Покинуті 48%
До 40% тих, хто піде на вибори, не визначилися із вибором.
67% кажуть, що в політиці потрібні нові обличчя, і лише 19% вважають, що такі обличчя є.
67 – 19 = 48. 48% виборців не вірять, що ті «молоді політики», які позиціонують себе кращими і прогресивнішими, є якісним ривком. Не є гідними вибору.
Можна скільки завгодно дискутувати, в якій мірі політики старого ґатунку – ті, хто в політиці 10 і більше років – є поганими. Але найбільша проблема не «стара гвардія» – що з них взяти?
Найбільша проблема – «молода гвардія», яка виявилася і не молодою за суттю, і не гвардією за формою. Таке собі – любителі електорального гоп-стопу (поїздити по вухах виборця найбільш резонансною темою, в надії запудрити мізки і вискочити на безвиході асортименту).
Жарти жартами, але коли 48% виборців ГОТОВІ підтримати насправді нову політичну якість, але не бачать її, то це такий собі армагеддєць.
Так сталося, що минулого тижня одразу в кількох ефірах торкнулися саме цієї проблематики, і висновки виявилися сумні – ми йдемо по колу. Нові персоналії зкурвлюються (пліснявіють не відносно старих політиків, а відносно до бажаного рівня нових), ще не дійшовши до своєї парламентської більшості. Тобто ще навіть не опанувавши владу в повному обсязі. Чому так? Хто винен?
Тут дилема курки і яйця, певною мірою. Політики хочуть говорити те, що підтримує електорат. «Заходить» фішка «антикорупція» – будуть юзати її. Буде в тренді інше слово – не питання, будуть із такою ж затятістю просувати інше. Тут немає принципів, голий прорахунок. Так виходить електорат формує політика? Ні. Електорат – це люди, вони дивляться нескінченні ток-шоу, де їх програмують на те, ЩО є важливим, а що ні. Практики критичного мислення немає, тож вірять кращому балакуну. Як наслідок, виходить на вулицю Саакашвілі, ляпає повну ахінею, що відібравши (sic!) приватну власність у власника можна усі прибутки поділити між працівниками і… що варто тільки прибрати Порошенка з президентського крісла, і зарплата зросте втричі… І ніхто ж серед пастви не замислиться, що ся ахінея є дика суміш більшовиків і пацієнтів дурдому.
Чому Саакашвілі говорить саме те, що говорить? Бо «піпл хаває». Чому «піпл хаває»? Бо з року в рік його дебілізували, привчаючи до логіки, що складні проблеми можна долати простими рішеннями. Хто привчав? Популісти-політики (як старі, так і нові), журналісти, ласі до узагальнень і епатажу, експертне середовище (котре стрімко деградує через передоз запиту від телеканалів), що досі не пояснило електорату, журналістам і політикам, що складні питання просто не вирішуються, що коли в країні немає жодної реальної партії, але сотні політичних проектів «під вибори», то дискредитовані самі політичні процеси як такі. Замкнене коло?
Ні.
Бо 48% виборців хочуть іншого. Хтось з цих 48% має світоглядні переконання соціал-демократичного штибу, хтось ліберально-центристські, інші консервативно-республіканські. Але усі вони чекають, що нові обличчя політики припинять висмикувати резонансні слова, а почнуть дивитися комплексно. Комплексно – це не «я вам уряд завтра назву, ще й жменю кандидатів в президенти». Це комплексний ідіотизм.
Комплексно в політиці, це коли група людей (назвемо її «партія») чітко усвідомлює, якими механізмами, якими етапами вона буде вирішувати ту чи іншу проблему, коли прийде до влади.
Важливо – ця група людей, має пропонувати механізми, які ґрунтуються на ідеологічному фундаменті . І не інакше. Знаєте, чому досі ніхто з політиків так не зробив? Вони бояться… Бояться НЕ СПОДОБАТИСЯ виборцю. У нас же звикли, що треба подобатися усім. Тому ми одночасно і обіцяємо соціалку підняти, і податки знизити. І жодна говоряча голова не знайшла сміливості визнати – так не буває.
