Вісті з фронтів. 20.05.2024
Спочатку про Харківський напрямок, а потім трохи про МОЖЛИВИЙ Сумський.
1. Очевидно, командування противника на Харківському операційному напрямку не полишає сподівань виконати своє головне найближче завдання – взяти під контроль м. Вовчанськ і створити умови для подальших активних дій своїх передових підрозділів у південному та південно-східному напрямках.
Але протягом крайніх 2-х діб противник спробував певною мірою наростити свої зусилля у тактичній зоні не тільки безпосередньо у районі м. Вовчанськ, а й відновивши свої спроби атакувати по напрямку на с. Липці.
Зокрема, передові підрозділи 18-ї мотострілецької дивізії (мсд) противника, при підтримці приданих їм підрозділів 11-го армійського корпусу\АК (7-го окремого мотострілецького полку\омсп так званого “Африканського корпусу” та ряду інших), атакували по двох напрямках:
– вздовж північного берегу р. Липець (по напрямку на с. Липці з боку с. Лук’янці),
– а також вздовж р. Муром з території ри-фи у напрямку на с. Зелене.
З них противник зміг просунутись лише вздовж р. Липець на відстань до 1-1.2 км. Наскільки я розумію, загалом, закінченням першого етапу свого наступу на цьому напрямку російське командування буде вважати вихід своїх передових підрозділів на рубіж Липці – Веселе. Але, цілком можливо, що реалізація цих побажань або суттєво затягнеться, або взагалі не трапиться.
Що стосується безпосередньо району м. Вовчанськ, то, очевидно, протягом крайніх 2-х діб командування противника намагалося створити умови для більш-менш сталого закріплення положення своїх передових підрозділів як у самому місті, так й західніше, вздовж західного берегу р.Сіверський Донець по напрямку Огірцеве – Бугруватка.
З цією метою підрозділи 2-ї “таманской” мотострілецької дивізії (ймовірно, зі складу її 1-го танкового полку\тп та 1-го мотострілецького полку\мсп) або 47-ї танкової дивізії\тд зайняли повністю лісовий масив між Бугруваткою та Огірцевим до р. Сіверський Донець, українські війська на цій ділянці, очевидно, повністю відійшли на східний берег річки.
В районі самого міста Вовчанськ, ймовірно, передові підрозділи противника зі складу бригад його 6-ї загальновійськової армії (ЗВА) 138-ї та 25-ї окремих мотострілецьких (омсбр) докладають “титанические усилия”, аби утриматися в самому місті.
На даний момент противник, очевидно, утримує район Вовчанського м’ясокомбінату та старого аеродрому північніше міста, а також декілька прилеглих кварталів вздовж вулиць Терешкової та Новоселівської.
Декілька спроб противника атакувати з боку аеродрому по напрямку в глиб міста були зупинені передовими підрозділами ЗСУ інтенсивним вогневим ураженням по бойових порядках атакуючих підрозділів противника.
На даний момент ситуація в районі м. Вовчанськ для українських військ жодним чином не виглядає “катастрофічною”, як про це дурнуватими голосами галасують “достоверные источники” російської етимології, а за ними декілька вітчизняних довбограїв.
Справа в тому, що вона МОГЛА БИ бути такою, якби противнику вдалося просунутись вздовж р. Сіверський Донець не тільки по західному її берегу, а й по східному по напрямку Гатище – Синельникове, перед цим форсувавши р. Вовчу з півночі на південь.
Але на даний момент, судячи зі всього, підрозділи ЗСУ достатньо успішно утримують свої передові позиції на цьому напрямку. Й відповідно забезпечують можливість повноцінного матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) наших підрозділів, які оперують в районі м. Вовчанськ, а також відповідний маневр силами та засобами по цьому напрямку.
2. Тепер щодо можливих дій противника по Сумському операційному напрямку.
У складі тактичної групи “Курск” противник має\мав у розгорнутому стані:
– Десь до 3-х мотострілецьких полків (мсп), всі три неповного складу (тобто без 1-2-х мотострілецьких батальйонів\мсб).
– І такий собі “конгломерат” із цілої низки різноманітного типу батальйонів, “насмиканих” зі складу самих різних частин і з’єднань, іноді навіть із різних округів (угрупувань військ). Загалом їх було 9, мотострілецьких, танкових, стрілецьких і навіть був один десантно-штурмовий (дшб).
