Ціна впертості
У січні-лютому багато дат, які повертають до подій дворічної давнини.
Коли світові ЗМІ, Байден, Порошенко криком кричали про необхідність підготовки до повномасштабної війни як єдиної можливості цю війну відвернути.
12 січня 2022 року в Києві перебував шеф ЦРУ Вільям Бернс, який повідомив Президента Зеленського про терміни і напрями можливих ударів російської армії по Україні. Попередження було проігнороване.
Того ж дня, два роки тому, Україною прокотилася хвиля повідомлень про мінування низки об’єктів: аеропортів Бориспіль і Жуляни, центральних станцій метро Києва, шкіл у містах Черкаси, Львів і Дніпро, торгівельних центрів і головної ялинки в Одесі.
За два дні, 14.01.2022, відбулась глобальна кібератака на державні сайти України.
А вже 19 січня всі почули знамениту розповідь Зеленського про шашлики, а невдовзі речники “слуг” і влади в цілому понесли в маси нехитру думку про те, що “розмови про вторгнення руйнують економіку”. Дехто договорився навіть до того, що “на Заході заздрять успіхам владної команди і підривають їх”.
Хто кого підірвав – всі побачили 24 лютого.
Представники влади заднім числом намагаються виправдати таку поведінку тим, що, мовляв, не хотіли паніки. Але паніку вони і отримали, притому вже після початку вторгнення, якраз тоді, коли військові мусили висуватися по дорогах, забитих біженцями.
Натомість треба було робити речі, що їх пропонували і партнери, і “Європейська Солідарність”: збільшувати витрати на Збройні Сили, викликати резервістів, розгортати частини на загрожуваних напрямках півночі і півдня, копати, облаштовувати загородження, мінувати…
Лише в цьому був шанс якщо не відвернути вторгнення, то значно пом’якшити його наслідки.
Демонстративна підготовка Швейцарії до, здавалося б, безнадійної оборони від військ вермахту в 1940 році відбила у гітлера бажання до вторгнення. Та й росія у 2018 році так і не наважилася на повномасштабне вторгнення після захоплення українських кораблів у Чорному морі.
Чому про це згадувати зараз? А щоб нагадати про важливість слухати союзників, опозицію та загалом притомних людей, навіть якщо вони кажуть неприємні речі. Особливо, якщо вони кажуть неприємні речі.
Бо краще дискомфорт визнання правоти опонента і корекції своїх дій, ніж катастрофа помилок від впертості. Надто висока ціна.
Карта: Bild
