Про дорослу розмову
“Ситуація в країні потребує дорослої розмови”. Чуємо це дедалі частіше.
Мається на увазі – треба відмовитися від солодких казочок “марафону”. Бо після його теплої ванни холодний душ реальності може видатись надто контрастним. Із відповідними демотивуючими ефектами. А мотивація – це запорука перемоги у тривалій війні.
Також мається на увазі – треба відмовитися від ненависті та шельмування в анонімних телеграм-каналах, які досить легко прослідковуються до радників (старших радників) президентського офісу. Бо пошук ворогів, розділення суспільства і свідома відмова співпрацювати всередині країни різко знижують можливості і арсенал засобів боротьби. Про це вже навіть Європейський Парламент окремо зазначає.
Зрештою, мається на увазі – спокійно говорити про проблеми і про те, як усім разом ці проблеми треба вирішувати. Що зробила влада, і де їй потрібна допомога.
Поки цього не бачимо. Останнє інтерв’ю Володимира Зеленського, трансльоване марафоном, витримане в звичній тональності. Розповіді про перемоги і загальні заклики до суспільства мобілізуватись і до партнерів – допомагати. Але те, що працювало в 2022-му, втратило ефективність у 2023-му і стає контрпродуктивним у 2024-му. Розповідати про “92-98%%” фортифікацій дивно, бо прикладів неготовності набагато більше за “2-8%%”.
Для мобілізації потрібна мотивація. Якщо все так добре, навіщо заклики? Якщо Верховний Головнокомандувач особисто спростовує потребу в 500 тис мобілізованих (не одномоментно, до речі), то про що тоді мова?
Ситуація тим часом за серйозністю не поступається весні 2022-го. Від логіки “все добре, окрім окремих недоліків” час перейти до опису проблем, чіткого змалювання перспективи, що буде, якщо нічого не робити, і пояснення, що ж, власне, робити. А головне – звіту: що конкретно зробила влада, щоби зусилля суспільства були ефективними.
Один із ключових напрямків – робота з партнерами. Без допомоги Україна довго опиратися не зможе. Тому отримання допомоги у будь-який спосіб – це надмета, порівняно з якою усі ревнощі, дрібні політичні інтрижки, бажання “обійтися без Порошенка” чи “виховати депутатів, щоб знали своє місце” – пил і тлін.
Заходу (а точніше, урядам і провідним політикам західних країн) треба усіма способами донести сценарій, за яким виграє і Україна, і західні держави. Складається враження, що на Заході не дуже розуміють, що робити з рф. Як уникнути і ядерної війни, і катастрофічного сценарію повоєнного хаосу на території росії. Робочий сценарій – “варити жабу повільно”, виснажувати в Україні, щоб привести до переговорів, замирити і забути.
Але у рф інша мотивація. “Свящєнную вайну” не закінчують переговорами. Тому росіяни лізтимуть, поповнюючи втрати, доки не доможуться свого або доки не луснуть в процесі, вичерпають ресурс: мобілізаційний, технологічний чи економічний. Цей останній ресурс вичерпується найшвидше – і активна санкційна політика могла б відправити російську воєнну машину на дно набагато швидше, ніж у них закінчиться техніка, а тим більше орки.
Перехід до активної підтримки України і завалення, а не замирення, росії потребують якісної зміни бачення Заходом картини війни. Цю картину до політиків, урядовців, експертів і журналістів треба доносити усіма можливими способами. Зеленського, Стефанчука (навіть зі співробітниками Апарату ВР), Шмигаля, Стефанішиної, Кулеби і навіть Єрмака на це не вистачить (як би вони не розказували, що “лише вони представляють Україну”).
Для об’єднання зусиль і ресурсів і для створення на Заході “вау-ефекту” від “нового українського дива” і потрібен професійний уряд національної єдності та порятунку.
Однак поки жодних рухів у цьому напрямку президентський офіс не робить. Навпаки, показує усі ознаки занепаду. Це коли, намагаючись виправити проблему, подвоюють зусилля… у процесах, які, власне, до проблеми призвели:
– Ще більше марафону – і менше різних думок.
– Ще більше хейту в телеграм-каналах – і обливання лайном усіх, хто закликає навести з цією російською платформою лад.
– Ще більше всевладдя президентського офісу, розставлення скрізь своїх людей. Уже заговорили в соцмережах про “Кіпера на ОГПУ, Поклада на СБУ” і інші кадрові рішення, покликані зробити “вертикаль” іще вертикальнішою.
– Ще більше корупції “як в останній день” і відмов від парламентських та громадських механізмів контролю. Ігнорування закликів і попереджень партнерів, вимог інтеграції до ЄС і НАТО.
– Ще більше шельмування і упослідження депутатів, опозиції, розслідувачів, журналістів…
Це марнотратство ресурсів і посилання негативних сигналів партнерам, що додатково зменшує ресурси і перспективи їх отримання.
Ми повинні змінити якість сигналів, які генерує Україна.
Це неможливо без дорослої розмови про проблеми і шляхи їх подолання.
Влада реагує на сигнали суспільства, які надходять не лише з опозиційної “бульбашки”. Шанс бути почутими – у порушенні питання дорослої розмови і уряду єдності з представниками влади вживу і в соцмережах.
У стані влади також розбрат, недовіра і пошук виходу. Важливо, щоб вихід було знайдено на благо країни і досягнуто спільними зусиллями.
