Сьогоднішня Україна не Корея 70-річної давності
Виправлення речей, як казав Конфуцій, починається з виправлення імен. Неможливо побудувати правильну стратегію на базі хибних моделей. Корейський сценарій завершення війни — якраз одна з таких. Якщо ви бачите в тексті фразу «корейський сценарій» без іронії чи критики, знайте — перед вами не аналітика, а публіцистика.
Останнім часом пожвавішали розмови про сценарії завершення російсько-української війни буквально вже наступного року. І намагаючись намацати контури майбутнього врегулювання, багато хто вдається до історичних аналогій — зокрема й згадує так званий корейський сценарій. Однак немає нічого гіршого, ніж уподібнювати сьогоднішню Україну до Кореї 70-річної давності. І проблема не тільки в якихось історичних невідповідностях: коли ми беремо за основу хибну модель, то породжуємо хибні очікування, які приведуть нас до хибної політики. Неможливо знайти правильне розв’язання проблеми, описуючи її неправильними словами.
Коротко нагадаю історію Кореї потрібного нам періоду.
На рубежі ХІХ і ХХ століть Корея була єдиною країною, формально навіть імперією (з 1897 р.), але фактично під перехресним впливом Китаю та Японії. У 1894–1895 рр. тривала китайсько-японська війна (частково на території Кореї), яку Китай програв, відтак він втратив вплив на Корею. Під час російсько-японської війни Корейський півострів окупували японці — 1905 року Корея стала протекторатом Японії, а 1910 року Японська імперія анексувала півострів. З тих пір і до 1945 року Корея була юридично Японією, а фактично японською колонією (на цьому паралелі з Україною у складі Російської імперії закінчуються).
У серпні 1945 року, ще до капітуляції Токіо, СРСР і США домовилися встановити демаркаційну лінію між військами в Кореї уздовж 38-ї паралелі (до речі, існував план повоєнного поділу Японії з передачею під радянське управління острова Хоккайдо). Усі спроби Москви й Вашингтона узгодити спільне управління Кореєю (а їх було кілька) провалилися, тож, як і в Німеччині, у кожній окупаційній зоні виник свій місцевий уряд, а 1948 року — окремі держави: КНДР і «Перша» Республіка Корея. Кожна держава вважала себе єдиною легітимною Кореєю, а упродовж 1948–1949 рр. з території півострова вивели радянські й американські окупаційні війська.
У 1950–1953 рр. між обома Кореями тривав конфлікт, у який швидко втягнулися іноземні сили: СРСР і КНР — на боці Пхеньяна, США та їхні союзники — на боці Сеула.
27 липня 1953 року оголосили перемир’я, причому Південна Корея як жертва агресії на початку переговорів вимагала продовжити бойові дії та зволікала з підписанням акта. Цікаво, що технічно документ про перемир’я між північнокорейськими військовими й командуванням сил ООН жодного політичного підпису не має.
Мирна конференція в Швейцарії 1954 року не дійшла згоди в корейському питанні, а збройні інциденти на лінії розмежування тривають і досі. З 1991-го до 2013 року між Кореями діяв договір про ненапад, однак обидві країни так і не уклали повноцінного мирного. У 2018 році справа, здавалося, зрушила з місця, але на початку 2024-го КНДР офіційно відмовилася від гасел про об’єднання півострова і знесла кілька пам’ятників, зведених на честь мирного процесу.
І що з цього нагадує українську ситуацію? Нічого.
1. Корея напередодні війни (у 1945–1949 рр.) перебувала під окупацією двох зовнішніх сил. Україна 24 роки до війни була незалежною, як і Росія.
2. У Кореї відразу виникли два локальні уряди, що претендували на зверхність над усім півостровом, а з 1948 року існували дві різні держави. В Україні російським окупантам жодного разу не вдалося створити якусь альтернативну державність. Захоплені території або односторонньо анексувалися Москвою, або управлялися окупантами за ширмою самозваних «народних республік». Причому «ДНР» і «ЛНР» не спромоглися формально об’єднатися в «Новоросію», а у 2022-му їх офіційно поглинула Росія.
3. До початку війни 38-ма паралель була технічним орієнтиром для розмежування сил США та СРСР, а не міжнародно визнаним кордоном котроїсь Кореї. Кордони України до російського вторгнення були визнані міжнародним правом.
4. Війна в Кореї мала одночасно характер і громадянської, і світової — півострів став полем бою американців проти радянців і китайців. Україна з 2014 року відбиває агресію іноземної держави, а «громадянська війна» в ній — вологі фантазії кремлівських пропагандистів.
5. Державні кордони обох Корей пройшли там, де вдалося зафіксувати фронт, причому з обох сторін іноземних військ було значно більше, ніж власне корейських. Українці сидять в окопах майже самостійно (нечисленні добровольці-іноземці погоди не роблять).
