Тягар еміграції

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Польське видання «Rzecz Pospolita» налякало своїх читачів обіцянкою скорої економічної кризи в Польщі через те, що з неї можуть масово поїхати українські заробітчани. Ні, не назад до України, на жаль. Поляки бояться, що 60% українських заробітчан виїдуть до Німеччини, де відповідно до нового імміграційного закону скасовуються обмеження для отримання робочих віз для трудових мігрантів з інших країн, особливо – за дефіцитними професіями. Враховуючи що зарплатні у Німеччині у три рази вищі за польські, вірогідність міграції українців до Німеччини дуже висока. Запрацювати нові імміграційні правила у Німеччині мусять з 1 січня 2019 р.

Чи існують підстави для побоювань? Судіть самі. За оцінками «Rzecz Pospolita» у Польщі перебуває 569 тисяч іноземців, переважна більшість з яких (426 тисяч) українці. Ще біля мільйона українців працюють у країні нелегально. Виїзд з країни 856 тис пар рук обов’язково створить дефіцит робочої сили, який новими мігрантами з України не покриєш. Далеко не всі українці рвуться їхати за кордон, слава Богу, і в Україні роботи вистачає. А поманити українців більшими з/п поляки вже не зможуть – більші з/п збільшать собівартість і зроблять їхню продукцію неконкурентною в ЄС. Коло замикається.

Основна маса наших заробітчан – робітники. Стеля для нашого заробітчанина – бригадир, причому серед таких як і він заробітчан. Інженерні, керівничі та висококваліфіковані робочі посади у Польщі зайняті переважно самими поляками, зарплатні яких від з/п українців відрізняються суттєво. Умови праці для українців у Польщі явно не назвеш курортом, про роботу по 6 днів на тиждень по 8-12 годин мені розповідають 85% знайомих заробітчан. Перспективу заміни українців заробітчанами з Біларусі або Росії поляки не розглядають – їх і зараз небагато з багатьох причин. А отже в разі відтоку робочих рук на Польщу чекатиме згортання низки виробництв, посилення безробіття серед самих же поляків (ІТП, офісний планктон) і падіння рівня життя. Що знову таки виллється в посилення антиукраїнських настроїв, що у свою чергу так само відклякне з Польщі чимало українців.

Ситуація з трудовими ресурсами у Польщі справді ахова. Населення в країні – 38,6 мільйонів, з яких працездатних – 17,6 мільйонів. Притому що Польща регулярно має перевагу народжуваності над смертністю, вона так само регулярно втрачає населення. У 2017 р. перевищення народжуваності склало 22 тис. осіб, але кількість населення зросла лише на 7,3 тис. осіб, і це разом з емігрантами, що приїхали до Польщі на ПМП. Решта 14,7 тис. осіб з Польщі емігрували. Про «польських сантехніків» знає вся Європа. Все це за умов, що зростання ВВП Польщі стабільно коливається в межах 3-4% щороку протягом 10 років поспіль. Тобто ні про який економічний підйом не йдеться як таке – українці просто зайняли місця, звільнені самими поляками.

Говорячи просто, краща економічна ситуація в Польщі зумовлена аж ніяк не перемогою над корупцією, про яку так люблять нам розповідати наші незламні борцуни. Вона зумовлена тим, що Польща ще в 91-му мала кращу культуру виробництва та кращу систему керівництва (я пам’ятаю совковий ажіотаж за польськими товарами), а в нинішні часи це доповнилося доступом на європейські ринки та до європейських технологій. Але…

20 років тривав процес вимивання трудових ресурсів з Польщі у країни ЄС. Розумієте, геть чисто нереально придушити людські бажання кохатися та заробляти більше. Це для нас польські умови дуже гарні й привабливі. Самі поляки вважають, що справді гідні умови життя – це Франція, Німеччина або Британія. Куди і їдуть. Масово.

До чого я все це розписую? Та до того, що практично всі ті жахи, які невдовзі спіткатимуть Польщу, ми маємо уже зараз. У нас страшенний дисбаланс трудових ресурсів, з одного боку роботи до біса, з іншого – більшість українців не влаштовують їхні заробітки. У нас проблема знайти якісного токаря або слюсаря, й водночас – проблема платити їм ту з/п, яку вони хочуть. Україна не виробляє масово продукції з великою доданою вартістю, у тому числі, бо на виробництво набрати працівників, у яких в понеділок не тремтять руці, – проблема. Й водночас собівартість пересічної української продукції при рівних з/п буде вища банально через те, що український працівник жене більше браку. Чому у Польщі той самий працівник жене браку менше? Тому що працює на кращому обладнанні, на виробництві краще організованому, і ще панічно боїться бути звільненим, а це неабияк мотивує. З власного досвіду знаю.

Ми потрапили в певне економічне зачароване коло. З одного боку – Захід справді потребує фахівців з України, і вони туди їдуть і їхатимуть, банально бо грошей хочуть. Цей процес не зупинити. Їдуть кадри вельми якісні – інші Заходу на фіг не потрібні. Кадри, які поїхали на Захід, НЕ працюють в Україні, НЕ створюють тут бізнес і НЕ розвивають тут виробництво. В тих галузях економіки, які існують в Україні, продовжують працювати всі, хто лишився, – патріоти-романтики та працівнички рівнем погірше, яким на Заході ловити просто нічого. Саме з такими кадрами ми мусимо розвивати існуючу економіку та виховувати з молоді якісних працівників… яких знову таки приваблюватиме Захід кращими з/п. І наша пісня гарна нова. Додаємо, що при цьому всьому, в країні лишаються всі пенсіонери, інваліди та інші бюджетники… І щороку їхня частка більшає та більшає…

Саме це і сталося в Польщі. Але Польща закрила нестачу робочих рук, запросивши до себе працівників-українців. Тепер заробітчани виїдуть – німцям теж потрібні працівники.

А тепер скажіть. Може Україна запустити до себе великі маси мігрантів, готових працювати за дешево? Вибір у нас буде один з двох – Середня Азія та російська глибинка. Вам хто подобається більше?

Але ж існує ще й варіант ніжно любимий всіма нашими антикорупціонерами та єврооптимістами – пересадити корупціонерів («бариг»), аби відібрати у них багатства, поділити…

Знаєте, я не буду згадувати, що одне «відняти й поділити» в нашій історії вже було і закінчилося московською окупацією, Голодомором та ГУЛАГом, бо коли результат виявився не той, який обіцяли, збурюватися було вже небезпечно. Робити людей щасливими через розстріли всіх нещасних тодішні адепти ідеї «відняти й поділити» уміли майстерно.

Я не буду згадувати, що гарненькі розповіді про реформи Лі Куан Ю та Саакашвілі показують нам лише частку правди, і насправді там все далеко не так райдужно, як бачить пересічний український борцун – підтверджень тому безліч.

Я запитаю інше. А з Польщі мільйони поляків виїхали в ЄС теж через корупцію? І чого у Польща, коли так, їхніх «бариг» не тої?… За грати?… Це ж мусить зразу повернути до Польщі мільйони працьовитих поляків – хіба ні?

Відповідь на ці питання дуже проста. Казки про корупціонерів, через яких виїздять українці, – це така сама байка, як те, що ніби можна все у буржуїв відібрати й поділити, і буде всім щастя. А насправді проблема еміграції існує далеко не тільки у нас. Й існуватиме ще дуже довго. І політики, які обіцяють її зупинити, нахабно нам брешуть.

Бо простих рішень ця проблема просто не має.

Автор