росія – це міжнародний тероризм
Деякі західні видання:
“Наратив європейського опору російському агресорові може змінитися на опір спільному для всіх європейських народів ворогові – радикальному ісламізму, з яким необхідно боротися в пріоритетному порядку, навіть якщо це означає пом’якшення тону у стосунках з Росією”.
Вони наче геть не стежать за тим, що відбувається на Росії, тому дуже тьмяно уявляють собі ситуацію. А у нас обмаль ресурсів, щоб донести це до західної авдиторії.
Знаєте, скільки разів у обговоренні теракту в Крокусі прозвучало на Росії це слово – “ісламізм”?
Жод-но-го разу.
Це легко перевірити. Достатньо задати відповідні параметри пошуку: домен.ru, 22-24 березня. Або зробити пошук на каналі BRIEF у телеграмі. Вони пилососять усі російські джерела, збираючи до купи важливі новини та коментарі по гарячих темах. Ґуґл бачить хіба декілька згадок на другорядних сайтах і форумах. Здебільшого у зв’язці з Україною та США. На каналі BRIEF – жодної згадки.
Російський нацизм, який є державною політикою, нацизм соціально прийнятний та заохочувальний, він дуже таргетований. Всі мають ненавидіти “хохлів”. Прояви ненависті до інших, поки зверху не поступить відповідна вказівка, є факультативними або навіть неголосно заборонені.
Втім, на Росії існує група олдскульних нациків широкого профілю, які таємно ненавидять усіх “нерусских” та мріють про етнічні чистки. Всі ці малофєєви, дугіни, холмогорови, мардани, стєшини та інші. Цього разу вони подумали, що вже можна, і почали лементувати про “геноцид русских”, якого не оминути, якщо не покінчити з “многонационалочкой”.
Але навіть вони не згадують ісламізм.
І це не тому, що вони тупо бояться Кадирова. Кадиров, до речі, все чує та бачить, як вони не намагалися зробити вигляд, що виступають лише проти мігрантів, він все зрозумів:
“С отдельными лжепатриотами, подстрекателями к этническим чисткам разговор будет короткий”.
Це тому, що вони нічого не мають проти радикального ісламу, який цілком збігається з їхньою ідеологією. Бо у своїх підставових рисах вона полягає в ненависті до сучасного світу, західної цивілізації, бажанні знищити тих, хто від тебе відрізняється, готовності до тотальної війни, коли “мы попадём в рай, а они просто сдохнут”.
З ісламом, навіть найрадикальнішим, у них все гаразд. Про що свідчить дружба з іранцями, талібами, хамасом та іншими хуситами.
Насправді їм просто не подобається, коли поряд з ними живуть люди іншого вигляду, які розмовляють незрозумілою мовою. Бо хто їх зна, може, вони між собою з них кепкують та говорять русофобські речі.
Це найбанальніші расизм і ксенофобія. Тільки вони поки що заважають їхньому повному злиттю з радикальними ісламістами.
Парадоксальним чином, саме через це на Заході їх поки що дехто вважає потенційними союзниками у боротьбі із “міжнародним тероризмом”. Хоча саме Росія є найнебезпечнішим джерелом загрози для західного світу. Жодні ісламісти навіть близько не мають таких ресурсів і важелів для того, щоб зруйнувати західну цивілізацію.
Якщо росіяни зможуть подолати оцей притаманний їм расизм, вони атакують світ єдиним фронтом із радикальними ісламістами. Почасти це вже відбувається. Але може бути набагато гірше.
Таке злиття православних і правовірних відбувається в романі-антиутопії Ірини Батакової “Білий, червоний, чорний, сірий”. Там після великої війни, внаслідок якої Росія повністю відгородилася від зовнішнього світу, іслам і православ’я злилися в якесь гібридне ціле. Дев’яте травня стало “Днем Великого Єднання Двох Священних Книг”, коротко – святом Двоєдинокнижжя. Православна і правовірна молодь поділилися на “кохрів” і “комусів”: членів Комуністично-християнської партії молоді та Комуністично-мусульманської партії молоді відповідно. Туди зараховувалися всі учні парафіяльних шкіл і медресе, які досягли 14-річного віку.
Православній церкві довелося піти на поступки і заплатити своєрідну джизью (податок на іновірців), заборонивши іконошанування. “Вони нас від Зовнішнього світу оберігають – тому й платимо. Це ж найкращі наші бійці і прикордонники сторожових веж”.
Такий своєрідний “православний халіфат” був би цілком органічним для сьогоднішньої Росії. Яка спирається на кадировців, перебуває в союзі з аятолами і дружить із талібами. Абдуллаха Анзорова, радикального ісламіста, який обезголовив французького вчителя Самюеля Паті, з почестями поховали в Росії (оскільки кадирівська Чечня – її невід’ємна частина). Якщо схрестити ніж Анзорова з кувалдою Пригожина, – вийде якраз загальний символ для союзу “кохрів” і “комусів”. Перев’язаний червоною та георгієвською стрічками.
Тож ділити їм, насправді, нічого. Де-факто вони є спільним ворогом цивілізації. Зрештою кремлівський халіф про це дедалі відвертіше говорить.
Хто б усе це пояснив Заходу?
Колаж: 24 канал
