Завдяки вам світ знає правду

Петро Порошенко

За право говорити вільно – без цензури і пропаганди, за право контролювати владу і вказувати їй на її помилки, за право не бути росією і не бути диктатурою з самого проголошення незалежності боролися тисячі українських журналістів. Сьогодні їхній день, їхнє професійне свято. Свято тих, кому попри тиск, попри воєнні обмеження, все одно не вдається закрити рота – ані владі, ані оркам.

Недарма росіяни прицільно стріляли і стріляють в людей з позначкою Press.

Бо нині журналісти, кореспонденти, документалісти — всі перейшли на рейки війни. Вони всюди, де резонанс. Де по-справжньому гаряче. Де загартовується сталь та лунають дитячі крики. Де потрібно донести світу, що Україна бореться, а росія чинить воєнні злочини. На лінії фронту та міжнародній арені.

Завдяки журналістам міжнародна спільнота побачила кровожерливість російської армії, що знищувала все живе на окупованих територіях. Буча, Ірпінь, Бородянка, Мощун — назви, що були почуті світом через мікрофони українських журналістів. Через їхні обʼєктиви світ побачив, якого лиха може наробити одна російська ракета і сотня неконтрольованих варварів.

І абсолютно неприпустимо в ситуації, коли Україна бореться за свободу, коли військові і цивільні фактично платять за неї своєю кров’ю, принижувати ЗМІ темниками, цензурою і розподілом на “свій-чужий”.

Бо справжня українська журналістика — це про честь і гідність. Про достовірність інформації, а не пропагандистську машину, що поглинає правду. Пишаюсь журналістами, що високо тримають професійну планку та доносять правду.

З вашим днем, «четверта владо»!


Ірина Геращенко

Сьогодні я згадую Макса Левіна, Сашу Махова, Олега Задоянчука, мобілізованого 10 років тому, коли й почалася ця війна і вбитого російським ворогом у вересні 2014-го під Новоайдаром.

Щонайменше 91 журналіст загинули під час російської агресії, хтось, виконуючи професійні обовʼязки, хтось в лавах ЗСУ, захищаючи Україну.

Я думаю про Сергія Цигіпу, викраденого російськими терористами на Херсонщині, та парламентського кореспондента Дмитра Хилюка, якого росіяни викрали під час окупації Київщини. Щонайменше 26 наших колег залишаються в російському полоні. І ми маємо зробити все для їх звільнення.

Я думаю про Андрія Журавля. Хто б міг подумати, друже, що ти серед перших візьмеш зброю в лютому 2022-го. Ти зник безвісти в перші місяці вторгнення. Й ми всі шукаємо тебе серед облич тих, кого вдається витягти з полону і віримо в зустріч.

Ми пишаємося Лесею Литвиновою, Іриною Шевченко, Вахтангом Кіпіані, сотнями наших найкращих колег, які сьогодні в лавах ЗСУ. Ви всім нам нагадуєте, що окрім фаховості треба бути Громадянином.

Ми маємо блискучих воєнкорів, які готові щодня ризикувати, аби показати Україні та світу правду про війну, фіксуючи російські злочини і героїзм українського воїна.

Й на фоні цих щоденних важливих справ і героїчних людей особливо ницо виглядають всі ті, хто намагаються повернути українську журналістику в часи цензури і темників, підмінити професію пропагандою і маніпуляціями.

Дякую всім українським журналістам, хто, попри все, залишається в професії, мають принципи і позицію.

Важкі часи, друзі. Головне, триматися разом і захищати те, в що ми з вами віримо. Україну!

 

Фото: Стас Юрченко / «Ґрати»

Автор