Перемир’я – це вічна війна

Щось у мене в стрічці часто стали траплятися дописи на тему можливого перемир’я між Україною і Росією. Мовляв, це ж збереже життя багатьом українцям, а ми використаємо паузу, аби за допомоги Заходу збудувати потужну армію, яка нас захистить…

Схоже, час висловити свою думку. Так от, я категорично проти будь-яких замирень із Москвою. І от чому.

По-перше, вже не світова історія, а навіть події останніх 10 років свідчать, будь-які угоди з Кремлем – це як спроба чесно грати з шахраєм. Уважно прочитайте статті Мінських угод. А потім відповістіть самі собі – виконала їх Москва бодай раз? Ще прикладів треба? Росія запросто суне війська вперед, тільки-но відчує нашу слабкість, – під оплески її ж населення. Нам доведеться постійно тримати відмобілізоване військо, просто аби захиститися.

По-друге, навіть не мрійте, Росія не пристане на умови, вигідні нам. Оприлюднені стамбульські умови чітко доводять, Москві потрібний не мир, а капітуляція України. Потрібно наше національне приниження. Аби ми не просто зазнали теріторіальних втрат, а зазнали їх максимально болісно для нас. Аби зламати нас морально.

Нарешті, по-третє. Я категорично не вірю, що Москва задовольниться добутим, і жах завершиться. Так, Кремль сильно помилився – він планував війну в стилі “Київ за три дні”, а вийшло два роки і шалені втрати. Я не сумніваюся, передишку Кремль використає, аби підготуватися краще і напасти набагато більш потужними силами. А ми всі ті, хто воюють зараз, станемо набагато старшими. І нам доведеться вже не самим воювати, а відправляти в окопи своїх дітей.

Так краще буде?

Віщую запитання – а що ж робити, якщо ресурсів для продовження війни у нас більше не буде? Відповідь – а навіть тоді треба битися до останнього. Просто аби з усіх можливих мирних угод вирвати для нас найбільш сприятливі.

Хоча хто вам сказав, що у нас для війни немає ресурсів? Агов! Пройдіться центрами Києва, Дніпра, Львова та інших обласних центрів, ви побачите зграї здорових мужиків, які до армії ще не наближалися. Українці торік придбали рекордну (!) кількість BMW X-5 явно не для фронту. На фронті потрібні автівки дещо інші.

Це у нас ресурсів немає? Ви зарплатні голів комітетів Верховної Ради бачили? У нас ресурсів немає, чи хтось “у своїй голові війну завершив” і тепер хоче завершити її шляхом сепаратного миру та територіальних поступок?

І так. Я категорично не вірю ні в які “ми використаємо перемир’я, аби збудувати нову армію”. Буде так – українці оберуть нового популіста, який пообіцяє “4000 вчителям”, “зійтися посередині” та “просто перестати стріляти”. Або українці загрузнуть у чварах між собою. Результат один – до нового вторгнення Москви ми будемо знову не готові.

А росіяни вторгнуться. Просто тому, що можуть. Бо у них під війну вже ціла індустрія вибудована, і той, хто наживається на війні, від прибутків своїх не відмовиться. Так само, як пересічний росіянин не відмовить собі в нагоді добути пральну машину і унітаз, ще й погасити іпотеку участю у війні.

Правда така. Як до 24 лютого 2022 року вже не буде ніколи. У нас лише два виходи – продовжувати опір і сподіватися, що Захід знову прийде на допомогу (я, наприклад, вірю ще в економіку Росії, вона точно невдовзі піде під укіс), або готувати до війни дітей. Альтернатива цьому всьому тільки одна – згадайте про Бучу.

Ви не уявляєте, як мені боляче все це писати. Я в ЗСУ вже два роки. Мені до сказу набридла війна і служба в армії. Я неймовірно хочу додому. Але від одної думки, що після повернення додому будуть знову призов і фронт, мені стає по-справжньому дурно. Ніж таке – краще лишитися в ЗСУ зараз.

І ще, за нами наші діти. Яким доведеться. Якщо…

Одним словом, я іншого виходу не бачу. Опиратися треба. Перемир’я означатиме лише нову війну. Вічну війну.

