Реквієм приреченому Боїнгу

#памятай14й

Про збиття Боїнга-777 компанії «Malaysia Airlines» написані уже кілометри статей. Очевидно, загибель 298 мирних людей над зоною військового конфлікту – жахлива трагедія. Слідство збирає чимдалі більше доказів того, що Боїнг був збитий зенітно-ракетним комплексом «Бук» 53-ї зенітно-ракетної бригади армії РФ (Курськ), перекинутої до терористів ДиРи всупереч навіть російському законодавству. Але, я не про це.

Я про те, що рівень жаху – набагато глибший, ніж думає собі пересічний громадянин. Я про те, що прибуття «Бука» до терористів було подією закономірною і логічною. Я про те, що 15 членів екіпажу і 283 пасажири Боїнгу, включаючи 193 громадян Нідерландів, 43 громадянина Малайзії, 27 громадян Австралії, 10 громадян Великої Британії тощо, включаючи малайзійську актрису Шубу Джайя, її дитину і чоловіка-голландця, та ще шістьох науковців-учасників боротьби зі СНІДом (вони летіли на конференцію до Австралії) – всі вони були приречені в ту мить, коли піднялися на борт Боїнга. Чому? Тому, що в кремлівського карлика в одному місці заграла імперська велич, а коли чіпають такі ерогенні зони, кількість загиблих стає просто статистикою.

Бо аби збагнути, що сталося в небі над смт Первомайський (район Чистякового/Тореза), треба розуміти, що взагалі діялося тоді в тому районі. І тоді багато чого стає зрозуміле, як ніколи. Отже…

Смт Первомайський – це 9 км від Маринівки, села, через яке у липні 2014-го проходила основна траса забезпечення сектору «Д» – угрупування ЗСУ, яке в червні-липні 2014 р. намагалося закрити україно-російський кордон, аби перекрити шляхи забезпечення терористів ДиРи Москвою. Від початку червня 2014 р. частини сектору «Д» – 25-ї, 79-ї, 72-ї, 24-ї бригад ЗСУ та мотоманеврової групи прикордонників пішли в наступ уздовж державного кордону і закрили відрізок від Амвросіївки до Ізварине (без самого Ізвариного). Південніше Амвросіївки кордон був під повним контролем України. На 17 липня 2014 р. українські війська тримали під контролем всю ділянку кордону по лінії Амвросіївна, Маринівка, Дібровка, Зеленопілля, Бірюково, Черемшине – і підходили до Ізварине. Оборону тримали висоти «Браво» (біля Кожевні), «Гранит» (Дібровка), КП 79-ї бригади (біля Д’яково), укріптабір біля Зеленопілля, і опорні пункти біля сіл Бірюково, Вознесенівка, Провал’я та ще один між Проваллям та Ізварино.

Правда була проста. Коли ЗСУ беруть Ізварине – вони перерубають трасу РФ-Краснодон, беруть під контроль допоміжну трасу через Суходольськ і…

Втеча Гіркіна-Стрєлкова зі Слов’янська відкрила одну цікаву особливість терористів ДиРи – вони панічно бояться оточень. Незважаючи на те, що припасів у Слов’янську було із запасом, всі свої припаси терористи «подарували» ЗСУ. Тримати оборону в оточенні вони виявилися неспроможні. Очевидно стало й таке – якби з оточення не втекла колона Стрєлкова, терористи втекли б без самого Стрєлкова. На дезертирство у себе напередодні втечі вони поскаржилися самі в інтерв’ю РІА «Новості». Іншими словами, терористів було лише треба намагатися замкнути в «мішок» – втечуть вони з нього самі.

А тут накреслювалося оточення глобальне – всіх «ДНР-ЛНР» зразу. Ба більше. ЗСУ були за крок від розсічення територій ДНР і ЛНР. Ривок батальйонних груп від Зеленопілля на Бахмут (Артемівськ) замкнув би «ДНР» в оточенні. Зірвала цей план ракетна атака табору ЗСУ під Зеленопіллям (11 липня). Проте!

13 липня 2014 р. зведений загін сектору «А» – 80-ї аеромобільної, 128-ї гірсько-піхотної і 1-ї танкової бригад прорвався в Луганський аеропорт. Захисникам ЛАП привезли харчі, воду і боєприпаси. Стало очевидно – пробиття сектором «А» коридору на ЛАП – справа пари тижнів (це сталося 20 липня). З появою коридору на порядок денний знову постав первинний план – концентрація сил ЛАП і прорив на Ізварине – назустріч частинам сектору «Д». Якби цей план удався… дивися вище, про поведінку сепарів в оточенні.

