Що означає війна на виснаження для України та росії
Олександр Коваленко / Обозреватель
Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, багато експертів говорили, що це буде війна на виснаження. Що у відкритому протистоянні з Росією Україні не перемогти, а тому в її інтересах затягувати війну так, щоби армія окупантів виснажувалась. Але після низки успішних контрнаступів про цю стратегію забули – проте лише на якийсь час: у 2024 році до неї вимушено повернулися. Так що ж таке війна на виснаження, яка на нас чекає?
Докладніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи “Інформаційний спротив”.
У грудні 2023 року на прохання ЗМІ описати, якою може бути війна 2024 року, я зазначав, що це будуть оборонні дії з боку Сил оборони України, орієнтовані на вимотування та виснаження російських окупаційних військ. Нашим завданням має стати максималізація втрат росіян – як у живій силі, так і в техніці. І при цьому зведення до мінімуму наших втрат.
Негативною стороною таких дій у сприйнятті громадськості є відсутність масштабних контрнаступальних дій, які найчастіше асоціюються з певним натяком на перемогу та ініціативу. Додатково така тактика передбачає і відступ від позицій, які невигідно утримувати і де втрати СОУ були б вищими за допустимі.
У розумінні середньостатистичного міщанина, далекого від військової науки, така тактика виглядає більш поразницькою, ніж навпаки. Крім того, у сприйнятті багатьох укоренився історично сформований фейк, що Росію перемогти неможливо через її нескінченний людський ресурс і нескінченні запаси радянської техніки. Але чи це так?
Не нескінченний ресурс Росії
У 2022 році російські окупаційні війська під час вторгнення в Україну використали потенціал угруповання від 180 до 200 тисяч осіб, що відповідало 140 батальйонним тактичним групам у повній штатній комплектації. З урахуванням мобілізації незаконних збройних формувань так званих “ДНР” та “ЛНР”, угруповання РОВ мало підтримку НВФ у межах 100 тисяч.
Результатом першої хвилі наступу став провал загального плану вторгнення та втеча РОВ з північного плацдарму з одними з найзначніших втрат в історії сучасної російської армії. Але тоді це були далеко ще не рекордні втрати росіян, і зараз, на третій рік повномасштабної війни, вони виглядають, м’яко кажучи, найскромнішими.
У березні 2022 року втрати російських окупантів, згідно з даними Генштабу ЗСУ, становили 3 900 осіб, а у травні 2024 року 38 940 – тобто зростання у 10 разів! Тим часом втрати техніки, зокрема основних бойових танків і бойових броньованих машин, залежать від інтенсивності наступальних дій і мають як пікові показники, так і спад. Проте за відносно середнього рівня втрат чітко проглядається зростання дефіциту механізованої компоненти у РОВ.
На сьогодні у зоні бойових дій в Україні перебуває близько 470 тисяч російських окупантів, у прикордонних областях – трохи більш ніж 50 тисяч. Так, тільки ця частина угруповання становить 520 тисяч (або втричі більше, ніж у 2022 році). І, здавалося б, зі зростанням кількості складу російських окупаційних військ має зрости і їхній наступальний потенціал, але цього не сталося. Так, вони з жовтня 2023 року наступають на Покровському та Краматорському напрямах, намагаються наступати по Лимано-Куп’янській осі, розгорнули безглузду та ірраціональну Харківську операцію, але за цей період так і не досягли глобальних успіхів, обмежившись лише тактичними.
І тут слід звернути увагу на вищезазначені цифри. Зокрема, показник зростання втрат РВВ у 10 разів та збільшення самого угруповання – утричі. Співвідношення, м’яко кажучи, не на користь російських військ, які дедалі більше роблять ставку на піхотну компоненту через дефіцит техніки, що поступово виникає. А нестача техніки повсюдна в російських підрозділах, що зумовлено її високими втратами та неможливістю військово-промислового комплексу РФ повноцінно забезпечити армію штатною комплектацією.
Наприклад, група військ “Центр” на сьогодні налічує трохи більш ніж 87 тисяч особового складу. Крім нього, з техніки:
танки – 365 замість 1200 покладених по штату. Дефіцит – 70%!
ББМ – 860 замість 3 500 по штату. Дефіцит – 75%!
Ствольна артилерія – близько 800 замість 1300, дефіцит невеликий – 35%. Але при цьому втрати артилерії у РОВ в останні місяці стабільно рекордні і порівняно з втратами 2022 року зросли вп’ятеро.
І все це явні ознаки війни на виснаження. Ресурс Росії не нескінченний і в травневій Харківській операції РОВ як основний бойовий танк переважно використовували Т-62! А ББМ у зоні бойових дій все більше замінює звичайнісінький цивільний автомобільний транспорт, що призводить до зростання втрат як живої силі, так і транспорту. Втрати порівняно з 2022 р. у категорії автотранспорт станом на першу половину 2024 р. зросли у РОВ утричі.
