АТО. А чи був план?

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

#памятай14й

В перші тижні війни по мережах розганяли чимало зради. Основна, як на мене, звучала так: «Наші генерали – ідіоти, вони не мають ніякого плану війни і діють навмання». Ще тоді я розумів, правду ми дізнаємося лише через роки, як завжди в історії. Саме з історії я знав, ніколи в житті Генштаб не вийде під камери і не розповість, за яким планом він збирається воювати – з більшою готовністю штабісти разом прикинуться дурниками. Бо про таке не те що не говорять – біля коханок не думають.

Нині аналізуючи уривки інформації, що дійшли до нас за всі ці роки, доходиш висновку – план був. У чому він полягав?



Зразу обмовимося, ані нинішній міністр оборони генерала Полторак, ані його попередник генерал Гелетей, ані нинішній начальник Генштабу генерал Муженко до того плану прямого стосунку не мали – всі вони були призначені на свої посади пізніше. ТВО міністром оборони в той час був генерал Коваль, а начальником Генштабу – генерал Куцин. Перший план ведення АТО – їхня заслуга.

Антитерористичну операцію (АТО) було розпочато 13 квітня 2014 р. після захоплення (днем раніше) міста Слов’янськ бандою російських терористів. Ситуація на той момент виглядала так. Слов’янськ і Краматорськ були по факту захоплені бандою Стрєлкова-Гіркіна, в інших містах Донбасу за активної участі місцевих осередків Партії Регіонів, комуністів і УПЦ-МП відбувалися проросійські виступи та захоплення влади. Задача була очевидна – локалізувати район безладів, заблокувати терористів у Слов’янську та Краматорську і зачистити територію від терористів. Мусимо робити поправку, на той момент точної межі між сепаратистськими виступами місцевих мешканців і бойовими діями проросійських банд ще не існувало. Це створювало безлад. Армія не розуміла що їй робити, коли її оточують натовпи мирних мешканців. Комбриги намагалися домовитися з місцевими елітами – і їх дурили, як це було з комбригом 51-ї бригади. Місцеві сепаратисти з легкістю йшли на блокування техніки – знали, вогонь ніхто не відкриє. Тривало так до 22 травня – до розстрілу 10-го блокпосту 51-ї бригади біля Волновахи. 16 квітня натовп місцевих заблокував в Краматорську колону з 6 машин 25-ї повітрянодесантної бригади. Проте, десантники взяли під контроль Краматорський аеропорт.

Ще одна проблема – збройні сили доводилося реанімувати практично на ходу. В розпорядженні штабу реально боєздатних частин було всього нічого. Здійснення тих чи інших намірів доводилося починати лише з прибуттям відповідних сил. Як наслідок, ЗСУ постійно зривали графіки і не витримували темпу. Якщо Росія 26 років воювала безперервно – Придністров’я, Таджикистан, Чечня, Грузія, то командири українські в кращому разі мали досвід миротворчих операцій і Афганістану, а почасти не мали взагалі. Діяли за статутом, а то й за звичками, як на маневрах. Проте, як очевидно зараз, навіть такі неоковирні дії були кращі за повну бездіяльність, і саме вони не дали поширитися сепаратизму на всі території навіть самих лише Донецької та Луганської областей.

У чому полягав план командування АТО? В першу чергу, в блокуванні Слов’янська і сусідніх міст з метою поступово звільнити міста-супутники і взяти в кільце власне Слов’янськ. Проблем було дві – великі території і велика кількість прибічників Росії. Зайшовши у певне місто, армія мусила там лишатися – інакше владу знову могли захопити «озброєнні люди». Але…

Доволі швидко з’ясувалося, що і в терористів ДиРи ситуація далеко не така, на яку вони розраховували. Сподіваючись на масову підтримку на Донбасі, російська банда Стрєлкова-Гіркіна стикнулася з масовою байдужістю місцевих, а періодично – з відвертою ворожістю. З’ясувалося, що прибічників України не бракує і на Донбасі. Основним джерелом поповнення сил терористів стала Росія. Звідти ж йшло поповнення технікою і боєприпасами. До війни бригади ЗСУ на Донбасі не базувалися взагалі, відповідно, не було і їхніх складів та парків. Техніку терористам брати було просто нізвідки. Це зумовило другу частину плану.

В травні 2014 р. почалася концентрація українських сил в районі Амвросієвки – 79-ї і 25-ї бригади. Ідея полягала в тому, щоби ривком на Дмитрівку захопити переправу через ріку Міус, після чого рухатися вздовж кордону в напрямку на Ізварине – і закрити кордон з Росією. Водночас у Луганському аеропорту почалася концентрація сил (25-а і 80-а бригади) з метою захоплення плацдарму, прийняття літаків з військами і руху в напрямку на те саме Ізварине, а також з півдня і сходу навколо Луганська з метою закриття в два котли сил сепаратистів на Донбасі взагалі, і в Луганську безпосередньо, водночас.

Виконати цей план не судилося. Основні причини – ми мали справу з вельми досвідченим ворогом, який гарно прораховував всі наші дії, плюс, очевидно, план штабу АТО вчасно потрапив в руки росіян. І росіяни завдали заходів у відповідь. Тактика «війни на ефект» має три обов’язкових складові – подія, великі втрати, розголос на соцмережах і пресі противника. Як похідне, паніка і тиск на владу. І треба визнати, ті дії Москви можна ставити у підручник.

Розстріл 10-го блокпосту 51-ї бригади під Волновахою призвів до «всепропало-насзливають» в Інтернеті, і, як похідне, виведення 51-ї бригади з АТО. На блокпости довелося ставити бійців 79-ї – наступ на Дмитрівку було відкладено. План затягувався. На початку червня ЗСУ таки форсували р. Міус і почали наступ вздовж кордону… Але збиття транспортного ІЛ-76 в Луганському аеропорту призвело до масового «всепропало-насзливають» в Інтернеті, і, як наслідок, накопичування сил в Луганському аеропорту було згорнуте. Закривати кордон мусили частини, які наступали від Амвросієвки… Але розстріл табору ЗСУ «Градами» під Зеленопіллям призвів до гучного «всепропало-насзливають» в Інтернеті, і…

Треба визнати, така війна йшла в два боки. Перемога ЗСУ над бандами терористів в Донецькому аеропорту 26 травня 2014 р. ударила по моральному стану, власне, терористів. Кадри зі стосами трупів облетіли весь світ. Звільнення Слов’янська 5 липня ударило по настроях терористів ще більше. Але…

Бої тривали. Зі сходу прибували нові й нові бойовики на техніці. Москва, не ховаючись, розстрілювала українські підрозділи зі своєї території. На момент перемир’я (20 липня) стало очевидно – перший план АТО провалився. Ба більше, перемир’я терористи ДиРи намагалися використати аби роздушити українські частини вздовж кордону, в тому числі вогнем з території Росії. Певно, не даремно після припинення перемир’я (27 липня) почалося планове виведення частин Сектору «Д» з позицій біля кордону.

Генштаб готував новий план. Але про це – окремим дописом.

Поділитися:
Share

Share