«Мило» вичерпалось

Ростислав Павленко

Видається, що чимало в поведінці влади, зухвалому ігноруванні реальних загроз і натомість формуванні непотрібних конфліктів із військовими, опозицією і місцевими громадами можна пояснити «серіальною свідомістю».

Вони придумують сюжети і живуть у них. Засобами комунікації транслюють їх на суспільство, – телеграм-канали і марафон догідливо карбують сюжети в тканину реальності. У цих сюжетах вони всіх перемогли, вони хороші хлопці, вороженьки зникають, як роса на сонці, а інтриги розгортаються лише волею сценариста. Така от «мильна опера».

Глядач аплодує.

Але в реальному житті дійових осіб більше, ніж передбачає сценарій. Мотивація і дії не вкладаються у примітивну сюжетну схему. Рушійні сили і провідні процеси геть не передбачені. Панують глибинні закономірності, динаміка яких вимірюється роками. А зовнішні прояви відбивають саме їх, а не режисерські знахідки.

Аплодисменти, які збирала Україна, належали ЗСУ і Українському народу, які здивували світ. «Найвеличніший лідер» з хриплим голосом був лише декорацією, яка уявила себе деміургом. Зараз усе летить шкереберть тому, що декорації набридли і не відповідають драматургії моменту. Актори попсового «мильного» серіалу з картонними óбразами і примітивним сюжетом не витягнуть драму цивілізаційного конфлікту.

Потреби світової аудиторії інші, ніж були рік тому. Перемога залежить від підтримки, а підтримка – від класу гри.

Серіальна свідомість дрібʼязкова і шкодить.

Україна має демонструвати інший клас. Знову позитивно шокувати. Десант англомовних «слуг» до США не відповідає цим вимогам.

Потрібна яскрава, самоочевидна, позитивно шокуюча зміна всередині. Треба знову дивувати і захоплювати глядачів. Діяти всупереч очікуванням і прогнозам.

Але це не рівень «мила». Або маємо демонструвати світовий клас, або готуймося до турбулентності.

 

Ілюстрація: Andrii Ganul