Головний район АТО

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

#памятай14й

У серпні 2014 р. з повідомлень ЗМІ та дописів у соцмережах складалося враження, ніби головні події АТО відбувалися навколо Іловайська. Хоча це не відповідало дійсності абсолютно. Головні події війни в той момент розвивалися не в Секторі «Б» – вони розвивалися в Секторах «Д», «С» і «А». Але. Якщо в Секторі «Д» задача стояла протриматися наскільки це можливо, у першу чергу, аби утримати висоту Савур-Могила, в секторах «С» і «А» тривав повноцінний наступ і звільнення українських територій.

Сектор «А» генерала Ігоря Колесніка від самого початку створювався з конкретною метою – звільнення Луганська і руху на Ізварине назустріч частинам Сектору «Д». Для цього літаками військово-транспортної авіації в оточений терористами Луганський аеропорт завозили війська та техніку. Але після загибелі ІЛ-76 полковника Бєлого 14 червня 2014 р. і після бурі, яку ця трагедія спричинила в суспільстві, операцію було згорнуто. Задачею Сектора «А» стала деблокада Луганського аеропорту. І Сектор виконав задачу. 13 липня в аеропорт прорвався зведений загін 80-ї аеромобільної, 128-ї гірсько-піхотної та 1-ї танкової бригад під командуванням начштабу 80-ка полковника Ковальчука. 18 липня підрозділи 24-ї і 80-ї бригад взяли під контроль трасу «Луганськ-Алчевськ». Й нарешті 20 липня зведений загін 80-ї, 24-ї, 51-ї і 1-ї танкової бригад звільнив село Георгіївку та пробив коридор до Луганського аеропорту.



Наступ тривав і на інших ділянках фронту. 22 липня військами сектору був звільнений Сєвєродонецьк. 24 липня спільно з військами Сектору «С» був звільнений Лисичанськ, де ЗСУ розгромили та розсіяли банду «Призрак» відомого терориста Алєксєя Мозгового.

27 липня було звільнене Лутугине – Сектор «А» розширював коридор на ЛАП. Тепер ЗСУ могли зайнятися головною метою – оточенням Луганська. 13 серпня підрозділи 80-ї і 24-ї бригад та батальйон «Айдар» звільнили Новосвітлівку і Хрящувате. 17 серпня взяли під контроль трасу «Луганськ – Краснодон». Луганськ відтоді був практично оточений – терористам Луганди лишався єдиний шлях зв’язку з Росією, вздовж ріки Сіверський Донець. Щоправда, бої вже вели не сепари. Десантники 80-ї аеромобільної розповідають, що ще з початку серпня протистояти їм стали штатні частини російської армії, а саме Псковської дивізії ВДВ РФ. Відтоді Сектор «А» по факту воював безпосередньо з Москвою. Це до питання коли в Україну насправді зайшли російські війська.

Оточення Луганська наробило переполоху серед росіян – їм підкинули підкріплення, і наступ військ сектору уповільнився. Хрящувате і Новосвітлівку шматувала російська артилерія. Чотири батальйонні групи армії РФ 76-ї дивізії ВДВ та 15-ї мотострілецької бригади зайшли в Луганськ і у Волнухине (на південь від Георгіївки) і завдали удару по видовжених позиціях українців з двох сторін. З боку Луганська росіянам вдалося знести два блокпости 24-ї бригади, наблизитися до Георгіївки і заблокувати позицію на висоті «Сармат». А далі щось пішло не так.

Командування українців вчасно оцінило ситуацію і почало діяти. Артилерія завдала нищівного удару по наступаючих російських військах та артилерії. Бронегрупа 30-ї бригади врізала по російській десантурі, і та побігла. Спецпризначенці з 8-го полку чули паніку, що вирувала в радіопереговорах росіян.

Саме в тому бою була захоплена російська БМД з документами та особистими речами російських десантників і, головне, з журналом повірки підрозділу Псковської дивізії ВДВ. Документи потрапили в штаб АТО та у пресу. Втрати одної тільки 1-ї роти 234-го парашутно-десантного полку армії РФ становили від 16 до 22 убитих (при штаті 76 осіб), роту вивели в Росію на відновлення. Більше росіяни в атаки не лізли, – намагалися поливати українські позиції артилерією як в Секторі «Д» біля кордону. Але цього разу штаб АТО їм це так не залишив.

