Вісті з фронтів. 23.09.2024
На Покровському напрямку, очевидно, ситуація продовжує погіршуватись. В принципі, так само, як й на Торецькому…
Очевидно, угрупування військ (УВ) противника “Центр”, сумісно з силами та засобами зі складу південної частини УВ “Юг”, закінчують реалізацію плану щодо витіснення ЗСУ з плацдарму на р. Вовча на ділянці між с. Гірник та с. Курахівка.
На даний момент передові підрозділи ЗСУ ще утримують Желанне Друге та східну частину с. Зоряне, але, як на мене, це явно не надовго.
Противник вже зачепився за Желанне Друге в районі “Агропромсервісу” й продовжує свої спроби “звернути” загалом оборону українських підрозділів східніше р. Вовча, атакуючи в загальній дирекції з півночі на південь вздовж східного берегу річки. А головне в цьому сенсі – вийшов на північну околицю с. Гірник, і, наскільки я розумію, протягом найближчих днів (якщо не годин) спробує прорватися в саме селище.
У цьому відношенні вирішальними стали дві події – прорив противника з боку Красногорівки до с. Гостре й наближення його передових підрозділів до с. Острівське (це робить утримання району с. Зоряне, м’яко кажучи, дуже проблематичним), а також прорив противника між Гірником та Селидовим (із захопленням селища Українськ), що різко погіршує для ЗСУ ситуацію південно-східніше та південніше м. Селидове.
Тому, скоріше за все, ЗСУ протягом найближчого часу відійдуть за р. Вовча, й ще дуже “велике питання”, чи вони зможуть утриматись по рубежу Гірник – Курахівка, тому що розвиток ситуації цьому аж ніяк не сприяє, так само, як і оборона м. Селідове різко ускладнилась.
Загалом, на Покровському та Торецькому напрямках противник протягом крайних тижнів спромігся майже повністю вирішити поставлені перед собою найближчі завдання, а саме:
– Український плацдарм на р. Вовча майже ліквідований або буде ліквідований протягом найближчого часу. Для цього з півночі наступають (діють) сили та засоби зі складу УВ “Центр”, підсилені окремими частинами та з’єднаннями зі складу УВ “Юг” – 90-а танкова дивізія (тд), частково 1-а, а також 9-а окрема мотострілецька бригада (омсбр) зі складу 1-го армійського корпусу (АК), ряд формувань мобілізаційного резерву (МР) та Територіальних військ (ТрВ), з півдня – 5-а та 110-а омсбр 1-го АК (можливо, підсилені одним батальйоном зі складу 114-ї омсбр).
– Його передові підрозділи зуміли прорватися у центральну частину м. Торецьк із боку с. Північне (очевидно, мова йде про 74-у чи 35-у омсбр зі складу 41-ї загальновійськової армії\ЗВА УВ “Центр”, підсилену підрозділами 132-ї омсбр 1-го АК).
– А головне, в районі Гродівки противник спромігся прорватися ЗА р. Журавка, причому на достатньо широкій ділянці – аж до Миколаївки й, таким чином, фактично нівелював саму можливість ЗСУ скористатися тим самим “шансом”, про який я писав раніше, щодо стабілізації ситуації власне на Покровському напрямку, спираючись на позиції по бар’єрному рубежу річок Журавка та Казенний Торець. Тим більше що противник поступово розширює своє вклинення в районі Новогродівки (очевидно, сподіваючись найближчим часом повністю взяти під свій контроль Красний та Крутий Яр).
Тут діють підрозділи 15-ї, 30-ї омсбр противника, можливо, частина сил 27-ї мотострілецької дивізії (мсд), десь до одного мсп або навіть пари батальйонів – всі зі складу 2-ї ЗВА.
Окремо варто сказати ще про дві ділянки – район Новогродівки та відтинок між Селидовим і с. Гірник. Наскільки я розумію, після ліквідації нашого плацдарму східніше рубежу Гірник – Курахівка російське командування, ймовірно, має намір “впритул зайнятись” м. Селидове, тобто саме цими відтинками та ділянками.
Тут розгорнуті головні сили 27-ї мотострілецької дивізії противника, підсилені майже всією 114-ю окремою мотострілецькою бригадою (можливо, без одного мотострілецького батальйону, але навряд чи), й 1-а окрема “славянская” мотострілецька бригада.
У зв’язку з усім цим постає цілком логічне питання. А чому ж так сталося?
Відповідь буде одночасно складна й проста. Й вона, як на мене, містить цілий перелік факторів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.
Фактор №1.
Противнику вдалося досягнути на обох цих напрямках (Покровський та Торецький) ВИРІШАЛЬНОЇ переваги в силах і засобах (маю на увазі як в особовому складі, так і в кількості озброєння та військової техніки\ОВТ).
Для цього (для дії на цих напрямках) він навіть створив окреме угрупування військ (УВ) “Центр”.
Проти українських військ на цих двох напрямках діють головні сили всього “Центрального военного округа” (ЦВО) зи-си ри-фи + значна частина (а на даний момент більша) всього 1-го армійського корпусу + окрема танкова дивізія. У тактичних з’єднаннях це:
– мотострілецька дивізія (27-а мсд),
– танкова дивізія (90-а тд),
– 9 окремих мотострілецьких бригад (омсбр), власне “штатні” зі складу ЦВО – 35-а, 55-а, 74-а, 15-а, 30-а й придані зі складу 1-го АК – 1-а, 132-а, 114-а, 9-а омсбр.
