Про системи, або чого я так тішуся з ниття навкруги?

Tally Bearson

Шановні, збагніть просту річ. Якщо якась система існує, то значить існує досить великий прошарок населення, якого ВЛАШТОВУЄ життя при цій системі. Чому влаштовує – то питання інше. Відповідь в кожного своя. Але задля того, щоб система мала основні ознаки такої – здатність до самозахисту та самовідновлення, таки має існувати критично потрібна кількість тих, кого вона влаштовує, або тих, хто її свідомо або несвідомо підтримує.

“Друга теза” ©. Реформи – це не підвищення економіки або соціальних стандартів, або навіть входження в НАТО та ЄС. Жодним чином. Реформи – це зміна умов. Насамперед до таких, у яких ті, кого вчора все влаштовувало, сьогодні в тій якості, що була, просто існувати не можуть. А вже у змінених умовах стає можливим й економічний стрибок, й розбудова суспільства, й таке інше.

Ну, а тепер про ниття. Зрозумійте. Коли система може просто зжерти, вона не ниє, а жере. 13 мільйонів вчорашніх кріпаків та хуторян через безпорадність в тих умовах, 15 тисяч героїв УПА, хоробрих одинаків на кшталт Стуса або Чорновола за нечисельністю, безліч людей, які щось хочуть та можуть робити через альтернативу “або так, або ніяк”. Бо система.

Що бачимо зараз.
Порахуймо тих, хто ниє.

  • Олігархи, тобто провідні фахівці з розпилу та дерібану, через те, що пиляти як раніше вже нема чого.
  • Держслужбовці, т.з. чиновники, які через схуднення олігархічного “даху” повільно але чутливо невідворотньо перетворюються з “хазяїв життя” у службовців та якихсь ознак повернення “золотих часів” кожного дня бачать все меньше.
  • “Бізнесмени”, чиїм основним прибутком є або “рєшалово”, або сплата мінімалки кваліфікованим робітникам: “куда денуцца”. Бо відкриті кордони з Європою кожного дня дають щобільшій кількості тих, хто вміє та хоче працювати, відповідей на ці питання. А конкурентне середовище борцунів робить “рєшалово” з кожним днем все складнішим.
  • Байдики, що звикли “хадіть на работу” за “твердый оклад и немного с3,14дить”, бо просто вже нема дурних тримати підприємства, де можна “хадить” и “3,14дить”.
  • “Язикові патріоти”, від того “язика”, що по-руськи й українською однаково, бо майже кожного дня перед пикою бачать, як повільно, але зростає кількість людей, яким цікаво не “копирсатися у стражданнях минулого” та “жагати й закликати до лютої помсти народним кривдникам”, а знаходити своє місце у житті, що нині, та створювати у різноманітні способи краще майбутнє дітям.

Розмір натовпу зацінили? Що їх об’єднує на відміну від розпачі 90-х та тимчасового принишкнення 2005-го? Оте інтуїтивне відчуття, що життя, а з ним СИСТЕМА, змінюються невідворотньо, як тому не опирайся. Причому у той бік, де їм у якості, що нині, нема на що спертися та нема чого робити й з чого жити.

Хто не ниє? Переважна меншість тих, хто:

  • здатний забезпечити своє життя власними руками та розумом,
  • хто розуміє, що не можна “прийти в Європу та НАТО” як бідний родич на багате весілля, щоб посадили, пожаліли, нагодували, а можна лише СТВОРИТИ в Україні повноцінну розвинуту європейську країну з армією, в якій зі своїх шкурних міркувань буде зацікавлене оте НАТО,
  • хто вірить у свій успіх, а не чекає, що його в ньому переконають.

Меншість? То що з того? За нею майбутнє.

Більшість так і буде повільно, але наростаючим темпом, залишатися у минулому. Чи варто з ними “палко боротися”, “стріляти”, “3,14дити” або “переконувати”?

Не дуже, хоча й волати та опиратися будуть несамовито. Але, як кажуть нам закони індукції та гравітації, незалежно від того, хто що собі вважає, люди тягнуться до перемог та досягнень, а підкорюються силі, що бачать. Бодай зі стогіном і воланнями. То вже таке.

Ото мене й тішить до реготіння.
Стогін тих, кому “вчора було нормально”, – найкращій аргумент того, що життя змінюється. В гірший їм, але в кращій нам, бік.

Таки сподіваюся, що все ясно?

 

На заставці – картина “Карусель”. Художник: Микита Шалений. Джерело: forbes.net.ua

Усі відео