І терористи ДиРи мов сказилися.

Слабкою ланкою українського угрупування в секторі «Д» було його забезпечення. Єдиною дорогою біля села Маринівка, яка прострілювалася з Саур-могили та РФ, протягти достатню кількість вантажів було важко. Тому забезпечувати сектор взялася військово-транспортна авіація – «АНушки» та «ІЛи». Крім того, українські частини не мали прикриття своєї артилерії, натомість їх прикривала бойова авіація. Саме українські літаки стали головною проблемою терористів.

14 липня був збитий літак АН-26 456-ї бригади транспортної авіації. Літак вразила ракета «повітря – повітря», тобто випущена вона була з російського винищувача з російської території.

15 липня ЗСУ пішли на штурм Ізвариного, були відбиті, відступили на попередні позиції і стали готуватися до наступного штурму.

У відчаї, 16 липня, скориставшись ослабленням оборони опорного пункту біля села Маринівка (два танки були відправлені на Зеленопілля) терористи ДиРи захопили опорний пункт українців. Загинув командир роти нацгвардії, який прикривав відхід. Сектор «Д» по факту опинився в оточенні. Практично зразу на позиціях ЗСУ постало справжнє пекло. Українців довбали водночас збоку терористів ДиРи і Росії. Обстріли висот «Браво» і «Граніт» тривали по 16 годин.

Обстріли супроводжувалися штурмами висот. Але. По натовпах терористів, які штурмували висоту «Браво», того самого 16 липня був завданий удар бойовою авіацією України. За перехопленням розмови ватажка терористів «Тора», бойовики втратили біля сотні своїх і відмовлялися іти в атаку знову, аж до організації повноцінної протиповітряної оборони. Не надихало бойовиків навіть те, що того дня був збитий (знову таки, винищувачем з російської території) один український СУ-25, а ще один був обстріляний, але зумів улетіти.

Саме тоді на Донбасі з’явився російський «Бук». А далі – все очевидно. За даними Bellingcat, «Бук» на Донбас прибув зранку 17 липня. Того самого дня установка перебувала у Донецьку, але, зразу ж була відправлена в напрямку Чистякового/Тореза. Чому? Про це ще тоді, у липні 2014-го, сказав радник міністра МВС Антон Геращенко – саме в тому районі проходив маршрут українського «ІЛ-76», який регулярно скидав вантажі ЗСУ. Терористи ДиРи мріяли збивати літаки з вантажами для ЗСУ. Вони шандарахнули по першому ж літаку, який сприйняли як схожий на «АН» або «ІЛ». На перший погляд – типова помилка. Але…

Я ще готовий повірити в те, що можливостей «Бука» не знали Гіркін, Безлер та Ходаковський. Їхня межа інтелекту – автомат Калашникова. Для них ППО, справді – темний ліс. Але. Висот досягання «Бука» не могли не знати російські фахівці. А як так – вони розуміли, від миті, коли «Бук» з’явився біля Чистякового/Тореза – пасажирський літак уже був приречений. Питання лише в тому – який саме?

Пасажири малайзійського Боїнга навіть не здогадувалися, що смертний вирок вони здобули в ту мить, коли піднялися на борт Боїнга. Бо «Бук» уже був на Донбасі, і питання «чи зіб’ють?» уже не існувало. Існувало питання: «Кого зіб’ють першим?»

Саме там, де терористи вивели «Бук», проходив маршрут пасажирських міжнародних літаків. Чому про це не згадали росіяни? Та тому, що в Росії від роду віку виконавцю до лампочки обставини, коли поставлена задача «Виконати!» У момент відправки «Бука» про такі деталі ніхто не подумав. Та й хто мав думати? Особи, які вже мали в активі спалення людей в Одесі?

Жах – і поготів. Українські десантники бачили, як падав Боїнг. Вони бачили, як гинули 298 ні в чому не повинних людей. Бачили – і вже нічим не могли їм допомогти…

Ватаг терористів Ігор Стрєлков зразу ж похвалився: «В районе Тореза только что сбили самолет Ан-26, валяется где-то за шахтой Прогресс. Предупреждали же — не летать в «нашем небе»». Того ж дня він заспівав іншої, а згодом взагалі заявив, що в Боїнгу були «трупи несвіжі».

Далі – відомо. Розслідування загибелі пасажирів Боїнга триває досі. Війна – теж.