Танкоремонт і танкобудування на болотах
Прибуття північних корейців до Курської області ставить питання «чим би їх озброїти?», бо братва з дещо іншого світу і часу. Крім радянських зразків родом із 60-х, загалом-то, немає чим. А воно ж все не менш аналоговнетне, ніж і більш сучасне. Наприклад, російські ЗРК С-300/С-400 днями в Ірані цю тезу підтвердили.
У 2000-му з дна Дніпра підняли німецький танк Т-ІІІ, котрий впав у ріку з мосту в 1943. Танк передали в Національний університет оборони України, де він і зараз стоїть. Я мав можливість зазирнути всередину: у командира танку вже в 1943 було М’ЯКЕ КРІСЛО З ПІДЛОКОТНИКАМИ. Загалом танк всередині у порівнянні з Т-34 – «Мерседес» проти «Жигулів». І ця дистанція зберігається до сьогодні.
Скоро три роки як Сили оборони руйнують мильну бульбашку, котрою є і російський ОПК, і бойова техніка, що ним виробляється. Після успіхів в Київській та Харківській операціях експертне середовище та з його подачі медіа шарахнулися в інший бік – «на болотах все старе і убоге, ОПК днями зупиниться, склади порожні». Але противник просувається і на Куп’янському, і на Торецькому, і на Покровському, і на Времівському напрямках, давить на Лиманському. Чим?
На прикладі танків спробуємо зрозуміти, а як там насправді?
Існують три джерела поповнення танкового парку: відновлення битих в Україні машин, використання запасів із баз зберігання та виробництво нових машин на Уралвагонзаводі.
В умовах війни танк вважається танком, якщо він одночасно може їхати і стріляти. Цим шляхом і рухаються танкоремонт і танкобудування на болотах: всі технологічні процеси спрощені до мінімально прийнятних, все дороге і дефіцитне замінено дешевим і доступним, допоміжні системи, що полегшують роботу екіпажу, просто забуті.
Воєнна прийомка щільно заплющила очі на якість і стандарти, не бачить зниження якості броні, гарматних стволів, двигунів. На танках, що відновлюються після зберігання, замінювати гумо-технічні вироби якось вже й не прийнято стало. Хто черпав з дна бронеоб’єкту суміш соляри, антифризу та мастила, щоб потім списати цей коктейль, мене зрозуміє. Електрообладнання – взагалі щось обтяжливе і зайве в танку. Часто-густо танки приходять у війська без динамічного захисту, і військові ремонтники у співпраці з екіпажами навішують все це вже в районах поблизу лінії фронту. Болотяні танкісти масово скаржаться на якість динамічного захисту, котрий спрацьовує через раз, та відмови танкової зброї.
За оцінками розвідок дружніх Україні країн, за поребриком всі разом БТРЗ і «Уралвагонзавод» щомісяця постачають до військ 150-160 танків, серед котрих 30% – нові машини, все інше – реанімація битих і тих, що на зберіганні. Орієнтовно 1 920 танків на рік. Якщо Oryx правий, і РФ за час війни втратила 3 494 танки, то існуючий темп виробництва повністю покриває потреби фронту.
Щоб якось із гарматки стріляти, вкрай бажано мати приціл. А в РФ прицілів для танкових гармат… не виробляють. Це питання делеговане бульбенфюреру та його ВАТ «Пеленг». Це підприємство щомісяця виробляє 145 танкових прицілів «Сосна» (наростивши виробництво більше, ніж утричі, у порівнянні з довоєнним 2022) та 40 модних «Сосна-У» (як дивитися в лоба на Т-90, то справа на башті таку шпаківню зі склом характерну видно, ось то і є «Сосна-У»). Тобто братки-білоруси постачають за поребрик (чи не за, де він там прокладений?) на рік 1 740 звичайних прицілів та 480 модних, тобто повністю закривають потребу болотяних в танкових прицілах.
1 920 танків – (1 740+480 прицілів) = 300 прицілів щороку відкладають на поличку або заміняють побиті в боях і побуті.
Виходить, що болотяний ОПК не здатний виробляти нові та новітні танки, але цілком дає ради з відновленням радянського парку. ОПК цілком справляється з підтриманням темпу виробництва, необхідного для ведення стратегічної наступальної операції. ОПК працює на максимумі своїх спроможностей, тому збільшення втрат на фронті, нарощування поставок танків партнерами Силам оборони (дякуємо, Австралія, за 50 «Абрамсів»!) поступово призведе до деградації танкових військ угруповання противника.
На фото – не танк, але Зеник – молодець.
