«Ми повинні розраховувати на власні сили» – Степан Полторак про підсумки року для армії (інтерв’ю)
Міністр оборони України Степан Полторак про підсумки року для армії в інтерв’ю газеті «День»
2017 рік був важливим для нашої армії. Мужність і звитяга оновленого війська дали державі неоціненний ресурс — час. Українські захисники не лише не відступили, а й відчутно покращили тактичне становище на лінії зіткнення. Ціна такої непохитності неймовірно висока — життя та здоров’я багатьох вояків-патріотів. У цей час вітчизняні Збройні сили вчилися, вдосконалювали спроможності, наповнювали конкретним змістом заплановані оборонною реформою стратегічні кроки. Вони значно наблизилися до взірця армії, розбудованої на фундаменті натовських стандартів та підходів. Звісно, були й проблеми, втрати, щось не вдалося, але Україну не спинити — вона піднялася, випросталася. Її вже ніколи не притисне тягар колоніального минулого. Про те, яким видався ще один рік українського війська, на які перспективи варто сподіватися у майбутньому, ми запитали в очільника Міністерства оборони генерала армії України Степана Полторака.
«Уперше за часи незалежності надано 3 млрд гривень на рік на будівництво житла для військових»
— Степане Тимофійовичу, спершу поцікавлюся перспективою. Скажіть, будь ласка, наскільки оборонний бюджет 2018-го відрізняється від поточного? Як у ньому підтримано потреби відомства?
— На 2017-й ми отримали 69,2 мільярда гривень, що становить 2,43% ВВП. Витратили їх так. 13,5 мільярда — на закупівлю й модернізацію озброєння та військової техніки, 43 мільярди пішли на утримання персоналу, 9,5 млрд — це експлуатаційні витрати, а 2,9 мільярда направили на підтримку інфраструктури. Майже 3 мільярди з цієї суми перенесені на 2018-й. Наш мінімальний запит на наступний рік становив 141,2 мільярда гривень. Фактично з держбюджету Міноборони одержало 86 мільярдів, що становить 2,58% ВВП. І навіть цей фінансовий ресурс дає можливість значно збільшити — на 21% — обсяг закупівлі й модернізації озброєнь і військової техніки. Зросли й видатки на розвиток інфраструктури та експлуатаційні витрати. Більше коштів заплановано на утримання персоналу, підвищення живучості баз та арсеналів, спорудження житла й підготовку особового складу. Витрати на 2018 рік планували відповідно до наших спроможностей. Із урахуванням уже отриманого бюджету, основні видатки розподілили так, щоб забезпечити виконання Збройними силами бойових завдань. До речі, за часи незалежності вперше виділено стільки коштів — 3 мільярди гривень на рік — на будівництво житла для військових. Звісно, ми потребуємо значно більшого ресурсу, але варто враховувати і можливості нашої економіки.
Основними пріоритетами фінансування Міністерства оборони на наступний рік є оснащення військ сучасними зразками озброєння та військової техніки, належне тилове забезпечення і підвищення соцзахисту військовослужбовців. Так, на 2018 рік передбачено 300 мільйонів гривень на закупівлю танків «Оплот».
— Підіб’ємо підсумки 2017-го. Із якими головними досягненнями він увійде в історію нашого війська?
— Я виокремив би десять основних здобутків року. Передусім, це досягнення вищого рівня соціальних гарантій військовослужбовців, зокрема, збільшення грошового утримання. Особливо це відчув той, хто перебуває на лінії зіткнення, сержанти та військовослужбовці, які виконують небезпечні завдання. Урядом налагоджено порядок нарахування грошового утримання, який не змінювався десятиліттями. Це дозволить встановити залежність розмірів окладів — посадового та за військовим званням — від прожиткового мінімуму, гарантуватиме щорічне зростання розміру грошового забезпечення залежно від покращення соціальних стандартів у державі. Від початку року військовослужбовцям розподілено 928 квартир, забезпечено житлом 433 учасників АТО, триває спорудження 91 житлового комплексу для розміщення наших контрактників і робота на 430 об’єктах військової інфраструктури.
