Ми є лише тому, що хтось не здався навіть після Берестечка та Голодомору

За логікою кремля вигнання з керівництва України його маріонеток було страшним святотатством, бо вони призначалися безпосередньо головним чекістом, який вже вважав нас у своїй кишені.

Що нас очікувало, легко побачити на прикладі окупованого Криму – звичайна військова база з покірною обслугою та дешевим людським ресурсом.

Підступним, але обмеженим, збройним ударом росіяни захопили й найбільш зрусифіковані території, хоча у наявності планів на окупацію 8 областей та наступу на Київ, сподіваюсь, сумнівів немає ні в кого – тому ні Мінські угоди, ні сьогоднішній стан не можна назвати поразкою.

Українська держава встояла.

Тому, стикнувшись з наростаючим опором, чекісти вже в 2015 році змінили тактику на вже не раз ними випробувану – головним засобом стала не військова сила, а використання інерції нашої революції проти нашої ж держави.

За допомогою грамотної пропаганди та аґентів впливу вони підштовхують нас битися з минулим, а не боротися за майбутнє – звідси безкінечні квазімайдани, штурми держустанов, підпалені шини в день юридичного закріплення Радою рф як окупанта, заяви про незаконність перебування української армії на українській території, гранати в гвардійців тощо.

І безкінечне, тотальне нав’язування меншовартості і комплексу жертви, – на жаль, поступово всього лише на четвертому році реальної, надскладної незалежності коло “розчарованих” більшає.

Але вирішує не більшість, ніщо не виникає нізвідки та не йде в нікуди, – і ми є лише тому, що хтось не здався навіть після Берестечка, після Батурина, після розстріляного Відродження та Голодомору.

Порівняйте з умовами, в яких опинились ми, навіть з “доларом по 30”.

З таких позицій добитися можна набагато більшого ніж з пози “всьопропало наспрєдалі”.