Зайшов у соцмережу, яка називається першою літерою відомого слова з трьох букв, і одразу прибігла чергова зграя ноунеймів. Зовсім випадково (інакше і бути не може) вони поділилися на два табори. Одні волають, як скажені, «давайте мирицца», а інші цілодобово скиглять, як мантру, «аткройте границы… аткройте границы». Дивно, що люди досі не в курсі про той факт, що кордони і були відкриті для дітей, жінок, літніх людей. Навіть для військових. Маса прикладів відпусток проведених за кордоном. Ба більше, кордони відкриті для деяких фахових втікачів-обісранців. (Ну вони ж якось виїхали, так)?

Але ми зараз не про це.

Ми про «давайте мирицца». Про «нехай уже договариваюцца».

Дійсно. Війна всіх, мʼяко кажучи, втомила. Особливо від війни втомились ті, хто її в упор не бачив.

Дійсно. За свої електоральні, політичні помилки Україна зараз сплачує шалену, неймовірно шалену ціну. І якщо би грошима, то Бог з ними. Ціна… Десятки тисяч людських життів.

І дійсно. Дуже хочеться, щоби все як можна скоріше скінчилось. Але…

Давайте влаштуємо маленькі КШН (командно-штабні навчання) в рамках френдів мого акаунту? І спробуємо намалювати цей так званий мир, який нам наполегливо пропонують вже майже з кожної праски. Нагадаю, так, як військові хочуть мира, його не хоче ніхто. Це аксіома. Тримайте її в голові.

Отже. Хотелкі росії вже відомі усім. Відмова України від шляху до НАТО. Скорочення армії до розміру партизанського загону. Жодної західної зброї на території України. Відмова від Криму та територій Донецької, Луганської, а також… Запорізької та Херсонських областей. Так, так! Саме про це буде йти мова. Віддати Запоріжжя, Херсон і так далі, тому що країна-агресор… записала це в свої регіони. Це приблизно те, що хоче росія. Хоча можна припустити, що апетити набагато більші. Ах так, ледве не забув. Обовʼязково буде відмова від декомунізації (дедушка ленин в кожне місто та містечко). Нічого не забув?

Що ж отримаємо ми? Ммммммм… Та хз, власно кажучи. Хтось зараз скаже «Петров! Ти що забув? Ми отримаємо мииииииир! Це ж так багато». Окей. Записали. Росія нам подарить мир. І наступного ж дня побіжить в усі міжнародні інстанції з криками «Снимайте санкции. Мs с украинцами помирились». Армія піде по домах, бо, згідно угоди, її чисельність буде достатньою лише для охорони кукурудзяного поля. Країна буде змушена будувати якщо не все, то багато чого заново. Вірніше не Україна в звичному нам розумінні, а те, що від неї залишиться. Хтось і тут скаже «Та хер с ними с теми областями, зато мы получили мир». І цю тезу обовʼязково підтримають із прасок. Можете бути впевнені.

І ось десь роки через три. Скоріше за все, через два… росія вдарить знову. Вже врахувавши всі свої помилки і остаточно посваривши між собою українців. І тоді у нас не буде жодного шансу. ЖОД-НО-ГО. Хтось зараз знов скаже «Сышииишь, Петров! А шо ты отэта нам тут рассказуешь? Как это ударит? У нас же мир с ними будет?». Слушне запитання. Слушне для того, хто не памʼятає, що було учора.

Для тих, хто забув той факт, що до 2014 року у нас із росією була жменя договорів про закадичну дружбу. І що? Як це допомогло Україні? А напочатку 2022 року з Москви лунали фрази, які мусили нас запевнити, що росія – це остання країна, яка хоче війни. І що було потім? Питання риторичне…

Коли прийде час, в Кремлі знову вигадають двадцять приводів продовжити похід далі. Ну, наприклад, скажуть, що король Данило – це прямий родственник дедушки ленина, а це значить, що Софійський собор будували московські мєтростроєвці. Варіантів безліч.

Так що нам пропонують? Справжній мир? Чи тимчасовий відпочинок для агресора, за який ми потім сплатимо своїм існуванням?

Одразу ж постає питання. Так що тоді робити? На цю тему можна багато чого сказати, але замість відповіді я задам ще одне запитання: «А чого це росія так часто стала згадувати про мирні перемовини? Навіть сотні тисяч ботів і корисних йолопів в соцмережах підключили для цього. У них же зараз все вдається. Вжууууух, і окупували Авдіївку. Вжууууххх, і окупували декілька сіл далі… Чому путін через тиждень після початку «бліцкригу» під назвою эСВэО звернувся до українських військових?..

Коли ви знайдете відповідь на ці запитання, тоді зрозумієте, що нам робити далі.