Вісті з фронтів. 16.07.2024
Коротко з різних операційних напрямків.
1. Харківський операційний напрямок.
Очевидно, командування угрупування військ (УВ) противника “Север” має “недвозначне” завдання “взяти м. Вовчанськ за будь-яких умов”.
У рамках його виконання противник провів перегрупування своїх сил і засобів на Вовчанській ділянці (у бій введені окремі підрозділи та штурмові групи зі складу 2-ї обр СпП та ДК (“добровольческий корпус”), а також здійснив чергову серію спроб взяти повністю під свій контроль всю північну частину міста (провів декілька атак\штурмів у районі вул. Шевченка, міського парку ім. Горького та вулиць Короленка та Хлібороба).
Окрім цього, часткове перенесення ним зусиль східніше міста, по напрямку на с. Тихе та с. Вовчанські Хутори, а також вперті спроби “деблокади” своєї групи, що застрягла на Агрегатному заводі, достатньо переконливо доводять, що противник у рамках ведення наступальних дій в районі м. Вовчанськ намагається вийти до р. Вовча на максимально широкій ділянці. Ймовірно, з прицілом мати можливість обрати для її форсування найбільш зручний відтинок.
На допоміжному напрямку (на Липці) противник намагається утримати свої позиції у східній та північній частинах с. Глибоке та в лісі між с. Глибоке та с. Лук’янці, на західному березі р. Липець.
Вважаю, що в рамках продовження ведення активних дій на Вовчанському напрямку противник цілком можливо може “сконцентруватися” замість виснажливих штурмових дій у самому місті на “флангових” ділянках:
– по дирекції Бугруватка – Стариця – Ізбицьке (або як альтернатива вздовж Сіверського Донця, по його західному берегу з півночі на південь);
– продовжити спроби, обійти м. Вовчанськ зі сходу (через с. Тихе та Вовчанські Хутори).
Звісно, що зовсім необов’язково так буде в реальності, але, на мій суб’єктивний погляд, це цілком можливо.
Очевидно, поява в районі м. Вовчанськ підрозділів 128-ї “резервної” окремої мотострілецької бригади (омсбр) зі складу 44-го армійського корпусу (АК) у цьому сенсі навряд чи є “випадковою”.
2. Торецький напрямок.
Ну, власне, “пожежний” характер дій командування УВ “Центр” противника на цьому напрямку стає все більш очевидним. Особливо в контексті поспішного введення в бій на цьому напрямку основних сил 27-ї мотострілецької дивізії (мсд).
Воно явно поспішає.
Ще не до кінця виконавши завдання з виходом на бар’єрний рубіж по річках Вовча, Казений Торець та Бичок, воно розпочало фронтальні наступальні дії власне на Торецький район оборони ЗСУ, задіявши більшу частину свого основного оперативного резерву. Хоча “гострої” необхідності в такому поспіху явно не було.
Наскільки я розумію, противника дуже “окрылили” його початкові успіхи в тактичній зоні оборони ЗСУ на Торецькому напрямку передових підрозділів 506-го та 589-го мотострілецьких полків (мсп), коли, скориставшись ефектом тактичної раптовості, їм вдалося прорватися до східних околиць Північного, у Південне та до східних околиць Залізного.
Ще більше росіяни “закусили удила”, коли їм вдалося прорватися через Юр’ївку до Нью-Йорка у смузі дії 132-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр).
Але з того моменту пройшов майже тиждень, і противник спромігся за цей час лише трохи розширити “кішку” свого тактичного прориву у бік Нью-Йорка та нарешті “вклинився” у південно-східну околицю Залізного з боку Південного.
Однак, інші спроби наступати, продовжити атакувати “в лоб” з боку Майорська на Північне та Дружбу закінчились для противника, скажімо так, не зовсім вдало. А майже титанічні зусилля щодо подальшого просування у с. Південне в бік вул. Юності мало того що коштували росіянам, м’яко кажучи, “дуже дорого”, але ще й закінчились безрезультатно.
Очевидно, на Торецькому напрямку, скажімо так, “темпы продвижения немного подупали”. Як я, власне, й передбачав, рішення “наступать на Торецк” швидко й “в лоб” було, м’яко кажучи, не найкращим. Тому нічого дивного в тому, що все це поступово перетворюється на кровопролитне фронтальне “ближнє рубилове” у міській забудові, немає.
Так само, як і поступово, разом з цим, зникають перспективи “швидкого та глибокого” просування противника на Торецькому напрямку. Ефект “раптовості” себе вичерпав.
3. Покровський напрямок.
Так, це на даний момент напрямок докладання головних зусиль командування УВ “Центр”.
Протягом кількох крайніх діб противник продовжив свої спроби досягнути виконання головного завдання у цій смузі:
– вийти на бар’єрний рубіж по річкам Вовча, Казений Торець та Бичок,
– а також, по можливості, прорватися між річками Вовчою та Казений Торець по дирекції Прогрес – Іванівка ЗА нього.
В рамках цього противник:
– зав’язав бої у с. Новоселівка Перша (в центральній та північній частині села),
– розширив ділянку свого виходу на р. Вовча північніше,
– нарешті просунувся у південну частину с. Яснобродівка, але так і не зміг зайняти село повністю,
– просунувся по напрямку на Прогрес та Воздвиженку “на сотні, а то й десятки” метрів.
Як бачимо, тенденція щодо російського наступу на Покровському напрямку майже аналогічна їхньому наступу на Торецькому – різке падіння його темпів і розмаху.
Бригади 2-ї та 41-ї загальновійськових армій (ЗВА) противника явно або втрачають свої “пробивні” спроможності, або знаходяться вже на шляху до цього.
Противника поки що “рятує” перевага в кількості та обсягах артилерійської та авіаційної підтримки, так само як і на Торецькому напрямку, за рахунок чого вони продовжують “повзти”. Але вже повзуть все повільніше та повільніше.
Наприклад, 30-а та 35-а окремі мотострілецькі бригади (омсбр) противника по напрямку на Воздвиженку та північніше залізниці за майже два тижні просунулися на таку відстань, яку вони місяць тому долали за півдня.
Як на мене, найближчим часом командуванню УВ “Центр” таки доведеться сконцентруватися на чомусь одному – або на Покровському напрямку, або на Торецькому. “Вести две темы” одночасно, очевидно, воно не зможе. Причому відбудеться це не так щоб сильно у майбутньому.
Звісно, якщо “не підїдуть” до цього часу ті самі страшні “стратегічні резерви” ри-фи, які поки що ніхто в очі не бачив. Хоча, цілком можливо, й бачили, але не так щоб “сильно відчули”. Бо якщо вважати за них те, що поперлося у “харківську офензиву”, знову спробувало “прорваться к Осколу” чи намагалося штурмувати “Часік”, або “здуру” побігло в лобову на Торецьк, то тоді перспективи у російського командування виглядають на кінець літа-осінь не так щоб дуже “радісно”.
Фото: бригада “Рубіж”