По друге, укомплектованість війська є кращою. Цьогоріч зі Збройними силами уклали контракт 34 тисячі осіб. Якщо врахувати показник минулого року, то всього ми взяли на контракт понад 100 тисяч осіб, перейшовши таким чином на контрактну армію. Нагадаю: 20 тисяч строковиків не беруть участі в АТО. Сформовано й оперативний резерв кількістю у 136 тисяч осіб, більшість з яких зараховано до першої черги резерву бригад і полків. На базі Чернігівського обласного військкомату завершено експеримент зі створення територіального центру комплектування і соціальної підтримки. Так ми відходимо від дещо негативного сприйняття суспільством військкоматів. Практично впроваджено окремі заходи з реалізації Закону України «Про Єдиний державний реєстр військовозобов’язаних». Зокрема, завершено роботу із запуску автоматизованої системи згаданого реєстру.
По третє, вдалося оптимізувати структуру й кількість апарату Міноборони. Понад 40% підрозділів Генштабу та інших органів військового управління приведені до типової структури штабів НАТО, уніфіковано структуру військових частин бойового складу. Раніше тут було багато проблем. Активно реформується система управління державою в умовах надзвичайного стану й особливого періоду. Розроблено засади оборонного планування на основі спроможностей у Міністерстві оборони та Збройних силах, затверджено каталог таких спроможностей і рекомендації з їхнього оцінювання. Фактично, закладено фундамент наступних етапів оборонної реформи. Зараз працюємо над започаткуванням вищих академічних курсів з питань оборонного планування за стандартами НАТО та Школи оборонного менеджменту.
Четверте важливе досягнення — це покращення забезпечення Збройних сил озброєнням та військовою технікою. Впродовж року у військо поставлено 1,4 тисячі новітніх і модернізованих її зразків. Ми розширюємо співпрацю у військово-технічній сфері з іноземними партнерами, передусім, із США, Канадою, Польщею, Литвою. Зокрема, уряд Канади включив Україну до переліку країн, куди дозволено експорт стрілецької зброї й обладнання.
Наступна позиція успіху — вища якість навчання через зміни його методів і форм. Цьогоріч кількість навчань у складі бригад чи полків зросла на 65%. Під час підготовки використовується майже 670 стандартів НАТО на різних рівнях. Щоб вирішити проблему взаємодії між силовиками, 2017-го проведено понад 30 навчань із колегами з інших силових структур.
Пункт шостий — створення фундаменту ефективної системи логістики та сформування Головного управління логістики Збройних сил. 23 військові частини перейшли на нову систему харчування, наступного року на неї перейде ще 80 частин. Сьоме досягнення — покращення медичного забезпечення, а восьме — успішне відновлення військової інфраструктури: навчальних центрів, полігонів. Відзначу окремо розширення мережі військових вишів і зміну підходів до відбору та навчання майбутніх офіцерів. І завершує цей перелік подальше зміцнення міжнародної підтримки нашої оборонної реформи.
Вважаю: завдання, які ми ставили у Стратегічному оборонному бюлетені на 2017 рік, виконані на 90%. А труднощі здебільшого стосувалися законодавчої бази. Приміром, досі не ухвалено закону про військову поліцію, який дуже потрібен. На наступний рік заплановано багато роботи. Зокрема, до кінця 2018-го міністром оборони має бути цивільна особа.
«НАТО допоможе, але варто посилити спроможності України»
— До речі, про підтримку партнерів. Конгрес США передбачив надання у 2018 році 350 млн. доларів допомоги українській армії. Як ці кошти витрачатимуть?
— Одразу зазначу: ці гроші призначені на весь сектор безпеки й оборони. І надійдуть вони у два етапи. Щодо перших 175 мільйонів доларів рішення вже є. Улітку розглянуть питання по другій половині суми — за підсумками оцінки динаміки оборонної реформи й погодження Конгресу. Ми звернулися до колег з Міноборони США і вказали що потребуємо. Передусім, засобів РЕБ, зв’язку, безпілотників. Причому від американської сторони отримуємо не кошти, а лише визначену продукцію. А от надання летального озброєння вимагає політичного рішення американського керівництва. Міністр оборони США Джеймс Меттіс, голова об’єднаного комітету начальників штабів генерал Джозеф Данфорд, підтримуючи ідею надання Україні озброєння, наголошують на наявності політичної волі Білого дому. Сподіваюся, рішення буде позитивним. Із 2014-го Збройні сили України отримали американської гуманітарної і матеріально-технічної допомоги на близько 240 мільйонів доларів. Зокрема, це станції контрбатарейної боротьби, засоби зв’язку, броньовані авто, медичне обладнання, системи імітації бойових дій.