Це не рахуючи реактивної артилерійської бригади округу (232-ї реабр) + 2-х “штатних” артилерійських бригад 2-ї та 41-ї ЗВА (385-ї та 120-ї абр, відповідно) й 2-х ракетних бригад цих двох армій – 92-ї та 119-ї рбр.
А ще бригади й полки управління, інженерно-саперні, зв’язку, РЕБ, матеріально-технічного забезпечення, ремонтно-евакуаційні (відновлювальні) й навіть залізничні та 2-і окремих бригади спеціального призначення (обр СпП).
Окрім цього, очевидно, й 14-а армія ВПС та ППО, що входить до складу ЦВО, на додачу до власних сил і засобів ППО армій та дивізій округу також виділила якусь частину сил зі складу двох своїх штатних дивізій та однієї мобільної бригади – 41-ї та 76-ї дивізій ППО й 24-ї мобільної зрбр – для прикриття району дії всього УВ “Центр”.
І все це шобло сконцентрувалось на двох порівнянно вузьких напрямках – Покровському та Торецькому на відтинку від Озарянівки до Невельського.
Погодьтеся, навіть, якщо врахувати той факт, що ЗСУ тут виключно обороняються (тобто їм для організації та ведення оборонних дій апріорі потрібно менше військ), все одно успішно протистояти цій “окремо взятій орді” вкрай важко просто через її чисельність.
Тим більше що у ЗСУ на цих напрямках, очевидно, й близько немає адекватних для виконання цього завдання обсягів відповідних сил і засобів.
Фактор №2.
Перевагу противника у чисельності особового складу та ОВТ можливо було би компенсувати (звісно, до певної межи), якби ЗСУ мали на цих напрямках технологічну перевагу в ОВТ (в засобах ураження, розвідки, зв’язку, транспорті й т.д.), а також значно вищий рівень бойового вишколу своїх військ.
Це, зрозуміло, не вирішило би проблему “кардинально”, однак значно нівелювало би кількісну перевагу противника у силах і засобах, а також значно ускладнювало би йому організацію та проведення активних (наступальних) дій.
І за окремими показниками та типами ОВТ таку перевагу над противником ЗСУ мають. Однак, вона не настільки значна та вирішальна, що має можливість докорінним чином вплинути на ситуацію.
Так само, як і з бойовим вишколом. Цілком можливо, “в середньому” наш піхотинець вправніший за вчорашнього російського зека чи якогось бомжа з Самари, але не настільки, щоб перетворитися на Нео з Матриці й мати можливість ловити чи зупиняти кулі й уламки руками та класти російську піхоту, образно кажучи, вагонами та штабелями.
Фактор №3.
Звісно, це рівень ефективності управління (командування) на всіх рівнях.
Тут ми ступаємо на дуже склизьку та хитку поверхню, бо “як треба” чи як “не треба” у нас знають і можуть розповісти, в тому числі у ЗМІ та соціальних мережах, майже всі. Тому будь-які оцінки з мого боку, нехай самого “неупередженого” характеру, все одно будуть спірними та дискусійними в цьому сенсі й обов’язково викличуть цілий сонм “окремих думок і поглядів” незгодних та більш обізнаних, ніж я.
Мені цей “шабаш різнопланових експертів-самоучок” і даром не потрібний. Тому висловлю власний погляд лише на критерії для такого роду оцінки, яку кожний із вас, шановні читачі, може зробити самостійно.
Як на мене, головним крітерієм для оцінки рівня ефективності командування сторін повинні стати конкретні, реальні покажчики результативності дій їхніх військ на обраному рівні в контексті реалізації задумів і планів сторін. Звісно, з урахуванням конкретних умов і факторів, що впливали на дії їхніх військ протягом визначеного періоду.
Іншими словами, потрібно порівняти те, що планувалося, з тим, що вийшло в реальності, враховуючи всю палітру умов і нюансів, які сприяли (або заважали) сторонам реалізовувати ці свої плани. Тоді й вдасться скласти для себе стосовно “якості командування” більш-менш об’єктивну картину.
Звісно, “по рівнях” вона може суттєво відрізнятися за якістю. Наприклад, на тактичному рівні вона може бути кращою\гіршою ніж на стратегічному чи оперативному або навпаки й т.д. Але, ще раз підкреслю, як на мене, головним крітерієм зазвичай у воєнному мистецтві є практична результативність дій підпорядкованих вам військ, в тому числі з урахуванням її “ціни” (так, я маю на увазі втрати).
Бувають перемоги, які ведуть до поразки (згадайте, звідки взявся вислів “Піррова перемога”), а буває й навпаки.
Бувають талановиті та розумні командири тактичної та оперативної ланок і одночасно довбень на посаді Головкома чи навіть Верховного, або навпаки – заскорузлі діячи на оперативному рівні, невмілі командири-тактики, але умниця-розумниця на посаді Верховного чи геніальний стратег на посаді Головкома.
Зазвичай у цьому відношенні не буває ОДНОЗНАЧНИХ покажчиків і висновків. Це завжди КОМБІНАЦІЯ вдалих і невдалих рішень, причому на всіх рівнях. Справа полягає у визначенні їхніх ПРОПОРЦІЙ, тобто в усвідомленні реального співвідношення кількості та обсягу одних до інших.
В цьому сенсі кращого крітерія ніж ПРАКТИЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ бути не може.
На заставці: Покровськ, вересень 2024 р. Фото: Костянтин і Влада Ліберови
