Історія жорстока до нас

Роль особистості в історії стає майже вирішальною на її переламах – це завжди чудово розуміли в Москві, і тому непідконтрольні їй, зокрема українські, лідери завжди піддавалися організованій Кремлем дискредитації.

І українці корилися імперії, не навчившись об’єднуватись навколо своїх – та отримували владу російських тиранів та психопатів.
Як владу царя Петра I – який, наприклад, особисто катував коханця своєї колишньої дружини, яку ж сам заточив до монастиря, і примушував її 14 годин дивитись, як той конає посаджений на палю.

Навіть Пушкін відмовився писати історію Петра I через подібні звірства, і, здається, в “Полтаві” співчував гетьману, розуміючи, чого той підняв “знамя вольности кровавой”.

Історія жорстока до нас, бо ми готові терпіти від чужинців страшні речі, але ворогів шукаємо серед своїх.

Але вона і іронічна, постійно залишає натяки – російський Петро Олексійович рубив “вікно до Європи”для імперії, а тепер український Петро Олексійович робить це для України.

Подивимось, чого ми навчились.