Словом, Росія не КНДР, а Україна не РК. Так само до нашої ситуації не пасують кейси Німеччини та В’єтнаму. А якщо паралелей у базі немає, чому вони мають бути в надбудові?
Так, беззаперечно, російсько-українська війна колись скінчиться. А правильне уявлення про перемогу — уже половина перемоги. Неможливо дійти до мети, якщо не знати, куди йти. Але звірятися в російсько-українській війні з дорожньою картою Корейської війни — шлях у глухий кут. Нам потрібні адекватніші моделі для опису і поточної ситуації, і майбутнього миру.
То які ж сценарії можливі в майбутньому?
Про Третій Райх, тобто окупацію Росії іноземцями, я зараз і не мрію — і неодноразово писав, чому.
Так само нічого розраховувати на Кувейт, тобто удари міжнародної коаліції по російських військах в Україні з подальшим витісненням.
СРСР. Оптимальний і найжаданіший для українців варіант — поразка Росії на полі бою, повернення окупованих територій, внутрішній колапс Росії аж до розпаду і тріумфальний вступ України до НАТО. За такого сценарію всі наші проблеми розв’язуються ледь не назавжди. Однак поклавши руку на серце, ймовірність саме такого кінця війни зараз вкрай невелика. Скоріш за все, нам доведеться спочатку зачекати колапсу Росії кілька чи кільканадцять років, а вже потім досягти решти цілей.
Синай. Дещо ймовірніше, що повного краху Росії не буде, а новий правитель після Путіна обміняє вихід з українських територій на укладення миру, зняття санкцій і повернення на світові ринки. Повної аналогії в сучасному світі немає, але дещо схожий процес відбувся навколо Синайського півострова, хоча українцям навряд чи сподобається цей приклад. Ізраїль захопив цей єгипетський півострів унаслідок Шестиденної війни 1967 року. Під час війни Судного дня 1973 року єгиптяни безрезультатно спробували відбити Синай. Але 17 вересня 1978 року в Кемп-Девіді підписали рамкову, а 26 березня 1979 року у Вашингтоні остаточну мирну угоду з Ізраїлем. Синай повернули власникам за умови його демілітаризації. Багатонаціональні сили перебувають на півострові до сьогодні. Попри всі труднощі, мир у цьому районі більше не порушували.
Фолкленди. Оце той самий «вихід на кордони 1991 року», яким нас тішили можновладці й для якого потрібен простий розгром російських сил без подальшої зміни режиму. Можливо, Росія і змогла б відступити під тягарем виснаження, однак Путін забагато анексував українських земель, щоб піти на це. Скоріш за все, він вестиме війну до останнього бареля нафти.
Тож у середньостроковій перспективі ймовірніші інші сценарії.
Кримський варіант. Унікальна ситуація, яка склалася на межі Херсонщини й Криму після незаконної анексії останнього Росією в березні 2014 року. Не існувало жодного міждержавного документа, який визначав би статус адміністративної межі АР Крим, однак фактично вона була лінією розмежування, і до того ж мирною. Мало віри, що колись вдасться повторити щось таке в масштабах всієї України — тривале перемир’я без підписання жодних угод.
Мінськ-3. Те, що найчастіше звуть корейським варіантом, насправді може бути новою мінською угодою. Перемир’я підписали, мирний договір — ні. Лінію зіткнення визначили, кордони — ні. Локальні сутички й обстріли тривали, повномасштабні бої — ні. То в чому ж різниця, запитаєте ви, і чому я так рішуче виступаю проти терміна «корейський»? Та тому, що корейці, хай там як, були одним народом в одній країні й не з власної волі розділені наддержавами. А отже, колись, раніше чи пізніше, питання про об’єднання Кореї знову постане. А українці не розділений народ, і росіяни з українцями не один народ. Перед Києвом ще стоятиме надважкий виклик реінтеграції окупованих територій, але вже ніколи не постане питання «возз’єднання» з Росією. Не розуміти цієї засадничої відмінності означає не дати собі раду з проблемою російського імперіалізму.
Фінський варіант. Найгірший з можливих, за яким відторгнення частини України легітимізують через міждержавний договір (у варіації 1940-го). У варіації 1944–1947-х навіть вільна частина України потрапляє під законний вплив Росії. Утім для цього Москва має здобути якусь надзвичайну перемогу на полі бою.
Тотальний крах і капітуляцію України не розглядаю через вкрай низьку ймовірність.
Я не претендую на укладання вичерпного переліку можливих сценаріїв закінчення війни. Я лише пропоную вибирати модель із дещо ширшого списку, у якому знайдеться щось адекватніше нашій ситуації, а не зациклюватися на хибно зрозумілому корейському варіанті.
Бо Україна не Корея.
Фото: Вікіпедія
