Рекорд українського снайпера (фото, відео)
![](https://tverezo.info/wp-content/uploads/2016/05/serg.marco_-150x150.jpg)
Про постріл на 3800 м.
Цікаво, як відреагував сайт МО РФ на той рекордний постріл на 3800 м. І цьому є деяке пояснення.
Рекордні снайперські постріли – це така “середня температура по лікарні” навченості та можливостей снайперських підрозділів. Це як “Нюрбургринг” для спорткарів. Багато років тут себе показували снайпери Великої Британії та США. Що логічно від країн, що мають велику історію участі у військових конфліктах, які ще є і країнами, з яких і пішла культура сучасного снайпінгу.
Росія дуже хотіла попасти в цей список. Ось дуже.
В цю сторону працював цілий підрозділ виробництва “Лобаєва”. Вони поставляли свої гвинтівки в снайперські підрозділи РФ. Запаковували снайперські підрозділи всім самим якісним. Робили кастомні патрони для своїх гвинтівок “чейтаків” із найкращими балістичними характеристиками. Вони дуже хотіли, щоб гвинтівка “Лобаєва” поставила снайперський рекорд, правда, чомусь у “нескрепному” калібрі американського чейтака.
Результатом були нечасті ролики в тг-каналах, яке ж непрацююче лайно ці лобаєвські гвинтівки.
І ось результат. Невеликий кастомний проект із унікальним набоєм робить рекорд в руках українця.
![](https://tverezo.info/wp-content/uploads/2023/12/sniper-2.jpg)
А якщо взяти погодні умови, в яких він був зроблений, то за ними він дуже далеко від канадського снайпера, який робив постріл у гарних погодних умовах, у пристріляну позицію та з підготовленої гвинтівки. Але там ще і стрілок, який робив постріл (В’ячеслав Ковальський), унікальний з дуже великим досвідом, це теж треба брати до уваги. 58 років людині. Український снайпер.
Є чим пишатись.
Тому фото з російськими снайпером з АСВК після цієї події – це як пук у спину, щоб хоч запахом нагадати про себе.
Снайпер Служби безпеки України встановив світовий рекорд, влучивши на фронті у ціль з відстані 3800 метрів. Подробиці пострілу, про який написало багато ЗМІ, дізналась газета Wall Street Journal.
На заставці: снайпер В’ячеслав Ковальський. Фото: Юрій Чорноморець