Як нам перемогти у війні
Наразі я таких способів бачу три. І всі три пов’язані з проблемами у самій РФ.
Спосіб 1. У Росії обвалюється економіка.
Віщую, що вже тут читач скривить пику і скаже: “Ви задовбали цими казочками”. Справді, про обвал економіки РФ говорять від самого вторгнення. Проте.
Про проблеми економіки СРСР говорили біля 70 років. І (сюрпрайз!) СРСР рухнув не через операції армій НАТО, а саме через економічні причини. Хто сказав, що зараз буде інакше?
Чи існують у Росії економічні проблеми? Правильна відповідь: існують і чималі. Розпишу це в окремих дописах. Коротко, щойно Чемезов і Мордашов ревом заревіли, що через ставку Центробанку 21% їхні підприємства стрімко загнуться. Це далеко не межа. Далі буде.
Спосіб 2. Росію згубить нестача робочих рук, що призведе до обвалу фронту або тої таки економіки РФ.
Чи відчуєває Росія дефіцит робочих рук? Просте запитання у відповідь: а нащо вони на фронт кидають корейців? Байки про дешевизну корейців залиште казкарям, використання корейців створює купу витрат навіть на рівні комунікації. Піти на такий крок Москву примусила очевидна обставина – мобілізація росіян обвалить експортні та інфраструктурні галузі російської економіки.
Росія, розумієте, – дуже велика країна, їм треба постійно підтримувати роботу купи підприємств, аби просто підтримувати свою власну життєдіяльність. Людей у Росії далеко не безмежно. А втрат вони зазнають шалених.
І так. У разі примусової мобілізації гнати на фронт Кремлю доведеться… Москву і Петербург. Там наразі відсоток воюючих найменший. Просто нагадаю, всі без винятку революції та заколоти в Росії відбувалися в столиці.
Спосіб 3. Ніжнолюбимий всіма нашими експертами Чорний Лебідь.
Росія має безліч проблем міжнаціонального та кримінального характеру. Якась із них запросто може стати каталізатором для вибуху. Зараз практично на наших очах відбувається тихий конфлікт чеченців і осетинів. Є ще й проблема мігрантів.
Чи вірогідно це? Думаю, якби влітку 2022 року я розповів би, що “вагнерівці” Пригожина захоплять Ростов і здійснять похід на Москву, мене назвали б божевільним 90% читачів. А це вже було.
Коротше, все, що ми можемо зараз, – це завдавати ворогові втрат і відступати допоки ворог сам не спіткнеться. Єдина альтернатива цьому – здати пару областей, як хоче Путін, аби почати переговори. А потім ще пару – в процесі переговорів. І через 3-5 років знову влізти в окопи за набагато гірших умов. Вибачте, як на мене боротися треба за кожен клапоть української землі.
Просто тому, що це наша земля.
Чи розглядаю я варіант перемоги через завдання ворогові низки поразок? Моя відповідь: не за цього керівництва ЗСУ та України. Я цілком припускав такий варіант, доки ЗСУ керував генерал, за якого ворога викинули з-під Києва, з Харківщини та з Херсона. І тільки не треба казочок, ніби Харківщина – заслуга генерала Сирського. Ми бачимо різницю між ЗСУ за Залужного і ЗСУ без Залужного.
Зрозумійте правильно. Я – військовий, і довго уникав прямої критики командування. Але щойно про необхідність негайної реформи керівництва армією заголосив навіть Сергій Стерненко. Далі їхати нема куди.
Вибір у нас небагатий. Маємо виснажувати ворога в обороні та ударно вдосконалювати методи оборони. Фортифікацію, у першу чергу. А ще – БПЛА, РЕБи, ППО. Про це необхідно говорити, бо питання, без перебільшення, дозріло.
Треба говорити з суспільством як з дорослими. Чітко вказувати на проблему. І знаходити рішення.
І так. А чому я взагалі думаю, що ми переможемо?
Дуже просто. Бо іншого варіанту для нас ніхто не передбачив. Москва не припинить воювати доти, доки може. А коли вона не зможе воювати, шанс з’явиться у нас. Дякувати Богу, союзники нам наразі допомагають, а наші волонтери й бізнес працюють на перемогу, не покладаючи рук. Створюють нову техніку, передають на фронт. Я це бачу щодня.
Москва не зупиниться, доки ми її не зупинимо. Тому вибір у нас небагатий. Або тотальна Буча по всій Україні. Або маємо перемогти. Третього не існує.
Ілюстрація: Valery Momot