— Багатьох хвилює питання, коли ж нарешті нам постачатимуть ПТРК «Джавелін»?
— У згаданому списку є й «Джавелін» як ефективний засіб протитанкової боротьби. Все залежить від рішення американської сторони. Але нині ми робимо ставку на вітчизняні засоби, які пройшли суттєве доопрацювання. Це «Стугна», «Корсар» і «Скіф». До речі, нещодавно значно збільшено замовлення щодо них на наступний рік.
— Якою може бути відповідь Росії на поставки «Джавелінів»?
— Чесно кажучи, передбачити реакцію Росії важко, якщо врахувати, що вона завела на окуповану частину Донбасу понад 1,3 тисячі одиниць бронетехніки, майже 700 танків, 650 систем залпового вогню, засоби ППО. Чим іще здатна здивувати Росія? Вона стільки зброї і техніки тут сконцентрувала, що за її кількістю сили окупанта порівняні навіть із деякими країнами НАТО.
— Що із озброєння й військової техніки країни НАТО поставили нам за три роки?
— В основному співпрацюємо в питаннях нелетальних озброєнь. Щодо летальних маємо справу лише з Литвою, яка першою і досі єдиною поставила протитанкові засоби й стрілецьке озброєння. Нещодавно Вільнюс іще надав певні озброєння. Зараз вирішуємо, як їх перевезти. Загалом Литва у 2014 і 2016 роках передала Україні в межах матеріально-технічної допомоги стрілецьку зброю і набої до неї. Зокрема, 104 кулемети ДШК, 60 — КПВТ, понад 358 тисяч набоїв калібру 12,7 мм та майже 336 тисяч — калібру 14,5 мм. Цю співпрацю ми продовжимо.
«У 2018-му Україна будуватиме суперсховища та власний завод із виробництва боєприпасів»
— Які висновки зробило Міноборони після вибухів на складах під Калинівкою та інших схожих інцидентах?
— Порядок збереження боєприпасів та підтримання живучості баз і арсеналів є проблемою державного значення. Вона яскраво проявилася з початком виведення радянських військ із Центральної Європи, коли сотні тисяч тон боєприпасів складували на непідготовлених сховищах, базах, часто на ґрунті. Ресурс на ці об’єкти виділяли мінімальний, що призвело до жахливих наслідків.
По кожній такій надзвичайній події інспекційні групи провели службові розслідування. Є мої накази відповідно до висновків перевірок та притягнення до відповідальності посадовців. Були серйозні кадрові рішення. Тільки після інциденту в Сватовому я звільнив заступника начальника Генерального штабу, притягнув до відповідальності іще чотирьох генералів, вже не кажучи про безпосередніх керівників, які відповідали за це сховище. Правоохоронні органи мають закінчити розслідування, проте наші дані дають підстави говорити про скоєння диверсій на згаданих об’єктах. Але ми ще не отримали відповіді на запитання, в який спосіб їх здійснили.
Щоби кардинально змінити ситуацію, за доручення Президента ухвалено комплексне рішення. Завершуємо проектування закритих залізобетонних підземних сховищ, які забезпечать надійність охорони і живучість арсеналів. У минулі роки на вирішення цієї проблеми виділяли всього 10-20 мільйонів гривень. Цьогоріч надійшло разом із додатковими надходженнями приблизно 300 мільйонів, а на рік наступний сплановано виділення 500 мільйонів бюджетних гривень. За них ми збудуємо сховища, здатні захистити боєприпаси навіть від авіаударів. Відбуватиметься і певна передислокація боєприпасів на інші склади, де існує змога їх зберігати.
