Українізація відбудеться не шляхом примушення, а шляхом любові

Всім обуреним фразою Фагота (“Танок на майдані Конго”) про те, що в АТО російськомовних не менше за україномовних, і воювати за Україну їм це не заважає – можете сміливо посилати мене туди ж, куди й Фагота.

Я теж підтверджую, російськомовних патріотів України на фронті не набагато менше ніж україномовних. І воювати за незалежну Україну їм все це не заважає. Так само, як мені у Запоріжжі 1991-го моя власна тодішня російськомовність не заважала ходити на мітинги РУХу та агітувати за незалежність України. Не завадила мені писати українською зараз.

Важать не слова і навіть не те, якою мовою вони промовлені. Важать справи. Важить те, що робить людина. Особа, яка уже за волю і незалежність України ризикує власним життям і здоров’ям, українською рано чи пізно заговорить. Всьому свій час.

Людина ж, яка війну відлежалася на дивані, пихато заявивши ідеально-літературною українською: “Я за вашого шоколадного помирати не наймався”, – така людина згодом стане дивовижним слугою імперії. Не раз таке було.

Генерал Омелянович-Павленко російськомовним був до часів гетьманату – опанувати українську, очолити Зимовий похід і написати чудові мемуари (українською) йому це не завадило.
Володимир Винниченко натомість був українським письменником – це не завадило йому до 1917 р. шпетити “шовініста Міхновського” за самостійництво (на пару з Петлюрою), у 1917 р. до останнього співати про федерацію з революційною Росією, а у 1919 р. штовхнути Україну до катастрофи, аби потім прискакати в СРСР здобувати посаду в уряді.

Відчуйте різницю. Прикладів таких в історії – до фіга.

Фронтовиків, що воювали за Україну, питанням мови не розколоти – їх об’єднують зв’язки набагато глибші. Війна. Патріотам з дивану цього не збагнути. Тому й обурення словами Фагота – лише чергова спроба накинути розкол у суспільство. Заздалегідь невдала спроба, насправді.

І так, все викладене НЕ заважає мені:
– говорити українською в побуті;
– вести україномовний блог;
– писати українською художні книжки;
– стверджувати, що Україна не мусить говорити українською, а ВОНА БУДЕ говорити українською.

Тільки відбудеться та українізація не шляхом примушення, а шляхом любові.

Так – набагато довше. Але так – набагато надійніше.