Трамп і Третя світова війна

Антон Швець

Не розумію радості від новин про заборону суду для Трампа балотуватися у штаті Колорадо. Можу вам сказати, що для мене рішення суду Колорадо виглядає як передвісник Третьої світової війни.

Занадто гучна заява та клікбейт? Та ні. Де Трамп, а де світова війна, він же навпаки каже, що зробить мир (за наш рахунок)? Справа не в Трампі, точніше, не тільки в ньому.

Світові війни є результатом світових же криз, тобто криз, які проходять у світових державах. Криз як зовнішніх, так і внутрішніх. Точніше, співпадіння зовнішніх і внутрішніх криз для провідних держав світу і є передвісником Світової війни.

Так само було перед Другою світовою. Як внутрішня криза, де і в США, і в Європі за допомогою медіа посилилися популісти (від комуністів до нацистів). Так і зовнішня – питання експансії СССР просто тому, що питання експансії Німеччини через відсутність колоній, питання контролю над колоніями для інших європейських держав, колонізаторська політика Японії і боротьба США та Британії за лідерство. Точніше, формальна легалізація лідерства США, бо на першу сходинку США вийшли ще до війни.

Так само і зараз.

У випадку з Китаєм ми бачимо і зовнішню кризу для Китаю – це фактичний крах проекту «Один пояс – Один шлях». Проект не відмінили, там типу ще якісь конвульсії йдуть, але вже зрозуміло, що навіть для Євразії цей проект не стане потужнішим за маре ліберум. Принцип свободи моря і торгівлі, який послідовно зробив із Нідерландів, Британії та США перші держави світу. Війни та перевороти в Євразії виникають швидше, ніж Китай встигає будувати колії та вантажні термінали на землі. Китай вже зрозумів, що можна вкинути в країну мільярди та втратити і важелі контролю над країною, і мільярди. Це зовнішня криза. Звісно, зараз Китай може зробити покерфейс і сказати, що не дуже вони і хотіли бути першою державою світу, але це не буде правдою.

Внутрішня криза у Китаї також є. Це уповільнення економіки і накопичення проблем розвитку. Китаю треба трансформувати внутрішній ринок за умови, що компартія Китаю бажає зберегти владу над капіталом (щоб не повторити помилок совка). Загалом вибір в Китаї був між лібералізацією та закручуванням гайок. Лібералізацію Сі відмінив і побудував таку жорстку вертикаль, що вона почала кришитися зсередини. Наслідки величезні, але поки що Китаю вистачає інерції. Хоча вже пішли заборони на погані інвест-прогнози (офіційно назвали публікацію поганих прогнозів підривною роботою) і заборони на публікацію статистичних даних (вони ніколи і не були правдиві в Китаї, але тепер і такі показувати не можна). Китай все ще може вірити, що побудує систему контролю над капіталом через систему соціального кредиту, але я не бачу, як це зробити. І багато хто не бачить.

Аналогічні кризи є і в США. Зовнішня криза зрозуміла. Частиною зовнішньої кризи для США є ми. Але і в багатьох місцях світу ставлять під сумнів можливість США бути надійним партнером і світовим жандармом. Тут навіть розписувати не буду, всі відмінності дій США в Україні зараз і в Південній Кореї в 50-х зрозумілі кожному українцю. Корпус Морської Піхоти в Інчхоні був, а в Маріуполі не було.

Але є в США і внутрішня криза. Це криза демократії. Така сама, як після появи масового друку та радіо перед Другою світовою. Тепер це криза соцмереж і, як результат, поява відбитих популістів, які ті соцмережі використовують. Навіть під час боротьби з совком США не мали внутрішньої кризи. Медіа з часів Світової війни (навіть з розповсюдженням телебачення) і до широкого розповсюдження Інтернету стали респектабельними, вбудувалися в американську систему і загалом були елементом демократії, а не проблемою для демократії. Були республіканські медіа, були демократичні, але вони були респектабельними. Хайп був, але була і відповідальність. Тепер в епоху соцмереж залишився тільки хайп, а відповідальності не стало.

Проблема США не в правих і не в лівих. Проблема в популістах і в тому, що традиційна демократична система США перед ними спасувала. Не Демпартія спасувала, а саме американська система. Популіст Трамп просто зжер Республіканську Партію США зсередини. Ніякі суто партійні запобіжники вже не можуть завадити йому балотуватися та з великою вірогідністю перемогти, притому що багатьом топам республіканців Трамп не подобається. І ось ми бачимо використання вже системи державних стримувань і противаг, які повинні будуть завадити Трампу балотуватися.

Можливо, судовими рішеннями відмінити Трампа і вдасться, але кризу це не відміняє. Навпаки, це кризу підсилює. Бо це криза саме демократичної представницької системи, на противагу якій Трамп (чи будь-який популіст) фактично вдається до елементів прямої демократії. Але це не фіча, це хак популіста. Сам Трамп після обрання демократом (хоч прямим, хоч представницьким) не буде, він вже обирався, і ми бачили його стиль керування. І якщо навіть Трампа не допустять, його легко замінить який-небудь Ілон Маск, демократію якого ви можете побачити в істеричному Твітері та в корпоративному управлінні власних проектів. США він буде керувати так само, і запобіжники не допоможуть так само, як не допомогли проти Трампа.

Аналогічно, навіть якщо республіканці якось вичухаються, те саме може статися в Демократичній партії. Без вирішення питань із соцмережами по суті питання з популістами вирішені бути не можуть. Хайп породжує поляризацію, поляризація породжує конфлікти, і механізмів їх вирішення ми не бачимо. Їх ще потрібно буде створити, можливо, по результатах Світової війни.

Тим не менше, кризи такого штибу є передвісником та УМОВОЮ Світової війни. Тобто вони необхідні для Світової війни, але не достатні. Наявність криз автоматично війну не розпочинає. Тобто я не кажу, що все кінцева. Просто кажу, що вірогідність збільшується, і всі ознаки криз вже присутні. Ситуація з Трампом – це ознака кризи, і дуже показова ознака.

Висновком можу сказати те, що казав давно. Світову війну краще зустрічати у війську і вже навченим. Можливо, ми Іспанія 36-го і вже майже відстрілялися. Тоді нам на фоні майбутніх розвалів пощастило, і продовження буде ще десь, але не у нас. Також легко не буде, проте перспективи окей.

Погано, якщо ми – Польща 39-го. Тоді все ще попереду.

 

Ілюстрація: Сергій Йолкін / DW

Автор