Існують відпрацьовані Генеральним штабом плани відбиття зовнішньої агресії, що передбачають наявність певних обсягів матеріально-технічних засобів. Кількість наявних боєприпасів достатня для ведення бойовий дій. Звісно, якщо вони будуть тривалими, виникне потреба постійного постачання боєприпасів. Проте, передумов для їхньої нестачі на лінії зіткнення немає.
— Тобто, Україна потребує будівництва власного заводу з виробництва боєприпасів? Які відомі подробиці цього проекту?
— Так, ухвалено рішення про створення виробництва боєприпасів на фондах Міноборони. Також організовується виробництво пороху, вибухових речовин, гільз та інших комплектуючих боєприпасів на вітчизняних підприємствах. На будівництво такого заводу вже виділено 1,4 мільярда гривень. А почнемо його споруджувати у 2018-му. Але це ще не всі кошти, потрібні для цієї мети, їх також вишукуватимуть. Передусім, на згаданому підприємстві вироблятимуть дефіцитні для нас боєприпаси, як старого зразка, так і в процесі того, як купуватимемо сучасне озброєння, розпочнемо й виробництво нової номенклатури боєприпасів. Приміром, тих же снарядів калібру 155-мм, звісно, з початком закупівлі відповідних гармат. Інколи чую критику, мовляв, навіщо будувати завод, якщо у нас багато запасів тих же патронів калібру 5,45-мм, яких є понад 5 мільярдів! Звісно, такі патрони точно не вироблятимемо, а тільки ті, що потрібні, щоб не купувати за кордоном. А вирішувати питання переходу на натовські калібри доцільно системно, бо це однозначно тривалий в часі та коштовний процес. Приміром, Польща майже 20 років у Альянсі, а в озброєнні вона й досі повністю не перейшла на калібри НАТО.
«Я готовий подати у відставку, якщо доведуть, що генерал Павловський причетний до корупції»
— Як прокоментуєте історію із так званим паливним скандалом?
— Боротьба із корупцією є одним з пріоритетів моєї роботи. За три роки багато що зроблено. Сотні посадовців звільнені, притягнені до відповідальності. В основі дій усіх посадовців, які працюють у Міністерстві оборони, має бути законність. Але тільки закон та суд, після належного розслідування, уповноважений визначати винність будь-кого. Зокрема і генерала Павловського. Щойно моєму заступникові висунули обвинувачення, я висловив власну точку зору: якщо винен, треба притягати до відповідальності. Якщо ні — не варто чіпляти ярлики до рішення суду. Генерал Павловський — бойовий досвідчений офіцер, він керував сектором «М» в АТО, по ньому в Росії порушено кілька кримінальних проваджень. Наскільки я знаю, його за два місяці жодного разу не допитали. Тобто, ми чули гучний скандал і звинувачення на всю країну у величезній корупції. А юридичної оцінки, підкріплення цим словам досі немає. Щодо того пального зазначу: тоді його закупили за найнижчою ціною в Україні. Дешевше ніхто не купляв! Але, якщо там відбулися порушення, правоохоронні органи зобов’язані це довести та притягти винних до відповідальності. Знаєте, я готовий подати у відставку, якщо доведуть, що генерал Павловський причетний до корупції. Проте хочу, щоб ті люди, які зараз публічно його звинувачують, теж понесли певну відповідальність, якщо їхні слова не знайдуть підтвердження. До речі, це стосується не тільки Павловського, а всіх без винятку, кого звинувачують у порушенні закону. Хочеться, щоб у правоохоронних органах не робили політичних заяв, а оперували винятково фактами.
У всіх інших випадках, коли знаходили порушення у наших постачальників, ми проводили розслідування, формували претензійну справу й повертали неякісний продукт, примушуючи надавати якісний. Загалом, треба доопрацювати нормативну базу таких постачань, інакше подібним звинуваченням не буде кінця. Приміром, у тім, що Міноборони придбало погану тушонку чи пошило неякісну форму. Та чомусь нічого не чутно про провину постачальника. Це неправильно. Якщо ми закупили 6 мільйонів банок тушонки, не можна перевірити кожну, хоча в нас є належні лабораторії. Постачальник повинен відповідати за виконання своїх зобов’язань. Міноборони проводить претензійну роботу, але чомусь суспільство не задає таких каверзних запитань виробникові. Ми в цій темі виграли багато судів, і я хочу, щоб суспільство нас тут підтримало. А питати варто не лише за неякісну тушонку, а й за неякісне озброєння і техніку, поставлені у Збройні сили.