Згідно з супутниковими знімками основних баз зберігання техніки по Росії, практично всі вони спустошені. Найремонтопридатніша техніка була вивезена першою, зараз же в центрах зберігання залишилася та, що потребує тривалішого і витратнішого ремонту або просто банальний металобрухт.
Якби Росія не виснажувалась усі ці роки і не була б на межі неповернення, вона б не розсилала своїх представників до країн Центральної Азії, Близького Сходу, Африки та Латинської Америки з пропозиціями про викуп радянської та російської техніки, що перебуває у них. Аналогічно і з людським ресурсом, якби Росію влаштовували обсяги мобілізації, вона б не рекрутувала вихідців із країн третього світу. Не закликала б найманців із Непалу, Сирії, країн Африки. Знову ж таки, при зростанні втрат у 10 разів зростання російського угруповання – утричі.
Найвиразніша ознака виснаження та ослаблення Росії – це знову ж таки Харківська операція, для якої в Бєлгородській області було сконцентровано угруповання майже в 40 тисяч. Аналогічне за чисельністю угруповання наступало в 2022 році на Київ з території Білорусі і змогло пройти Чернігівську область, частину Київської, дійти до Києва і, отримавши там… отримавши жорстку відповідь, через місяць бігла назад до Білорусі. Бєлгородська група військ у 2024 р. у Харківській області не змогла навіть захопити два середні населені пункти Липці та Вовчанськ.
Україна теж виснажується
Один із контраргументів щодо війни на виснаження – те, що Україна теж виснажується. Як у людському ресурсі, так і в механізованій компоненті. Почасти це правда, адже у нас набагато менше населення країни, ніж у Росії, до того ж з України виїхало багато чоловіків, які не мають бажання повертатися назад, тоді як у Росії цей процес жорстко контролюється.
Саме тому пріоритетом ведення бойових дій і є економія людського ресурсу, про що я писав вище. Якщо утримання позиції неможливе інакше як високими втратами, її необхідно залишити. Різниця у підходах використання людського ресурсу має стати основною відмінністю Сил оборони України від російських окупаційних військ – з перспективою на майбутнє.
Механізована компонента – техніка. Так, ми її втрачаємо так само, як і Росія, і у нас у підрозділах теж дефіцит. Але, на відміну від Росії, яка розраховує переважно на своє посереднє виробництво і радянські склади, що виснажуються, ми розраховуємо на наших міжнародних партнерів. У них запаси техніки далеко не виснажені і більш-менш, але краще за російське, працює виробництво.
Крім того, Росія змушена дедалі більше використовувати техніку, яка давно морально і технічно застаріла, тоді як у СОУ технологічна складова випереджає російську.
Але головне те, що росіяни, які перебувають у стані наступу, втрачають техніку набагато швидше і більше, ніж українські війська, які перебувають у обороні.
В обороні війну не виграти
Російські війська станом на 2024 рік далеко не ті, що вторгалися в Україну в 2022 році. Навіть незважаючи на кількісну різницю, їхня ефективність набагато нижча через зростання втрат та планомірну демілітаризацію самої Росії. І здавалося б, тактика війни на виснаження – це тактика перемоги. Але це не так.
Перебуваючи у нескінченній обороні, перемогти неможливо, і у певний момент СОУ мають перейти до контрнаступу. Але це має бути ідеально підібраний момент, якому відповідатиме піковий момент виснаження супротивника. Той час, коли основною силою протидії українській армії буде піхотна компонента з мінімальною присутністю технічної.
Важлива також технологічна складова, яка дозволить одній зі сторін випереджати іншу у якості та у можливості протидії. Оборонна тактика дозволяє як накопичувати ресурс, так і розвивати технологічну складову. Але при цьому перехід до наступу неминучий для досягнення мети – перемоги у війні.
Висновки
Війна на виснаження вигідна Україні, оскільки Росія, незважаючи на міфологізацію її нескінченних ресурсів, таких не має. Навіть у питаннях людського ресурсу вона обмежена як можливостями мобілізаційної системи, так і потенціалом комплектування підрозділів. Можливості збільшення її угруповання (з урахуванням зростання втрат) набагато нижчі і не відповідають пропорції потреб.
Тому виснажити російську військову машину як у фізичному, так і технічному плані не тільки можливо – це відбувається просто зараз. Але цей процес тривалий і може зайняти весь 2024 рік.
Не відкидається ймовірність, що до 2025 року Сили оборони України не проводитимуть масштабних контрнаступальних дій, зосередившись лише на обороні. Можливі локальні системні контратаки, які дозволять повернути контроль над певними ділянками – такими, наприклад, як Серебрянське лісництво та навіть Харківське прикордоння, але повноцінний контрнаступ у 2024 році виключено.
