В УПЦ МП щось пішло не так
Інформація, яка рве шаблони – біля десяти єпископів УПЦ МП підписали звернення до Константинопольського патріарха Варфоломія з проханням НАДАТИ автокефалію Українській церкві. Про це заявив Митрополит Черкаський і Канівський УПЦ МП Софроній (Дмитрук). Ба більше. В низці єпархій УПЦ МП місцеві єпископи саботують поширення Звернень до Вселенського патріарха, аби той не давав згоди на автокефалію. У Сумах дійшло до того, що служителі УПЦ МП середньої ланки (ватники) почали конфліктувати з митрополитом Сумським (проукраїнським).
Дивно? Насправді – ні.
Просто світ не такий складний, як нам здається – він набагато складніший.
Варто згадати, що Російська Православна церква пішла на виділення з себе УПЦ МП не від гарного життя – а в наслідок складної ситуації в України на початку 90-х рр. У західних областях України місцеві православні приходи почали переходити до Української Автокефальної православної церкви, також масово створювалися приходи Української Греко-Католицької церкви. Про необхідність створення помісної церкви в України тоді заявляв РУХ і низка інших політичних партій – і в церковному середовищі їхні ідеї знаходили відгук. Були згадані плани гетьмана Скоропадського щодо автономії Української церкви.
В цих умовах РПЦ пішла на такий собі компроміс. Вона надала Українському екзархату РПЦ права широкої автономії, бо боялася прямого розколу і втрати свого впливу на українське Лівобережжя. При чому, причин залишитися в УПЦ МП епіскопи і священики мали безліч – починаючи від питання канонічності УПЦ МП (УПЦ КП ще й досі вважається неканонічною) до особистих складних стосунків з патріархом Філаретом (Денисенко). При цьому це не означало, що всі 100% священиків УПЦ МП – переконані колоради. Вони різні.
Попри наявність таких одіозних осіб як митрополити Донецький Іларіон (Шукало), Одеський Агафангел (Саввін) та Вишгородський Павло (Лебідь), вже згаданий Митрополит Черкаський і Канівський УПЦ МП Софроній (Дмитрук) завжди був відвертим прибічником автокефалії Української церкви і негласним лідером «проукраїнської» частини єпископів УПЦ МП. В просуванні ідеї автокефалії і створенні помісної церкви багато звинувачували митрополита Переяслав-Хмельницького Олександра (Драбинка), екс-голову комісії з керування Київською єпархією на час хвороби колишнього митрополита Всієї України Володимира (Сабодана). Сам митрополит Олександр це спростовував – і певно, правильно робив, у 2012 р. митрополити -колоради його ледь без солі не з’їли.
Те саме на рівні рядових священиків. Попри наявність попів, які ховали в церквах зброю для терористів ДиРи, і тих, які відмовлялися відспівувати дітей, «хрещених неправильно», є приклади священиків, які сповідують бійців АТО, які збирають допомогу для Донбасу, тощо. Звісно, їх не більшість. Але вони є, і не треба про них забувати.
Факти наразі такі – хоча й незначна, але частина єпископів УПЦ МП виступила за автокефалію Української церкви. Митрополит Сафроній висловився категорично:
«Буде ж наша церква! А як ви не хочете, то, будь ласка, організовуйте свої приходи так, як це робить Руська православна церков за кордоном, де вона має свої приходи, своїх єпископів».
Зважте, це відверті прибічники, які ніколи не приховували своїх переконань, попри тиск керівництва УПЦ МП. Скільки «прибічників» з’явиться, коли автокефалія стане реальністю, і коли перспектива служити в церкві без віруючих постане у весь зріст, гадаю, очевидно.
Тож не треба думати, що УПЦ МП – моноліт. Так думали в Москві. На це покладали надії.
Але щось пішло не так.