– Також по цьому напрямку було розгорнуто принаймні 2 зведених “штурмових” загони (щось середнє між посиленою ротою та недоукомплектованим батальйоном).
Загалом на цьому напрямку було десь 9-10 тисяч росіянських “тушок”, задрапированих у військову форму.
Однак вже перед самою активізацією противника на Харківському операційному напрямку на цей же напрямок прибули підрозділи зі складу його 44-го армійського корпусу (АК) 30-го мотострілецького полку (мсп) 72-ї мотострілецької дивізії (мсд), а також 128-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр). Частина з них навіть розвантажувалася на залізничній станції “Курск”.
Загалом командування противника перегрупувало на цей напрямок підрозділи загальною чисельністю до 3700-3750 ДОДАТКОВИХ “тушок” із штатним озброєнням і військовою технікою (ОВТ).
На відміну від формувань групи “Курск”, які діяли на цьому напрямку раніше, причому частково перебуваючи у статусі “відновлення”, це були цілком боєздатні та укомплектовані підрозділи. Тому немає нічого дивно в тому, що їх частково використали в подальшому саме на Харківському операційному напрямку. Хоча не всіх і в достатньо обмеженому масштабі.
На даний момент, якщо ми ведемо мову про можливу активізацію противника саме на Сумському операційному напрямку (зі слів генерала Буданова), то проглядаються у цьому сенсі два найбільш ймовірних напрямки:
– Суджа – Суми,
– Грайворон – Велика Писарівка.
До речі, на першому напрямку, очевидно, противник ще “дотягує” якісь додаткові сили й засоби (цілком можливо, з інших оперативних напрямків). А в районі Грайворону, судячи зі всього, окрім тих батальйонів зі складу групи “Курск”, які були тут розгорнуті раніше, ймовірно, “зашхерилася” саме 128-а омсбр 44-го АК, причому, можливо, навіть у “повному складі”.
* * *
Таким чином, підсумуємо або спробуємо “скласти до купи” декілька очевидних речей, які маємо сумнівне задоволення зараз спостерігати.
– Для розширення смуги своїх активних (наступальних) дій на Харківському операційному напрямку противник, очевидно, потребує ДОДАТКОВИХ БОЄЗДАТНИХ сил і засобів. Вже не кажучи про його “вологі мрії” пробитися на тили нашого Куп’янського угрупування, про що казав у своєму нещодавньому повідомленні Головнокомандувач ЗСУ.
– Задеклароване пуйлом “создание буферной зоны” на нашій території, очевидно, “якось не виходить” (ця смуга у нього виходить малою за розмірами, якоюсь “кривою” й взагалі, очевидно, не здатною слугувати жодним “буфером”, причому ні для чого).
– Можливих варіантів подальших АКТИВНИХ дій на Харківському операційному напрямку, насправді, у противника не так вже й багато. Й всі вони потребуватимуть від його командування залучення ДОДАТКОВИХ сил і засобів. А це означає перегрупування їх із ІНШИХ напрямків (російські “стратегічні” резерви, судячи зі всього, якось “формуються повільно” та й то переважно в інформаційному полі). Відповідно це напряму вплине на плани противника на цих самих ІНШИХ напрямках.
– Активізація противника на Сумському операційному напрямку, очевидно, можлива. Однак через вищевказані фактори навряд чи буде носити “широкомасштабний” характер. Насправді, це лише додасть противнику “геморою” з необхідністю й там ще “щось вводити”, й “щось перегруповувати”.
– Задум противника “витягнути” наші резерви на Харківський та Сумський напрямки, очевидно, виходить у нього також якось “криво и косо”. Бо замість цього противник, аби підтримувати “темп наступления на Харьков”, сам вимушений кидати сюди, образно кажучи, “батальйон за батальйоном”.
Як на мене, загальна “доцільність” цього кремлівського перфомансу у нашому Харківському (й можливо Сумському) прикордонні, навіть з військової точки зору (бо з військово-політичної трохи складніше) виглядає на сьогоднішній день, м’яко кажучи, сумнівною.
Фото: Оперативне командування Захід