— Можете самокритично зауважити, що не встигли реалізувати цього року?
— Нам треба поліпшити стан дисципліни та правопорядку у Збройних силах: він має бути кращим, ніж зараз. І тут нам є над чим працювати. Потрібно покращувати соціальний захист наших військових: забезпечення житлом, належних умов проходження служби і впевненості у завтрашньому дні. Маємо ефективніше працювати на ринку модернізації і закупівлі новітнього озброєння та військової техніки. Це основні пріоритети, над якими попереду багато роботи.
Упевненість у нашій перемозі надає сили й наснаги в тому, що робимо. Ми повинні розраховувати, передусім, на власні сили та ресурси. Не варто рахувати гроші, які хтось і колись дасть нам у борг, чи подарує, продасть зброю. Треба розробляти власні озброєння, будували свій ОПК, розвивати економіку. І щоб вистояти перед загрозами, які є перед Україною, нам потрібно єднатися. Перемога на 90% залежить від нас із вами. І тільки решта — від впливу наших сусідів чи партнерів. Якщо думатимемо інакше, у нас точно нічого не вдасться. Це суто наша робота.
«День» розміщує офіційну частину інтерв’ю міністра оборони, але запропонував Степанові Полтораку відповісти на додаткові запитання видання.
«У нас процес еволюційний — на „революцію“, на жаль, бракує коштів»
— Нещодавно екс-радник президента РФ Андрій Іларіонов в ефірі одного з телеканалів заявив: «Зараз видатки на одного військовослужбовця в Україні (зброя, техніка, екіпіровка…) у 6–7 разів нижчі, ніж на одного військовослужбовця в Росії». Чому? Чи здатні ми забезпечити хоча б паритет?
— Щоби порівнювати певні дані, потрібно знати, який зміст вкладав цей експерт в таку оцінку, та мати уявлення про джерела його інформації. Було б неправильно рахувати певні видатки, які йдуть на переозброєння, приміром, танкових військ, розвиток полігонної інфраструктури, на грошове утримання всієї армії, кошти на модернізацію логістичної системи і на спеціальні операції, а потім «розмазувати» їх рівномірно по всьому особовому складу, щоб вийти на певну усереднену цифру. Так важко дійти до реальної оцінки, яку нам справді потрібно враховувати. Та й вона не є певним абсолютним показником. Українська армія, як і будь-яка інша, має визначені пріоритети, куди скеровується основний ресурс, який може дозволити стан економіки держави. Справді, російські Збройні сили володіють значним потенціалом, що є похідним від загальним об’ємом економіки, що дедалі більше мілітаризується. Не будемо оцінювати «вартість солдата», тут легко ув’язнути в дискусійних контроверсіях, потрібно осягнути, що їхнє військо суто фізично більше, але «розмір» — не головне. І це неодноразово доводили різноманітні військові кампанії «великих» держав на кшталт фінської й афганської для СРСР та в’єтнамської для США. Потрібно, передусім, дбати про ефективність війська, реально прогнозувати майбутні загрози, цілеспрямовано готуватися до них. Саме це ми і проводимо, поступово збільшуючи, про що я вже говорив, видатки на найбільш важливі сектори нашої оборони. Це процес еволюційний — на «революцію», на жаль, бракує коштів.
— В інтерв’ю «Дню» військові та військові експерти неодноразово наголошували на проблемі з адаптації до мирного життя (психологічної реабілітації, лікуванню, отримання житла тощо) військовослужбовців, які уклали контракт із ЗСУ. Як вирішується це питання?
