Якісна підготовка військових дає результат на полі бою
Питання підготовки військовослужбовців, особливо базової підготовки новобранців, особливо мобілізованих, стає одним із найважливіших.
Найважливіших і для мобілізації (про що докладно говорили раніше), і загалом для ефективності наших військових на полі бою.
Досвіду для запозичення не бракує – від сучасних методик країн НАТО чи Ізраїлю, до часів ІІ Світової (як Коаліції, зокрема Британії і США, так і вермахту часів підготовки і початку ІІ СВ), і навіть класичних прикладів, як-от легіонів Римської республіки та імперії.
Є низка ознак, які відрізняють ефективну підготовку від неефективної та дозволяють забезпечити якісну перевагу військ над кількісною.
1. Тривалість.
Недостатність підготовки тривалістю в місяць наче стала очевидною. Але її подовження “у якості експерименту” до півтора місяців також виглядає недостатнім. Піврічна підготовка, яка мала би низку етапів, від тренувальних центрів до ближнього тилу, і зростаючу інтенсивність, дозволила би готувати новобранців набагато системніше.
Аргументи про “нема часу”, звісно, серйозні.
Але, по-перше, тривала якісна підготовка – це меседж сам по собі. Що сприяє спростуванню міфу про “неготових кидають під бомби і кулі”, і посилює мотивацію мобілізованих.
По-друге, час втрачається, поки йдуть дискусії. За цей час можна було би підготувати кілька бригад у якісному режимі.
Зрештою, по-третє, – і це стосується всіх пунктів – конкретну тривалість можуть визначити лише військові, і зміни в закон варто вносити лише після консультації з ними.
2. Оснащення.
Тренувальні центри повинні мати пріоритет у забезпеченні й зброєю, й боєприпасами, й засобами захисту, й всім, що знадобиться.
І у взаємодії з партнерами, і залучаючи власне виробництво, військові на тренуванні мають отримувати найкраще. Для цього необхідно максимально скоротити ланцюжок забезпечення, щоб потреби задовільнялися не шляхом тривалих запитів нагору і обслуговування за чергою і як вийде, а безпосередньо у взаємодії з відповідними службами МО, місцевими громадами тощо.
Окреме питання, чи доцільно при цьому перейти до дивізійної системи організації війська і включити центри підготовки до структури конкретних дивізій, потребує обговорення військових-практиків.
3. Змістовність.
Навчання має бути навчанням, – час у режимі 24/7 повинен заповнюватися вправами і заняттями, які допоможуть новобранцям вижити на полі бою і ефективно виконати задачу.
Символом може бути латинський термін «Exercitus», що означає “вправу”, підкреслює римський акцент на змістовному та постійному навчанні. Це гарантувало, що римські солдати залишалися дисциплінованими, згуртованими та ефективними на полі бою. Подібні вимоги не змінилися і за тисячі років, що минули. Переможні армії готують своїх солдат і офіцерів відповідно.
4. Ініціативність.
“Маленька радянська армія не переможе велику” – чи не головна мудрість цієї війни має бути викарбувана в кожному навчальному центрі.
Досвід 2022-го і почасти 2023 року якраз показує, що ініціативність на всіх рівнях командування, горизонтальна взаємодія, відповідальність за результат, а не догоджання беззмістовним бздурам, зворотній зв’язок при прийнятті рішень – саме це допомагає Давиду перемагати Голіафа.
Саме це, а не “я начальник – ти дурак” має бути основою армійської філософії. Дисципліна і субординація життєво важливі, але спосіб виконання наказів має бути знайдений виконавцями.
Лише перемігши “совок” у собі, можна гарантувати знищення “совку”, який прийшов на нашу землю з боліт.
5. Інженерія/науковість.
Сучасна війна – дедалі більш технологічна. Знати і вміти використовувати технічні розробки, постійно вчитися не менш важливо, ніж пересуватися і окопуватися.
6. Адаптивність.
Вчитись і навчати не лише на перемогах, але й на причинах поразок. Вчити робити аналіз операцій, власних дій і робити висновки. Поразка в бою не стане поразкою у війні, якщо з неї будуть зроблені висновки.
7. Інформування і взаємодія.
Має стати широко відомим, що підготовка військових здійснюється системно і адекватно ситуації. На будь-які порушення має бути швидка реакція.
Центри домобілізаційної підготовки – від “фізухи” до дронів – мають бути численними і широко відомими, а також працювати у взаємодії з військовими центрами підготовки.
* * *
Свідомо не торкався сутнісних елементів підготовки, – про них мову мають вести власне військові.
Однак названих елементів, виведених із успішного досвіду різних часів і країн, уже має бути достатньо для якісного покращення підготовки українського воїна.
Результат на полі бою не забариться.
Фото: Генштаб ЗСУ