24 серпня, як раз коли в Києві проходив парад, а всепропальщики в мережах ревіли й стогнали про оточення Іловайська (якого тоді ще не було), по скупченню російських військ і техніки був нанесений груповий удар ракетами «Точка-У». Дві ракети влучили в командний пункт, дві ракети – по скупченню «народу зайвої хромосоми». Трошки раніше, 21 серпня, від цього народу була звільнена Станиця Луганська. До повного оточення Луганська і ліквідації Луганди лишався один крок…

По сусідству з Сектором «А» не менш успішно бився з терористами Сектор «С» генерала Юрія Борискіна, сформований для координації дій військ біля Слов’янська. Після звільнення Слов’янська, Краматорська, Бахмуту (Артемівська) та Лисичанська частини Сектору продовжували розвивати наступ і 24 липня звільнили Дебальцеве. Звільнення Дебальцева фактично прорвало фронт терористів ДиРи, і це дозволило відправити в рейд дві десантні бригади, 25-у на Шахтарськ і 95-у на Савур-Могилу, і деблокаду Сектору «Д» (знаменитий рейд 95-ки). Плацдарм навколо Дебальцева серйозно псував настрій Стрєлкову-Гіркіну, – з’явилася загроза оточення Донецька. І війська сектору спільно з Сектором «Д» намагалися реалізувати цей план, – для цього до Шахтарська була вислана 1-а батальйонна група 25-ї десантної бригади. На допомогу їй висувалася і 2-а батальйонна група, але біля Шахтарська десантники потрапили під шалений вогонь терористів ДиРи і зазнали втрат. Терористи навіть приватний сектор підпалили, аби загорілася техніка українців. 1-а БТГр мусила прориватися до своїх у Сектор «Д».

Олександр Бородай в інтерв’ю розповів, що коли Стрєлков-Гіркін дізнався про прорив 25-ки до Шахтарська, він наказав почати вивід терористів ДиРи в Росію, і був зупинений лише риком представників Москви.

А Сектор «С» заходився реалізовувати інший план. Тихою сапою війська Сектору почали просуватися на захід в обхід Єнакієва і Горлівки, де засів зі своєю «Русской правоставной армией» відомий терорист-садист Бес-Безлер. 15-17 серпня зведена група 25-ї бригади, за підтримки гармат 26-ї бригади та ракет 26-го реактивного артилерійського полку, виставили блокпости біля населених пунктів Жданівка і Нижня Кринка. Їм назустріч з Сектору «Б» рушили підрозділи 95-ї аеромобільної та 93-ї механізованої бригад. 19-20 серпня вони звільнили Ясинувату (звільнену вперше ще 4 серпня, але втрачену вже наступного дня). Звільнення Ясинуватої та Нижньої Кринки обірвало шляхи сполучення Горлівки та Єнакієва з усіма іншими терористами ДиРи, – бойовики Безлера були зловлені у мішок. Від Ясинуватої до Нижньої Кринки було лише 10 км.

Отакою була ситуація напередодні Дня Незалежності у 2014 р. Я наголошую ще раз, ми були в кроці від перемоги. У всіх попередніх випадках оточення банд бойовиків ставалося щось одне, або терористи ДиРи тікали з мішка на чолі зі своїм ватагом (як у Слов’янську зі Стрєлковим), або вони тікали, пославши свого ватага подалі (як у Лисичанську з Мозговим). Питання полягало в одному, – наскільки вистачить нервів у терористів Беса-Безлера? Ліквідація мішка навколо Горлівки створювала ефект доміно, – автоматично з’являвся новий мішок навколо Стаханова (Кадіївки) та Алчевська, де хазяйнував бравий кАзак Паша Дрьомов. Цей би побіг швидко. Вивільнення сил від Горлівки, Єнакієва, Стаханова та Алчевська дозволило б перекинути їх під Луганськ, ліквідувати мішок там і придушити Луганду як явище. Від Луганська сили АТО розвинули б наступ на Ровеньки і Савур-Могилу, охоплюючи Донецьк зі сходу. Далі справа техніки.

Очевидно, саме тому штаб АТО та Генштаб ЗСУ не надто боялися загрози у Секторі «Д». Навіть втрата якоїсь території не була катастрофою, – з ліквідацією мішків біля Луганська та Горлівки ці території були б повернуті наступом з півночі.

Все це тоді було реально. За одної єдиної умови. Якщо Москва не введе на Донбас штатних підрозділів армії Росії більше, ніж вона вже ввела на 22 серпня 2014 р. Дізнатися станеться це чи ні – існував лише один спосіб.

Поділитися:
Share

Share