Це тест на дорослість в політиці – визнати, що ти говориш не з усім електоратом, а тільки зі своїм виборцем. І якщо ти обстоюєш «2 поправку», продаж землі, зменшення податкового тиску, то не треба битися в істериці, що тебе не люблять бюджетники, пенсіонери чи інші споживачі соціальних плюшок. Вони не твоя аудиторія. Твоя аудиторія – це малий і середній бізнес. Десь поруч має бути інший політик, який буде говорити, що держава має підтримувати максимально усіх. От до нього підуть усі клієнти субсидій і т.д. Це нормально – у вас, чуваки, різний виборець. І не намагайтеся його плутати.
Складно? Ні. Партія республіканського чи неоконсервативного штибу має вирішувати усі поточні проблеми країни ВИКЛЮЧНО тими механізмами, що знаходяться в площині цієї ІДЕОЛОГІЇ. Соціал-демократи не можуть обіцяти виборцям те, що є в репертуарі республіканців. Християнські-демократи зобов’язані мати в програмі (а значить і в своїх законопроектах, проектах постанов) елемент «християнськості». Безумовно, я в курсі, що чітких кордонів ідеологій зараз немає, що усі тяжіють до центризму, бо «і вашим, і нашим», що республіканці і демократи свого часу взагалі ледь не «помінялися» ідеологіями в певних сферах. Все це так, але… База від того не міняється – в політичному меню має бути борщ, суп, юшка. І тоді ми, виборці, ті, хто 48%, прийдемо , почитаємо і зробимо вибір.
Важливо – вибір не за кількістю повторів одного терміну «антикорупція» чи «ілюмінація», чи “триангуляція”. Вибір на підставі системного бачення політичною силою рішення проблем в БЛИЗЬКОМУ НАМ ІДЕОЛОГІЧНОМУ ПОЛІ. Для кожного в своєму полі. Повірте, ті, хто вимагають законного права на збройний самозахист і вільного ринку землі, вони не підуть голосувати за ліваків, які в цьому відмовляють. Відповідно адепти максимального соціалізму, прикриваючись досвідом Швеції, ніколи не підуть агітувати до тих, кому музикою є слова «рейганоміка», «тетчеризм», «неоконсерватизм». Не підуть. Бо будуть розуміти, що так втратять свого базового виборця. Зараз же усі ходять скрізь і обіцяють те, що краще заходить в голови найбільш маргінального, малоосвідченого прошарку населення. Це простий шлях щоб вскочити у владу. Але це не про нову політичну якість. І не про зміни.
До чого цей, в принципі, набір очевидностей, складений в текст?
48% виборців хочуть побачити політиків-персоналій і політичні партії, які не намагатимуться вскочити вже в наступний парламент, а чітко скажуть – нам важливіше розтлумачити виборцю наші ідеї, напрацювати законопроекти, пояснити ЯК ми будемо діяти, витратити на це 5-6 років і напевне прийти до влади через одну Раду, аніж впасти в популізм і за будь-яку ціну пропхатися в наступну. Нам ідея та способи її втілення ВАГОМІШІ за «потриматися за штурвал». Ми не хочемо «до влади понад усе». Ми пропонуємо ВЖЕ НАПИСАНІ ЗАКОНОПРОЕКТИ ДО ТОГО, як станемо депутатами. Нам не потрібен час на розкачку після виборів, ми підготуємося заздалегідь.
А головне – ми не торгуємо ідеями. І якщо виборець відмовить нам, і ми не наберемо більшості, ми не відмовимося від принципів. Ми будемо переконувати виборця, що наш підхід має рацію і принесе країні користі більше, аніж пропозиція наших політичних опонентів.
Про 48% знають соціологи. Знає влада. Знають критики влади. В принципі, знають адекватні виборці – хтось же відповідав на питання, щоб вийшло 48. Але ніхто не наважився вийти та сказати:
«Я хочу робити політику здорової людини.
Я обстоюю республіканські (ліберальні, соцдеківські) принципи .
Я за збройний захист і продаж землі (соціальну державу з безкоштовною медициною і так далі).
Я проти політики заради політики.
Я готовий йти довше, але чесно і без компромісів із сумлінням.
Я готовий сплачувати партійні внески та стати донором партії, яка відображає мій світогляд. »
І той, хто першим скаже і зробить так, зірве банк і увійде в історію. Можливо, не одразу, але увійде.
Бо історію творять принципи, а не ривок до корита.
