Тарас раніше за них став активістом політичної партії, і саме він розповів Грицьку та Івану про те, що чиновники крадуть, що у владі бариги, і що злочинну владу треба побороти.

І зібралися Іван, Грицько та Тарас. І пішли на мітинг. Потім – на акцію. Потім – на знову на мітинг. Потім – знову на акцію. Потім спостерігачами на вибори. І злочинну владу повалили. Прийшла влада нова, про яку вони знали, що там всі чесні та гноблені владою попередньою, злочинною.

Минуло півроку. І побачили Грицько з Іваном, що нічого суттєво не помінялося. Податки лишилися високі. Корупція лишилася. За машини збори платити стали не менше, а більше. Власники крупних фірм їздять на таких самих машинах і мешкають у тих самих садибах. Держава для людей не стала. А люди, яких вони привели до влади, виявилися такими самими баригами як і попередні. Що ж таке?

Але Тарас пояснив їм, що помилка вийшла. Ця влада так само злочинна. І її так само треба повалити та привести інших людей – чесних і гноблених владою нинішньою. І пішли Тарас, Іван і Грицько на мітинг. А потім – на акцію. А потім – знову на мітинг. А потім – спостерігачами на вибори. І повалили владу злочинну. І прийшла влада нова, про яку вони знали, що там всі чесні та гноблені владою попередньою, злочинною.

Минуло ще півроку. І знову побачили Грицько з Іваном, що нічого не помінялося принципово. Податки лишилися високі. Корупція навіть побільшала. За машини збори не зникли. Власники крупних фірм собі нові садиби будують. Держава для людей не стала. А люди, яких вони привели до влади стали такими самими баригами. Що ж таке?

І знову Тарас пояснив хлопцям, що й тут помилка вийшла. Ця влада так само злочинна. І її так само треба повалити, та привести інших людей – чесних і гноблених владою нинішньою.

Але послухав Тараса Іван і сказав: «Знаєте, хлопці, не буду я більше валити владу. Піду я краще створю власний бізнес і сам зароблю грошей – для себе». І заволали хлопці йому, що не вийде у нього нічого. Бо податки високі! Бо у владі бариги! Бо корупція убиває бізнес! Але не послухав їх Іван: «Люди оно якось працюють і копійку мають. Виходить у них – вийде в мене».

Посміялися тоді Тарас з Грицьком з недолугого. Що за людина? Тільки про себе й думає. У той час, коли треба боротися, робити, аби олігархи вкрадені гроші повернули, аби держава була для людей, цей… про що він тільки думає?! І пішли Тарас і Грицько на мітинг. А потім – на акцію. А потім – знову на мітинг. А потім – знову на акцію. А потім – спостерігачами на вибори. І повалили владу злочинну. І прийшла влада нова, про яку вони знали, що там всі чесні та гноблені владою попередньою, злочинною.

Минуло півроку. Бачить Грицко, – знову не міняється ані біса. Податки лишилися високі. Корупція не меншає. За машини збори навіть підросли. Власники крупних фірм нові джипи об’їжджають. Держава для людей не стала. А люди, яких він привів до влади, стали такими самими баригами. Що ж таке?

Прийшов Грицко додому, а вдома чекає його записка. Від дружини. І пише йому дружина, що набридло їй таке життя. То чоловік у міліції – затриманий на акції. То чоловік десь на партійних зборах. Грошей нема. У хаті злидні. «Уходжу я до твого друга Івана, – пише йому дружина. – Він бізнес має, він успішний, у нього хата багата. А ти знайдеш собі якусь полум’яну активістку та будеш з нею щасливий».

Стоїть Грицко, мов громом вражений. «Як же так?» – питає він сам у себе. Він же не за себе боровся – для людей. Чому ж воно так? Іван не бореться, – і в нього велика квартира, дача, машина, а Грицько бореться, – і в нього вдома пусто, геть і дружина втекла? Де ж та справедливість у житті?

Пішов Грицько спитати про те у Тараса. Знайшов він тарасову садибу, а Тарас став уже крупним партійним діячем, садибою обзавівся. Дочекався Грицько, поки Тарас приїхав на новенькому «Лексусі». І запитав у Тараса Грицько, що ж воно так? Чому ж така несправедливість у житті?

І розповів Грицькові Тарас, що справа в тому, що Іван – конформіст, живе з владою, замість з нею боротися. А влада злочинна. І тому її треба повалити та привести інших людей – чесних і гноблених владою нинішньою. І от тоді нарешті стане все гаразд, корупція зникне, податки будуть низькі, а держава буде для людей.

Послухав Грицько Тараса, і полегшало у нього на душі. Все ж так просто! І щастя таке близьке! З цими думками пішов Грицько на мітинг.

Боротися!