Коли до Суду Божого шапкою кинути

До релігійної теми. У нас на цьому тижні два зашквари. Спершу в АТО “злочинна влада” не дала завезти свячений алкоголь. Потім московські попи відмовилися відспівувати дитину, хрещену в УПЦ КП.

Розповім Вам історію. Було це на початку весни 2015-го. Добровольча козацька рота БУК, в складі якої я воював, тоді перебувала під Маріуполем, на базі одної з прикордонних частин. Особовий склад частини становили хлопці, призвані з трьох областей – Кіровоградської, Запорізької і Волинської. Не бракувало віруючих – особливо серед волиняків.

І на базі перебував капелан. Волонтер. Він був не з УПЦ МП. Він був не з УПЦ КП. Він був не з греко-католиків, або римо-католиків. Він був представником якоїсь євангельської церкви (я на них не знаюся). Але це була дивовижна людина. Він був непоганим психологом – умів розмовляти та достукуватися практично до кожного. Він мав навички лікаря. Нарешті, кубрик, де він мешкав, був зразу перетворений на таку собі каплицю – і до капелана потяглися хлопці. Православні МП. Православні КП. Греко-католики. Римо-католики. Навіть адвентіст один був – теж ходив. Капелан всіх вислуховував, всіх сповідував, всіх благословляв, і всім надавав психологічну допомогу, незалежно від конфесії, до якої належали бійці.

До речі, на базі капелан був гість нечастий. Базуючись у нас, він постійно ганяв по РОПах, ВОПах, блок-постах. І там теж сповідував всіх. І віруючі до нього ходили незалежно від власних конфесійних вподобань.

Чомусь в умовах, коли до Суду Божого було шапкою кинути, конфесійні розрізнення відходили геть, і залишалися лише двоє – слуга Божий і творіння Боже.

Ми, наш загін, поїхали на ротацію. Капелан лишився на фронті. Хотів би я зустріти його ще. Класний дядька – звідки не глянь.

Я знаю кілька людей, яких я поставив би як взірець священика, яким би його бачив я. Той капелан – один з них.