— На відміну від ситуації 2014-го, зусиллями Міністерства оборони, органів місцевого самоврядування, низки профільних відомств, волонтерів, громадських організацій та наших закордонних партнерів, Україна натепер має набагато дієвішу систему реабілітації й соціалізації військових, які воювали в районі проведення АТО. Це окрема тема. Було подолано багато проблем, зокрема системних і законодавчих. Хоча іще чимало потрібно вирішити. Наші психологи тепер знають як працювати із людьми, котрі страждають на посттравматичний синдром, діють різноманітні програми повернення таких військових до мирного життя, їхнього працевлаштування. Чимало підприємств навіть тримають певні квоти для атовців, існують і грантові програми стартового розвитку власної справи таких ветеранів. На сьогодні є значною реабілітаційна база Міноборони, яка становить близько 1,5 тисячі ліжок. Провідними тут є санаторне відділення військово-медичного клінічного центру у Вінниці, госпіталь в місті Ірпінь, де діє Центр психофізичної реабілітації для постраждалих в АТО, та спеціалізоване відділення для лікування нейротравм у Львові. Ці установи створені практично «з нуля» із використанням передового досвіду країн НАТО. Загалом діє ціла системи відділень психологічної реабілітації, що охоплює практично всі регіони держави — таких, як відділення психоневрологічної реабілітації у госпіталі в місті Старокостянтинів на Хмельниччині та відділення психосоматичної патології у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у Львові. Крім того значно має покращити цю роботу впровадження медичної інформаційної системи «Е-Здоров’я», яке впроваджує Проектний офіс реформ при Міністерстві оборони України.
Питання соціального захисту учасників бойових дій врегульовано Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Перелік пільг та компенсації, які надано учасникам бойових дій, визначено у ст. 12 згаданого закону. Будь-яких обмежень щодо надання пільг учасникам бойових дій немає.
2017-го з фондів Міноборони України було забезпечено житлом майже 400 учасників АТО — саме стільки нам дозволив наявний державний ресурс. Найбільш дієвим механізмом розв’язання квартирної проблеми військових є повне виконання бюджетної програми «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних сил України». Це могло б стати гарантованою частиною мотиваційної програми служби у війську. Але законодавчі обмеження знижують ефективність виконання цієї бюджетної програми. Приміром, для узгодження розподілу коштів на таке будівництво (реконструкцію), після його затвердження, лишається близько 6–7 місяців, що недостатньо для здійснення ефективного будівництва житла. Нині ми опрацьовуємо проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення житлом громадян». Він передбачає, що, починаючи з 1 січня 2020-го військовослужбовці на час проходження служби забезпечуватимуться штатно-посадовим службовим житлом на території чи поблизу військових частин. Це житло закріплять за відповідними посадами й воно не підлягатиме передачі в комунальну чи приватну власність. До того, військовослужбовців не зараховуватимуть на квартоблік громадян, а після досягнення 20 календарних років вислуги, вони матимуть право отримати одноразову грошову допомогу на вирішення житлового питання, що дозволятиме їм придбати власні квартири. Також проект закону передбачає норму щодо надання військовослужбовцям компенсації кредиту на придбання житла і відсотків за ним залежно від його вислуги років. Зауважу, що зараз ми відновлюємо фонди військових містечок для розміщення новосформованих військових частин та будівництва табірних містечок задля проведення бойового злагодження.
— Українські військові воюють за свою рідну землю в прямому й переносному сенсі. Держава обіцяла виділити земельні ділянки, та останнім часом цей процес загальмувався, багато хто з учасників АТО скаржиться, що досі не отримав обіцяну земельну ділянку. Чому?
— Одразу зауважу, що забезпечення земельними ділянками військовослужбовців — учасників бойових дій не належить до компетенції Міноборони. Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування належить винятково до сфери повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Однак ми проводимо заходи з інформування учасників бойових дій стосовно права на пільги і компенсації, зокрема, стосовно забезпечення відповідними земельними ділянками. Тобто, всі законні підстави до реалізації згаданої пільги у атовців є, однак існують проблемні питання у її реалізації в окремих громадах та територіях. І про причини такого стану потрібно запитувати саме в них, оскільки такі ділянки виділяються із земель державної або комунальної власності.
