Удари ворога по енергетиці й західні інвестиції в український ВПК
Ще взимку, коли Ентоні Блінкен заявив, що є план, завдяки якому Україна зможе забезпечувати себе й не вимагатиме поточного рівня фінансування, а кремлівський режим переніс зусилля стратегічних бомбардувань по промисловості й ВПК, стало зрозуміло, що йдеться про західні інвестиції в наш ВПК.
Цілком логічно з мільйонами біженців від війни, 1300 км протяжності із заходу на схід, сотнею занедбаних радянських об’єктів (де досі є рейки, рампи, бетонні цехи, шахти, катакомби, бункери трьох військових округів СРСР) децентралізувати й розгортати виробництво озброєнь і боєприпасів на місці.
Не чекаючи голосувань і погоджень партнерів, виборів і дебатів.
Наразі ініціатива завантажити українську промисловість грошима ЄС і США очевидна й на поверхні.
Першою була Данія: Копенгаген уклав у два пакети допомоги 170 млн євро.
Далі США оголосили, що частину коштів з двомільярдного Defense Enterprise Fund використають для інвестицій в український оборонний комплекс. Канада також приєдналася — почала працювати з виробниками дронів.
Численні новини про заходи або наміри західних компаній, серед яких Northrop Grumman і Rheinmetall, навряд чи дозволяють трактувати ситуацію інакше, як реіндустріалізацію та розвиток ОПК на місці з мультиплікаторами на безробіття, невисоку, навіть за мірками Східної Європи, зарплатню.
Минулого року ми змогли відновити до 3 ГВт пошкодженої генерації, запустити нові потужності й наростити імпорт з Європи. Попри дефіцит електроенергії, узимку ворог не зможе влаштувати нам блекаут, який вплине на лінію фронту тут і зараз.
Ми вже можемо виробляти міномети й САУ, засоби РЕБ, далекобійні дрони, ПТРК другого покоління, дозвукові крилаті ракети, включно з протикорабельними й «земля — земля», БТР разом з гарматами до них, MRAP, міни всіх калібрів, модернізувати танки, переспоряджати паливо пострадянським ПЗРК і ракетам, модернізувати їх — усе це навіть на рівні викруткового виробництва може не так багато країн.
Противник же вирішив працювати по енергосистемі, щоб максимально не давати нарощувати нам виробництво.
20 червня був сьомий масовий наліт по енергетиці 2024 року й уже другий цього місяця. Прилетіло на об’єкти у Дніпрі й Ладижині, на станцію ДТЕК.
Тактика супротивника зрозуміла. По мережі трансформаторів, повітряних мереж і по станціях зниження 330 кВт летять відносно дешеві іранські дрони — влучать чи ні, але викриють позиції ППО, змусять стрибати після цього на запасні, можна вдарити ракетою проти РЛС Х-59.
Далі залп крилатих ракет Х-101/Х-555, «калібрів» по декількох пріоритетних об’єктах, щоб перевантажити канальність у ППО в секторі.
І потім з гарантією кілька балістичних «іскандерів» і «кинджалів». Гарантовано по черзі вибивати не розподіл, а станції, котрі можуть ремонтувати згодом 12–24 місяці.
Зазвичай ціль — маневрова генерація. Саме вона дозволяє згладжувати пікові навантаження на мережу вранці й увечері.
Блоки АЕС час від часу випадають у планові й аварійні ремонти, сонце й вітер нестабільні, тому ГЕС і ТЕС стали основною ціллю.
Чому росіяни не досягнуть успіху?
З цілком очевидних причин. Департамент оборони США, сектор, який використовує левову частину витрат на оборону світу, використовує не більш ніж 1 % генерації країни.
З них більшу частину — на кондиціювання, зберігання продовольства — речі важливі, але не критичні.
Армія децентралізована і споживає порівняно мало енергії, крім того, мережа генераторів, сонячних батарей, автономних кунгів і захищених ноутбуків у зв’язці із супутниковим терміналом дозволяють місяцями обходитися без електрики з мережі.
Ще під час Корейської війни всі американські бази мали резервне живлення, а одна велика, дивізійного рівня, повністю забезпечувала себе генерацією.
У Другій світовій енергосистема Німеччини та Японії вже були цілями стратегічних бомбардувань. І не однією-двома ракетами з півтонною боєголовкою, а сотнями бомб. Військові США планували вразити 50 великих електростанцій Третього рейху, щоб вибити з гри 40 % генерації.
При цьому таргетували, серед іншого, моральний дух населення — цілями була текстильна промисловість (спричинити дефіцит теплого одягу й вовняних виробів), склади з продовольством (заморожування), транспорт, зокрема річковий.
Цілей не досягли — заводи припиняли роботу, тільки коли їхні ворота вибивали танками.
Були приклади пів сотні прямих влучань півтонних бомб у завод, зокрема в котли й цехи — виробництво відновлювали впродовж чотирьох-п’яти місяців і збільшували показники випуску продукції до бомбардування.
Заводи авіапромисловості під вогнем вузьких місць (фюзеляжі, підшипники та двигуни) спромоглися наростити готову продукцію вдвічі — одномоторні літаки ППО збирали сотнями.
Військове виробництво Німеччини зростало до 1944 року, поки не знесли кілька вузлових станцій разом з містами й не почалася кампанія ударів по виробництву синтетичного палива. Тобто лише транспортний колапс зміг спричинити падіння — і це під безпрецедентним вогнем.
За 1944-й армії США та СРСР скинули на Німеччину 290 тисяч тонн бомб. Просто на робочих місцях або дорогою додому загинули 250 тисяч людей. І виробництво зросло — з вибитими 20 % потужностей генерації, графіками відключень із 1941 року й лімітами на заводи з виготовлення алюмінію, азоту, різних прекурсорів.
Тобто і населення, і стратегічні заводи вже були на лімітах багато місяців. Але лише фізичний прорив до центру країни зміг вивести з гри німецьку промисловість.
Оскільки росіяни крапають сьогодні по кілька нальотів на місяць у сотню тонн сумарно, можна намагатися покласти нам систему, щоб знеструмити заводи, до Другого пришестя.
Зима буде неприємною, до неї необхідно готуватися, особливо в містах біля лінії фронту, але ми продовжимо нарощувати виробництво. Настає такий етап війни, коли воно буде важливішим, ніж мораль населення. Бо відсутність світла, навіть упродовж багатьох годин, ми вже проходили, а от військам на фронті без аптечок, снарядів, дронів і пайків буде важче.
Тому критична інфраструктура й ВПК будуть мати живлення, а от людям потрібно готуватися до перебоїв.
Попри втрати генерації з 55 ГВт на піку перед вторгненням до нижче за 12 ГВт унаслідок війни, хоч пошкоджені майже всі великі ГЕС і працюють 5% ТЕС, ми досі можемо заживлювати критичну інфраструктуру й об’єкти ВПК.
І масові нальоти українських дронів по десятках нафтобаз і НПЗ чи випуск минулого місяця більше САУ, ніж виробляє Франція, це чудово ілюструють.
Фото на заставці: Укренерго
