Ми воюємо за право існувати чи просто граємось у войнушку?
Справжня ситуація з бронюванням працівників оборонних підприємств усіх форм власності. Хєрова, прямо скажемо, ситуація.
Нє, в глаза нахєр ніхто не посилає, документи-списки приймають, і після цього… не відбувається нічого. І пофігу, скільки у тебе державних контрактів, і коли та які партії виробів ти повинен поставити.
Приклад. Державні контракти підписані п’ятдесят днів тому. Підприємство визнано “критично важливим” тридцять днів тому. Чи є у підприємства бронювання співробітників? Немає. Нуль. Зіро.
Чому? Тому що. Ніхто не може відповісти. Де списки? Десь у Міноборони. Що далі? Невідомо.
Я не розумію, чому. Справді, не розумію. І взагалі, в цій сфері мало хто розуміє.
Але якщо три міністерства, задіяні у процесі бронювання оборонки, і у яких працівники, само собою, заброньовані, збираються власними силами робити дрони і комплектуху – тоді, будь ласка, так і скажіть.
Якщо чесно, то я геть нічого не розумію. Намагаюсь знайти відповіді. Ну хоч якісь… Але марно.
Усім відомий Мартин Брест, який зараз опікується темою дронів (яких саме, він окремо розповість), майже бʼє на сполох намагаючись забронювати від мобілізації фахівців, які працюють (увага!) на оборонному підприємстві. Їх динамлять. Ігнорують. На питання «Так що там із списками, бо у нас замовлення горять» у відповідь бачать кислі мармизи, які начебто кажуть «А х@й його знає, де ваші списки. Десь там. Напевне. Але це не точно».
– Тато, а що таке… парсек?
– Та х@й його знає, синку.
– А що таке… світовий рік?
– Та х@й його знає, синку!
– Ну, а чим відрізняється планета від астероїда?
– Та х@й його знає, синку.
Мати (суворо): Синку, ну, припини дошкуляти батьку. Ти ж бачиш, він втомлений прийшов з роботи.
– Нічого, нічого, кохана! Нехай питає. Хто ж ще розповість сину про астрономію, як не батько?!
Але я знаю Мартина і знаю, наскільки він впертий. І в той же час, спостерігаючи за такою ситуацією, хочеться задати владі, усім тим Слугам народу (до речі, якого саме народу) просте запитання: «Ми воюємо за право існувати чи просто граємось у войнушку?».
Якщо насправді воюємо, тоді в першу чергу бронь мусять отримувати підприємства оборонної сфери. Від того, чи є бронь у кварталу або іншого йоб@ного шапіто чи немає броні, військовим від цього не холодно, не жарко. Бо вони НІЧОГО не виробляють для армії. А ось якщо починаються такі танці з бубном навколо підприємств оборонної сфери, тоді постають запитання. Величезні питання.
В умовах сучасної війни, на третій рік повномасштабного вторгнення війської НЕ ПОВИННІ думати, де, наприклад, їм завтра або через тиждень взяти дрони? (Бо витрата шалена, а окупанти пруть, як сарана). І що тоді робити, якщо, наприклад, волонтерські дрони, чи то від Петра Порошенка, чи від Стерненка або Притули, не привезуть завтра саме в твою бригаду? Що тоді робити? Чим воювати? Нагадаю, що витрата дронів лише одним розрахунком в умовах інтенсивного бою величезна! І скільки загалом розрахунків по усій лінії фронту саме в цю хвилину, коли ви читаєте цей допис, мінусують окупантів, важко навіть порахувати. І питання же стосується не тільки дронів.
Це начебто так просто, і в той же час враження, що Банкова або про це не думає, або їй тупо пох@ю. Ну, для них, напевне, це гра, забавка і гарна можливість трохи накосити бабла…
