Наша стратегія
Стратегія РФ доволі примітивна, але вона є: заливати фронт м’ясом, тим часом розбити наші союзи, переконати наших союзників перестати нас підтримувати, і, як головна мета, нав’язати перемир’я на досягнутих рубежах. А далі відпочити і напасти знов.
Відповідно, наша стратегія: наносити ворогу втрати, зробити війну непривабливою в очах племен, як результат – спровокувати повстання/непокору проти Кремля.
Цей “план задуму” Залужний озвучив ще в 2022 році, його ніхто не скасовував, і не треба на всю країну вимагати його оприлюднити.
Не Залужний організовує виробництво ракет. Скільки ракет виробите і йому дасте, такий план він вам і намалює.
Воюють не армії, воюють країни.
Ми зобов’язані знищувати не тільки армію ворога, а й структури в тилу, що її забезпечують, – зробити все, що союзники з Німеччиною в ІІ Світову війну – розбомбити в Мордорі всю їхню стратегічну промисловість: виробництво ППО, РЕБ, порохів, снарядів, вибухівки, ракет (головок самонаведення, двигунів, твердого палива, конструкторські бюро), літаків, вертольотів; всі куплені колись у Меркель станки, все технологічніше за штампування цвяхів; все те, що орки десятиліттями цап-царапали у Заходу.
В умовах ембарго і відсутності союзників росія ці технології вже не відновитить ніколи.
Одночасно маємо душити Мордор санкціями, атакувати інфраструктуру, зруйнувати її порти і морську торгівлю, позбавляти виручки і примушувати ворога розмазувати міліючі ресурси на підтримку деградуючої системи, щоб не було на що купляти у дешевих орків їх життя по 200 тис руб за шт.
Залужний вам вже все написав: мобілізувати по 20 тис людей на місяць і дати людям відпочинок. Цього недостатньо для наступу, але він же написав вам на лобі в минулій статті: без технологічного ривка в наступ поки не йти – дочекатися Ф-16, створити власні ракети, дрони і т. д.
Генерали ворога навіть на поточному рівні своїх втрат у 20 тис туш за місяць уже змушені компенсувати прорахунки путіна перевагою в м’ясі, вже зараз із воєнних професіоналів перетворилися для своїх підлеглих у катів із маузером, які женуть їх на забій. Це на системному рівні породжує невідворотній конфлікт між низовим м’ясом і військовим керівництвом («Войско взбунтовалось! Говорят, царь ненастоящий!»). Ми вже побачили, як це мало не спрацювало з пригожиним.
22 лютого 1918 року німці самі вже дихали на ладан. А на наступний день під Псковом проривалися парадним маршем десятками кілометрів на день, причому наступали на санях запряжених кіньми. Ось що таке – руйнування тилу.
За 2 роки повномасштабної війни ми втратили 40 тисяч загиблими.
Ці загиблі заплатили за помилки політиків. Але також ці люди виграли час для нашого покоління. Союзники вже забезпечили нам військовий паритет з ворогом. Згадайте: ще 2 роки тому це була недосяжна мрія. Зараз нам необхідно піднятися на ще один рівень. Нам потрібні від союзників уже навіть не танки чи БТРи, а допомога в досягненні технологічного і цивілізаційного рівня, коли українська цивілізація стане здатна руйнувати цілі в глибокому тилу Мордора.
В масштабах історії допомога в електроніці, стійкій до перевантажень, у виробничих потужностях для виточування таких же ракетних корпусів, систем управління і наведення на ціль, твердому ракетному паливі (десятками тонн!), забезпечення масового ракетного виробництва – задача складна, але це не атомну бомбу винайти. Треба працювати щодо цього з союзниками уже зараз на всіх майданчиках.
В нашому бюджеті на наступний рік заплановано 175 мільярдів гривень на ракетне озброєння і боєприпаси. На росії вже дещо вибухає і палає. Це дуже добре. Але і Конгрес США треба не просто просити виділити $60 млрд, а чітко роз’яснювати для чого. Переконаємо їх, що ми не індіанці Ельдорадо, які золото вкинуть у воду, – дадуть 600.
Ми не уникнемо необхідності зруйнувати воєнну промисловість ворога. Це мета не на сьогодні і не завтра. Але і поставили її ще в 2015 році з початком ракетної програми. Ми би давно вже її досягнули, якби ми не зупиняли її в наївній самовбивчій надії “астанавісь, война!”. Тільки ми дозволяємо себе перемогти, нав’язавши нам мислевіруси про можливість легких зусиль, що війну можна якось само собою “зупинити”, а не перемогти в ній.
Лише Українець, який виробляє ракету з дальністю 1000 км, потужніший як воїн за дикуна з луком і стрілами. 10 тренованих українців, озброєних всім необхідним, сильніші як бойова одиниця за 100 одиниць орко-худоби, пригнаної на забій. Еволюція нам іншого шляху не запропонує.
